Подорож із Чернігова в Петербург

Замість епіграфа можна було б поставити фразу із відомого радянського новорічного фільму про те „кто летит в Ленинград?”, але я і не летів, а їхав поїздом, і не в Ленінград, а таки в Петербург, який прибрав горду приставку „Санкт”, тобто святий. Щодо останнього – ну-ну, але маю зазначити, що храми, де нам вдалося побувати, таки були переповнені.

І чого туди їхати?

Бо там живе мій армійський друг, про мою дружбу з яким у мене на роботі і навколо уже розказують легенди, до речі, у нього – теж. Що й не дивно – стільки часу після армії, ще й друг - „москаль” у мене, націоналіста... Довго розказувати, але – ми дружимо. І українсько-російські проблеми обговорюємо не те що активно, а, сказати б по-російськи, яростно: хто чує наші суперечки вперше – жахається. А ми – дружимо...

...Отож, поїхали – і не тільки освячувати, але й давно ми вже з отцем Сергієм (провідником по першій своїй професії) хотіли проїхати по засніжених просторах та вволю набалакатися про віру і церкву. Фірмовий поїзд „Либідь” йшов напівпорожнім, зате „Ладога”, якою ми добиралися назад – переповнений, що дало мені привід пожартувати на адресу моїх „москалів”:” Швидше до нас перебирайтеся, бачте, як ваш народ емігрує у Київ! Вам і місця не вистачить!” А вони, між іншим, цього літа вже шукали місцинку в Україні, куди б можна було переїхати, бо в Росії „нечем дышать”. Отак-то.

Привіт від „бацьки”

Білорусь приємно здивувала – акуратні станційки, всюди чистота і порядок, не валються шпали та дрова, як в Україні та Росії. А отець Сергій видивився, що й шпали в „бацька Лукашенка” міняють скрізь на бетонні, надійніші. Диктатор видав наказ – щось 70 чи 80 відсотків вулиць мають бути освітлені, стільки ж доріг – заасфальтовані. З вікна поїзда важко робити однозначні висновки, але, схоже, наказ виконується.

Аж чотирьох лижників бачив я по Білорусі, хоча сніг недавно випав. Приклад президента завжди підхоплюють піддані – це й американці довели, вони все люблять вираховувать, співставлять, досліджувать. Може, й українці з часом наслідують приклад Президента Ющенка, який має п”ятьох дітей?

... Все було б добре у Білорусі, якби я не знав, що у Вітебській „вобласці” ми проїжджали мимо „вьоски Малоє Сітно”, куди за організацію мирних мітингів засланий „на хімію” молодий білорус Павел Севяринець. Та й інформація про список із майже 40 тисяч осіб, яким заборонений в”їзд у Білорусь, -- правдива. В тому списку не тільки кримінальні елементи, але й політично неблагонадійні для Лукашенка люди.

Українська місія щодо Росії?

Не так давно я прийшов до трохи дивного висновку – нам треба проголосити Росію зоною життєво важливих українських інтересів! І перестати роз”ятрювати давні історичні рани – не поможе. Ми, українці, не повинні ненавидіти Росію, ми маємо її полюбити. Хоча б через те, що і Санкт-Петербург стоїть на кістках українських козаків, і Зелений Клин проголошував українську республіку, і Кубань просилась до УНР, і Тюмень створена як нафтоносний край значною мірою українськими руками, і Комі в радянський час називали невипадково „Комі УРСР”... Зрештою, ви пригадуєте слова Достоєвського – вся російська література вийшла із „Шинелі” Гоголя, а Гоголь же правдивий наш чоловік. Не тільки бо тому, що міг у Римі прямо на вулиці вшкварити гопака, а й тому, що, як тисячі українців, намагався полюбити Росію, яку й обзивав так, як і ми обзиваємо... (Наприклад, ректору Київського університету Максимовичу так і писав – кидайте, мовляв, цю Кацапію, їдьмо додому, в Україну! Максимович кинув, а Гоголь не зміг... Пропаща душа, але наша!)

...Коли я написав виклад отаких своїх думок петербурзькому другові – той і на роботу на пішов, так його теленькнуло від великодержавного українського нахабства... Щоправда, я навздогін написав – визнаю окремішність російської нації (що доволі проблематично!), але не забуваю, що в російській душі б”ються татарин з українцем і ніхто перемогти не може. Таки з України-Руси починалася Росія-Московія і ми оце тепер маємо віддати її на розтерзання китайцям та ісламістам? Ні, Росія – наша, українська, нікому її не віддамо!

Хоч як це прикро росіянам читати, але історія – вперта тітка, свідчить: Україна здійснювала щодо Московії цивілізаторську роль. І від себе додам – і сьогодні ця місія не закінчена.

Отець Сергій у ролі православного місіонера був на місці – хату освятив якраз після перегляду булгаковської диявольщини у фільмі „Майстер і Маргарита”. Щоправда, перед освяченням невелика заминка вийшла – отець Сергій російською давно не служив і великодушні господарі дозволили служити українською. Щоправда, я знайшов Євангеліє від Луки російською мовою, яке читається в чині освячення. А Євангеліє те ще бабусі моєї петербурзької куми. ...Уявляю, як би налякалися сусіди, якби виглянули майже о дванадцятій ночі, після перегляду Воланда – ходить священик у чорному, в золотистій єпатрахілі, кадить ладаном і співає українською мовою!

Паломництво

ми здійснили до Ксенії Петербурзької та Іоанна Кронштадтського. Фотографії, до речі, в мене вийшли тільки з цих місць, а ні Діда Мороза на Невському, ні якихось співаків на Дворцовій площі фотоапарат не взяв. От і не вір після цього в усяку містику!

Весь Петербург же паломничав до Діда Мороза, який саме того дня прийшов до північної столиці зі своєї „столиці” – Великого Устюга. Невський міліція загородила не легковими, а КРАЗами і супроводжували Діда Мороза з процесією цілі шпалери міліції. Вони охороняли Діда Мороза! Взагалі, стільки міліції, як у Пітері, я в Києві не бачив. А на вулицю мій друг без паспорта радив не виходити:” Это тебе не украинская милиция, здесь доказывать не сможешь”. Тепер я пригадав, як здивувався мій друг, коли в нашій Шестовиці, на лицарському дійстві, я так просто підійшов до міліціонера запитати керівника табору. В Росії так просто з міліцією не спілкуються...

А в обмінних пунктах міліція не просто охороняє, а слідкує, щоб люди у черзі близько до віконечка не підходили, доки там хтось один міняє. І як же здивувались дівчина в обмінному пункті та міліціонер, коли о. Сергій повернув зайві гроші, помилково йому видані!

На Дворцовій площі було холодно і морозно. Шкода, що не вийшла фотографія – на цьому ж місці, біля Александринського стовпа майже 40 років тому фотографувався мій батько, що в Ленінграді проходив строкову військову службу.

„Паломник” отець Сергій здивував мого друга – він вийшов з поїзда з цілою батареєю банок з ніжинськими огірками. Попросив у ніжинського товариша презент, а той притарабанив упаковку банок. На кришці – і зображення храму, де служить о. Сергій. Тож я пояснив таку щедрість платою за використання зображення церкви – посміялися, але огірочками смакували добре. Хоча, треба віддати належне, тихвінські огірки (саме звідки мама моєї куми) теж пішли добре до горілочки. Пиво ж „Чернігівське” моїм петербуржцям попробувати не довелося – о. Сергій виявив земляка-українця в магазині, де купував якісь причандали до мобільного телефона, і за те, що той озвався до нього українською – вгостив пивом. Щоправда, мої друзі, як і я, віддаємо перевагу „Оболонському”, так що вони не постраждали.

А ще в Пітері ми бачили „Шинок”, рекламу горілки на березових бруньках – саме так і було написано, без перекладу... Це теж наступ української цивілізації, – її, може, й не кращих проявів.

І про газ.

Ми з Дімою всі б проблеми українсько-російських взаємин повирішували. Не те що наші президенти. Коли я розповів своєму пітерському другу, що Україна готова платити більшу ціну за газ, але ринкову, про позицію Ющенка і Єханурова – він заявив, що цього всього росіяни не знають. Навіть доволі прихильне до України радіо „Эхо Москвы” і те проігнорувало прес-конференцію наших Президента і глави уряду. Що вже казати про рядових обивателів! Ми зійшлися на думці – Україна і Росія таки різні держави, але нам вкрай необхідно розвивати баланс довіри одне до одного. Ми повинні чути один одного. І поважати. Всього лише. І тоді буде дружба. Як у нас із моїм армійським другом.