Останнє оновлення: 21:33 понеділок, 23 вересня
Конкурс МедіаЧе-2017
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / МедіаЧе-2017. Чернігівський автостопер вважає, що гроші нічого не варті
МедіаЧе-2017. Чернігівський автостопер вважає, що гроші нічого не варті

МедіаЧе-2017. Чернігівський автостопер вважає, що гроші нічого не варті

З 1 червня триває другий, вирішальний етап конкурсу журналістських робіт «МедіаЧЕ». Оргкомітет конкурсу відібрав 12 кращих матеріалів медійників Чернігівщини у 4 номінаціях. Переможців у кожній з них визначить спеціально сформоване експертне журі.

Тим часом усі фіналісти «МедіаЧЕ» змагаються за перемогу у номінації «Чернігівщина он-лайн», лідера у якій обере фейсбук-спільнота.

Один з матеріалів-фіналістів конкурсу  — публікація «Чернігівський автостопер вважає, що гроші нічого не варті» Юлії Ковтун. Проголосувати за неї у номінації «Чернігівщина он-лайн» можна буде в групі «МедіаЧе-2017» з 1 до 5 червня.

 

Сучасна молодь стирає кордони не лише між містами, а й між країнами. Для цього їм достатньо лише взути кеди та взяти з собою наплічник із найнеобхіднішими речами. А гроші? Гроші для подорожування автостопом грають другорядну роль. І зараз «Час Чернігівський» вас у цьому переконає.

Нам вдалося поспілкуватися з чернігівським студентом Всеволодом Жейком, який, подорожуючи автостопом декілька років, спромігся відвідати майже всі області України, а також навідатися до інших країн.

Юлія: Що таке автостоп і нащо він тобі потрібен?

Всеволод: У серпні 2015 року я почав переходити на українську мову, а в листопаді разом із друзями ми вперше поїхали автостопом у Білорусь. Автостоп — це покажчик шляху до кращого життя.

Пригадуєте, колись Америка була ізоляціоністською країною, а потім з’явилися бітники, які довели, що шлях до свободи йде з середини. Вони мандрували та читали вірші в найрізноманітніших місцях. Америка багато в чому змінилася завдяки їм.

Мені, як громадянину України, важливо усвідомлювати свою місію, а подорожі — це досвід який так чи інакше стане в нагоді. Я хочу покращити своє життя і життя своєї країни. Не дарма я вдягаю світ шо ті з тризубом.

 Юлія: Скільки міст ти вже відвідав?

Всеволод: Я не з тих, хто рахує місця. Був і був. Далі буде ще більше. Цифри тут ні до чого. Хоча для статистичної інформації скажу, що лишилося лише дві області, які я не відвідав: Миколаївщина та Херсонщина. Не встиг.

 Юлія: За яким принципом ти обираєш міста та країни? З ким мандруєш?

Всеволод: Місце, куди я їду, залежить виключно від того, кого я хочу бачити. Наприклад, зараз мандрую переважно до своєї дівчини в Дніпро. На подорож Чернігів – Дніпро я витрачав мінімум 12,5 години, максимум — 16,5 години. Одного разу я приїхав до неї 31 грудня. Та насправді до самого Дніпра я не доїхав, зустрілися в Кам’янському, куди вона приїхала не електропотязі. До речі, її батьки залізничники, тож вона любить цей вид транспорту. Для неї моє захоплення — дивина, а для мене дивина залізниця. Тим не менше, ми вирішили, що обов’язково поїдемо в Белград на залізниці, яка там дуже розвинута.

Будь-яке місто має свою атмосферу. Ужгород, наприклад, сподобався тим, що це прикордонне місто, розташоване між горами та рівнинами, кордон там дуже уявний, розмитий. Я обов’язково туди повернуся ще.

Натомість у Мінськ бажання повертатися немає. Там абсолютно «совкова» атмосфера». Про чистоту вулиць можна говорити багато, але три правоохоронці на один квадратний кілометр – це ніяк не корелює з нашою моделлю розвитку, це не те, до чого я прагну. Це азіатчина, яка суперечить моїм власним принципам.

 Юлія: Як автостоп вплинув на твоє життя?

Всеволод: По-перше, це вплинуло на розвиток мого літературного хисту. Завдяки автостопу можна легко дістатися фестивалів та будь-яких івентів у різних точках країни. Подорожуючи, я знайомлюся з цікавими особистостями. Наприклад, під час фестивалю "Woodstock Україна" я потоваришував із художницею, яка розробляє ілюстрації до моєї майбутньої поетичної збірки.

На арт-фестивалі «Трикутник» у Коломиї познайомився з Максом, якому сподобалися мої вірші. Я, у свою чергу, запросив його приїхати до Чернігова з презентацією книги «Історія варта цілого яблуневого саду». Отже, з подорожей я намагаюся привезти лише найкраще як для себе, так і для міста.

 Юлія: Про що твої вірші?

Всеволод: Збірка має назву «Автостопом за розкладом». Автостоп і розклад — це майже несумісні речі, але розклад існує всередині кожного з нас. Нині книга на етапі наповнення. Однак про автостоп розповідаю не лише у віршах. Наприклад, я мав досвід читання лекції «Ризики та контр ризики автостопу» з киянкою, яка мешкає у Львові. Ми розповідали про те, що може спіткати на шляху автостопера та як зрештою подолати труднощі.

 Юлія: Кажуть, що в авто стоперів зазвичай немає грошей?..

Всеволод: Гроші нічого не вартують. У своїй піраміді потреб Маслоу зазначив, що одна з людських потреб — шлях до Бога, коли ти пішки йдеш помолитися. Автостоп — це можливість відчути себе всім і ніким водночас. У Молдові мене обікрали — витягли із кишені лопатник та телефон. Я залишився без грошей та зв’язку в чужій країні. Одна людина допомогла мені. Вона підвезла мене з міста Бричани в Штефан-воде, запросила на гостини, нагодувала, дала в дорогу хліба з власного млина (буханець навіть у наплічник не вміщався), чаю...

 Юлія: Подорожі селами — це цікаво?

Всеволод: Звісно. Моя подруга з Праги спланувала собі чималий тур Тернопільщиною, щоби довідатися, яке життя в селі, яке в місті. Та і для мене село — це носій культури. Гадаю, що тур селами Чернігівщини — це буде дивовижна подорож.

Я й зараз вишукую цікаві слова діалектів Чернігівщини, щоби прикрасити мову. Усі звикли до галицьких «філіжанка», «колежанка», але й на Чернігівщині є гарні приклади. Нещодавно дізнався, що в селі Нічогівка на Козелеччині слово «вилаївся» має неймовірний замінник «набалакав москалів».

Юлія: Чи плануєш подорожувати і в майбутньому?

Всеволод: Так, я шукатиму роботу, яка не заважатиме подорожам. Навчаюсь на соцпрацівника, але роботу шукатиму в таких секторах як література, подорожі/туризм, кулінарія. До речі, я дуже люблю готувати. На Балканах мене захоплює кухня, я багато чому в них навчився. Наприклад, готувати чевабчічі (щось схоже на кебаб). Зізнаюся, що в країнах Балтії мене більше вабить архітектура (виняток Латвія, де є смачний ризький бальзам). Натомість у південних країн кухня вражає більше.

 Юлія: Які у тебе найближчі плани?

Всеволод: Жодних. Найкращий розпорядок — його відсутність. Нічого не планую заздалегідь.

Юлія Ковтун
Публікацію вперше оприлюднено
в інтернет-виданні «Час Чернігівський»
2 квітня 2017 року

Коментарі (1)

читач | 2017-05-31 20:48

Так не варті для нього бо він не знає як їх заробляють на відміну від того за чий рахунок стопарь їздив
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Навіщо свинячила 13-та гармата?

Іван АДАМЕНКО

RedTram
Загрузка...
Північний вектор