Школяр «повернув» на батьківщину Григорія Кочура

Минулий навчальний рік став особливим не лише для десятикласника Редьківської школи, що в Чернігівському районі, Дмитра Мельниченка та його вчителів і наставників, а й для всієї освітянської спільноти району.

Що не кажіть, а перемогу на всеукраїнському рівні районний школяр здобув уперше (друге місце в найвищому, третьому, етапі Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України).

Притому, що над темою дослідження хлопець працював лише рік, він отримав блискучі перемоги на районному етапі, обласному і на всеукраїнському. Отож очевидно, що Дмитро не лише здібний, а й працьовитий учень.

- Моя робота називається «Чернігівщина як формуючий елемент творчої біографії Григорія Кочура», - розповідає жвавий хлопчина, що зовсім не справляє враження «заучки-ботана». - На жаль, ім'я цього великого українця, нашого земляка, не відоме не тільки широкому загалу, а навіть студентам. Під час роботи над темою ми анкетували першокурсників Чернігівського педуніверситету, і з'ясувалося, що жоден з опитаних не знає, хто такий Григорій Кочур. А він же - перекладач світового рівня, що досконало знав 26 іноземних мов, а десятьма володів на рівні розуміння, він є вчителем практично всі наші перекладачі, його переклад на українську Шекспірівського «Гамлета», зроблений під час ув'язнення, визнано найкращим. Саме Кочур дав можливість українцям ознайомитись із найдавнішою та сучасною світовою літературою.

Як спостережлива і вдумлива людина, Дмитро звертав увагу на тих, хто доносить до нас літературні шедеври інших народів. І не міг не зацікавитися постаттю земляка, якому в 2008-у виповнювалося 100 років. Звісно, допомагала хлопцеві й учителька зарубіжної літератури Наталя Володимирівна Черенько.

- В обласному архіві було знайдено документи, що підтверджують народження Кочура в селі Феськівка Менського району, та що його дід був козаком, - продовжує розповідати Дмитро. - Довелося побувати там під час відкриття меморіальної дошки на школі, в якій учився Григорій Порфирович. Привітно зустрічали нас в Ірпені, в сімейному музеї, надали допомогу, оскільки моя робота базувалася на неопублікованих матеріалах архіву музею, де зберігаються рукописи автобіографії перекладача, в яких він згадує дитячі роки на Чернігівщині.

Крім учительки зарубіжної літератури школяреві допомагала представник Обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови і літератури Тетяна Павлівна Чередник. Напевно, тому і вдалося за короткий час виконати велику пошуково-наукову роботу і відповідно до вимог МАНу її оформити. Після обласного етапу працю було доповнено і вдосконалено.

- Всеукраїнський етап конкурсу проводився в Національному еколого-натуралістичному центрі в Києві й тривав чотири дні, - говорить Дмитро. - Враження незабутні: атмосфера привітна і доброзичлива, спілкування з поетом Іваном Драчем, кругом дивовижна рослинність і птахи. Нашу область представляло семеро учнів, і ми привезли шість дипломів: один - за перше місце, два - за друге, три - за третє. Крім того, нам подарували книги.

Плани на майбутнє переможець ще не побудував, оскільки демонструє успіхи в багатьох галузях: гідно представляв школу в конкурсі Петра Яцика з української мови, перемагав в олімпіадах з рідної мови та літератури, біології, математики, а цього річ був третім на обласній олімпіаді з економіки. Але мріє про журналістику і юриспруденцію.

Водночас пише ліричні вірші під настрій, допомагає батькам по господарству, допомагає виховувати п'ятирічну сестричку. Його родина мешкає у селі Кошівка, мама працює в міській лікарні, а батько на одному з чернігівських підприємств.

Отаке життя: простий сільський хлопець привідкрив завісу над життям свого земляка і зробити його ближчим до людей.

Довідка

Григорій Кочур - поет, перекладач, історик і теоретик українського художнього перекладу, один із найяскравіших талантів сучасного українського письменства. Його життя - історія нашої літератури. Він пройшов замовчування, приниження, тюрми, ГУЛАГ. Але вистояв і продовжував писати, вчити молодь перекладацькій майстерності, боротися за місце українського слова серед скарбів художнього літературного перекладу. Він був людиною енциклопедичних знань, володів майже сорока іноземними мовами.

Розпочався його життєвий шлях у селі Феськівці Менського району на Чернігівщині 17 листопада 1908 року в родині селянина. До літератури його навернули книжки Рильського, раннього Тичини і найбільше - Миколи Зерова. По закінченні школи він став студентом Київського інституту народної освіти, де став найстараннішим і найобдарованішим учнем поета і філолога Миколи Зерова, незабаром загиблого разом із українським відродженням.

Недовго викладав молодий філолог українську мову і літературу в Молдавії, на Одещині, у Вінницькому педінституті, де завідував кафедрою. У жовтні 1943 року його арештовано в Полтаві органами НКВС і звинувачено в українському націоналізмові. Разом із дружиною Іриною Воронович Григорія Кочура засудили до 10 років концтаборів і 5 років позбавлення волі та відправили на шахти в Інту (Комі АРСР). Але він не припиняв творчої діяльності: перекладав, писав вірші, вивчав із допомогою репресованих нові мови, зокрема, естонську, латвійську, вірменську, грузинську.

За «хрущовської відлиги» почалися реабілітації, і родина Кочурів вийшла на волю та домоглася зняття судимості (1962р.). Після отримання дозволу виїхати в Україну, подружжя оселилося в Ірпені поблизу Києва, спорудило там будиночок з невеликим садом, і їхня садиба стала оазою для спраглої до духовного напою української інтелігенції середнього покоління, яке щойно вийшло з неволі, й молодого, якого не встигла поламати сталінська репресивна машина. В «Ірпінському університеті» збиралися І.Світличний, В.Чорновіл, В.Стус, І.Дзюба, Л.Костенко, Г.Зубченко, О.Сенюк.

У ті часи така активна діяльність не подобалась певним службам. Кочура часто не друкували, за ним слідкували, підслуховували, організовували провокації. А в 1973 році виключили зі Спілки письменників, фактично заборонивши його публікації. Тяжко працювати й перекладати вірші без сподівань на їх вихід у світ, але друзі й учні допомагали. Деякі його переклади побачили світ під іншими прізвищами, деякі вийшли анонімно.

У часи перебудови ситуація змінилася - Григорія Кочура поновили в Спілці письменників, у 1989 році він став лауреатом премії М. Рильського, в 1995 році - Державна премія України ім. Тараса Шевченка (посмертно).

Після смерті Григорія Кочура, в 1994 році, його діти продовжують справу його життя - підтримку розвитку української перекладацької діяльності, підйом й розвиток української культури. В будинку майстра в 1997 році відкрили приватний літературний музей, де зібрані матеріали, що розповідають про життя українських патріотів 60-70 років ХХ століття. Тут же знаходиться меморіальна виставка вчителя Г.Кочура, видатного перекладача М.Зерова, зберігається безцінна бібліотека, яка допомагала поетові в його творчих пошуках. У Львівському університеті відкрилася перекладацька кафедра ім. Г.Кочура, за допомогою МФ”Відродження” було видано найповніший збірник його поетичних перекладів «Третє відлуння», який містить твори 170 авторів із 30 літератур світу - понад 600 поезій.