Кубань починали заселяти зокрема й українці з Чернігівщини

7 вересня 1792 року перша група запорозьких козаків (3847 осіб) під командуванням полковника Чорноморського козацького війська Сави Білого висадилася в Тамані.

Чорноморське козацьке військо сформоване за ініціативою Григорія Потьомкіна з решти запорозьких козаків, що не втекли за Дунай, і було поселене на землях поміж Бугом і Дністром.

Оскільки на ці території претендували московські вельможі, козаки стали просити нові землі.

Перший загін переселенців на Кубань (довгий час перебувала під владою Туреччини і наприкінці ХVІІІ ст. називалася «Татарською самостійною державою») налічував 3847 козаків із гарматами на 51-му човні. Ще три колони рухалися суходолом. Всього – близько 18 тисяч осіб.

Українці розселялися вздовж річки Кубань, утворюючи звичні для себе курені і використовуючи давні запорозькі назви (Канівський, Уманський, Батуринський, Переяславський, Полтавський тощо). У подальшому уряд називав їх станицями.

Загалом кількість першої хвилі переселенців, яка тривала декілька років, становила понад 25 тисяч осіб.

Уряд заохочував переселення як з метою колонізації Кубані, так і маючи на меті зменшення чисельності козацького стану та встановлення контролю над ним.

Активна міграція українського населення на Кубань продовжувалася в наступні десятиліття. Наприкінці ХІХ ст. українці на Кубані становили майже 50% населення.

Сергій Горобець,
Український інститут національної пам’яті