Чернігів потонув в океані задоволення від Океану Ельзи

Нарешті Світовий Тур «Океану Ельзи» дістався й Чернігова! 28 вересня музиканти запалили серця чернігівців і довели, що осінь може бути гарячою.

Я під’їжджаю до стадіону ім. Гагаріна. Іще за одну зупинку до нього помічаю безліч припаркованих машин та людей, що підтягуються на концерт. Маршрутки працюють в режимі «таксі»: усі пасажири виходять на зупинці «стадіон ім. Гагаріна». Для всіх сьогодні один пункт призначення.

Довжелезні черги охочих потрапити на концерт за квитками. Усі фотографуються. Організатори створили декілька фотозон, тож прихильники мали чим зайнятися,очікуючи на концерт.

Роздивляюся обличчя навколо – помічаю багатьох знайомих. Схоже, весь Чернігів сьогодні насолоджуватиметься Океанами. У кожного в очах щире дитяче зацікавлення, з лиця не сходять нестримні посмішки, та повсюди лунають пісні Океанів.

Щиро кажучи, мені вже бракує сил чекати: хочеться співати так, щоб аж посадити голос, а танцювати так, щоб назавтра відчувати кожен м’яз.

І ось, до виступу легендарного гурту вже все готове. Звук перевірили. Світло налаштували. Незмінний атрибут кожного виступу – шарф – легенько розвівається на стійці мікрофону від вітру та чекає на володаря вечора.

Раптово гасне світло. Концерт має от-от розпочатися, а ще не всі гості зайняли свої місця. Швиденько проштовхуються, сідають та завмирають в очікуванні легенди.

Декілька хвилин тиші, аж раптом від фанзони розростаються вигуки «Океан Ельзи», і на сцені з’являються легендарні фігури рок-музикантів. Публіка шаленіє не те що з перших нот, а з їхніх перших кроків на сцені.

Концерт починається.

Славко звісно, відривається на повну. Танцює на сцені, заводить публіку, підбадьорює своїх музикантів, і стрибає він, звісно, вище неба.

В один момент бере прапор України в дівчини з першого ряду фанзони, розмахує ним, чіпляє на стійку мікрофона, а згодом повертає назад. Звичайно, усі хочуть забрати прапор, що побував у руках Славка Вакарчука, але законна власниця вириває його з чужих рук.

Публіка шаленіє, коли Святослав залазить на височенькі колонки. Як же легко він по них стрибає!

Драв драйвом, але музикант не забуває і про сумне: присвячує пісню «Хтось в небо летить» Кузьмі Скрябіну. І тоді тисячі глядачів спрямовують ліхтарики на телефонах в небо. Незабутньо – дивитися на Славка і вгадувати щиру вдячність за ті ліхтарики.

Згадує музикант і наших воїнів на сході. І тоді всі вигукують «Слава Україні», «Герої не вмирають». Глядачі знов запалюють ліхтарики.

На пісні «Осінь» вдячні чернігівці здіймають догори букети з осіннього різнобарвного листя. Один з них Славко забирає собі. На останніх акордах публіка підкидує листя догори, створюючи таким чином яскравий листопад уже в вересні.

Фронтмен гурту швиденько підхоплює цю ідею та розкидує свого букета по сцені над головами колег-музикантів.

Чернігів не хотів відпускати Океанів. Тупотіли та кричали так, що рок-гурт заспівав не менше 3 пісень на біс. На перший, варто зазначити, біс. Був ще й другий біс. Усі очікували ще й на третій біс. Ніхто не вірив, але раптом музиканти знов вийшли на сцену!

Вклонилися публіці і … ні, не співали. Забрали деякі речі зі сцени та з посмішками пішли.

Усміхаючись, пішли й глядачі.