Останнє оновлення: 21:25 неділя, 16 червня
театр / Інтерв'ю
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / «Травіата» італійською дебютувала у Чернігові
«Травіата» італійською дебютувала у Чернігові

«Травіата» італійською дебютувала у Чернігові

Дебют опери «Травіата» у Чернігові відбувся в музично-драматичному театрі ім. Шевченка 6 червня 2016 року.

Дія вистави відбувається в другій половині 20 ст. В основу сюжету лягла любовна історія куртизанки Віолетти та Альфреда, який нещодавно прибув до Парижа з провінції.

Сюжет розгортається відповідно до роману А.Дюма «Дама з камеліями». Опера виконується італійською мовою.

Над постановкою працювали:
Диригент-постановник – Сергій Голубничий;
Режисер-постановник – Віталій Пальчиков;
Сценографія – Людмила Нагорна;
Художник костюмів – Анжела Лисиця та інші.

Головні партії виконали:
Віолетта Валері – Ольга Фомічова;
Альфред Жермон – Юрій Лук’яненко (Годо);
Жорж Жермон – Микола Ільченко.

Хоча не всі квитки розкупили, зала наповнилася естетичним задоволенням. Особливо вистава сподобалася студентам музичного училища ім. Ревуцького.

Режисер «Травіати» Віталій Пальчиков дав ексклюзивне інтерв’ю для Svoboda.FM.

– Ви вперше в Чернігові?

– Узагалі ні. А саме з виставою вперше. У вас невелике місто, але дуже музикальне: багато музичних шкіл, музичне училище. Це дуже важливо: мати змогу почути оперу вживу, а не в ютубі.

– Немає страху, як глядачі сприймуть оперу «Травіата»?

– Страх є завжди, проте ми не сумніваємося у своїй професійності. У нашому театрі, якому вже більше 30 років, працюють справжні майстри. У складі трупи 70 чоловік оркестру, хору та балету.

– Як довго тривала ваша підготовка до виступу в Чернігові?

– Оскільки ця постановка є в нашому репертуарі, то ми провели 2 репетиції, спакували речі та приїхали до вас.

– У яких містах ви вже ставили оперу «Травіата»?

– Ця опера є репертуарною у Київському муніципальному академічному театрі опери та балету. Схожа на цю постановку, але компактніша, була на гастролях у Франції та Швейцарії.

Сьогодні у нас дебют. У Чернігові дебют опери, а у нас дебют опери в Україні, адже ми вперше поїхали з цією постановкою по нашій країні.

– У Франції та Швейцарії постановка була осучасненою чи класичною?

– Постановка була напівсучасною, навіть більше класичною. Спершу ми поставили класичний варіант, а згодом переробили його для сучасної публіки. Вважаємо, що це один із способів заманити в театр молодь.

Важливо, щоб їм було цікаво не лише слухати, а й дивитися. Красива картинка завжди привертає погляд, а модернізована постановка дає можливість відчути, що дія відбувається в наш час. Те, що знайоме людині, завжди сприймається легше.

Саме тому я й вирішив найпопулярнішу оперну виставу у світі зробити більш зрозумілою для сучасної публіки.

– Як іще можна привернути увагу сучасного глядача?

– Щоб привернути увагу до театру, можна і треба робити рекламу в ЗМІ, наприклад. Тоді театр буде у всіх на слуху та буде популяризація цього жанру.

Оперний театр – найскладніший, часто важкий для розуміння та сприйняття. Це поєднання всіх інших видів театру. Тому нам особливо важко залучити публіку.

До роботи над постановкою ми запросили українського дизайнера Анжелу Лисицю. До цього вона не працювала в театрі. Анжела шиє костюми в основному для зірок шоу-бізнесу.

Після деяких вистав гості, запрошені Анжелою, підходили та хотіли придбати вбрання, але не могли, адже це театральні костюми.

Красива візуальна картинка – наша маленька хитрість залучення сучасних глядачів.

– Як звичайній людині зрозуміти оперу?

– В оперний театр треба йти підготовленим, особливо якщо постановка виконується іноземною мовою. Без знання сюжету глядачу важко зрозуміти суть.

Так само з «Травіатою». Без розуміння сюжету мелодії здаються знайомими, картинка виглядає красиво, але не більше. Щоб зрозуміти емоції композитора та збагнути сенс сюжету, треба копнути глибше.

Людина повинна знати, на яку оперу вона йде, прочитати лібрето та чітко усвідомити, навіщо вона йде в оперний театр. Тоді вона захоче повернутися ще.

Розуміння опери – це і є найвищий рівень, якого можна досягти під час перегляду.

– Якщо порівнювати класичну постановку «Травіати» та сучасну, то яка з них мала більший успіх?

– Узагалі я не є прихильником осучаснення. Я намагаюся зробити не лише візуальну картинку більш сучасною, а й прочитати зміст, який заклав автор, по-новому.

Сьогодні існує дуже багато осучаснень. Хтось перевдягається в джинси, їздить на мотоциклах… Але в таких постановках уже немає того композитора і першоджерельного змісту. Постановка перетворюється в шоу. Оперою почали називали що завгодно.

Я вважаю, що порівнювати класичні постановки з модернізованими не варто. Має існувати і такий, і інший театр. Варто завжди залишати людині альтернативу. Кожен театр знаходить свого глядача.

Національні театри дають змогу відчути епоху. Але тут також існує альтернатива: можна піти на одну й ту саму виставу, але в різних постановках.

Драматичний театр уже давно пішов у ногу з сучасністю. Драматурги пишуть про проблеми, наявні сьогодні. З оперним театром у цьому плані складніше: не так багато якісної сучасної опери, а те, що було написано давно, має прочитуватися таким чином, щоб не спаплюжити.

– Які функції сьогодні виконує театр?

– Перш за все, театр несе виховну функцію. У нас є дуже багато вистав для дітей. Таким чином ми намагаємося виховувати підростаюче покоління та прививати йому любов до музики.

Драматичному театру в цьому плані простіше, адже спів, гра та оркестр – складне поєднання. Варто поєднати ці компоненти так, щоб дитині було цікаво.

Безумовно, доводиться йти на певні поступки, адже боротися з новітніми технологіями за першість складно. Театр часто відходить на другий план. Щоб театр працював на всі 100%, має бути державна підтримка, якої на сьогодні занадто мало.

– Чи ображаються актори за те, що не отримали бажану роль?

– Кожного разу ображаються.

– А як ви згладжуєте конфлікт?

– Я, як режисер, беру на себе відповідальність за те, що піде на сцену. Якщо я буду піддаватися на подібні провокації та прохання про ролі, у кінцевому результаті я отримаю не той продукт та якість, які задумував. Загалом, подібні образи – це людський фактор, якого не уникнути.

– З якими акторами простіше працювати?

– З тими, які хочуть працювати та досягати вищих здобутків щодня. Актор – це той самий спортсмен: пропустить один день, і вже відчувається невелика прогалина.

Актор, який поєднує на сцені гру зі співом, тим паче повинен трудитися щодня та дотримуватися режиму. Щоденна праця та бажання – запорука успіху.

Важко сказати, з якими акторами простіше працювати. Буває, що людина має чудовий голос, але через певні причині не може викластися на 100% як актор. А бувають ситуації й навпаки. Рівномірне поєднання цих 2-ох факторів – найвища майстерність.

– Де ви знаходитеся під час вистави?

– Бігаю (посміхається). На важливих виставах я сиджу в залі, але зазвичай бігаю за кулісами. Якщо бачу, що потрібна допомога, підтримка або треба дати наганяй, то біжу до акторів та даю настанови.

– Влаштовуєте потім розбори польотів або роботу над помилками, як у школі?

– Обов’язково. Проте, я не люблю робити це одразу після вистави. Кожен актор після гри має отримати своє задоволення. Кожен і сам знає, якщо десь щось не вийшло.

Актор – професія емоційна. Якщо одразу після вистави лізти з настановами, можна й під гарячу руку потрапити. А потім спробуй подружитися знову. Розбори польотів проходять на наступній репетиції, як правило.

закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Українки в Квебеку і… компостування зі школи

SVOBODA.FM