«728»: Бенефіс Тунік-Фриз

Статний самодостатній фінансово впорядкований чолов’яга у дорогому сірому костюмі та білій сорочці із краваткою непомітно перетнув зал міського палацу культури.

Він розмістився у старому, потребуючому заміни кріслі 11-го ряду під номером 23.

Напівсиве його волосся було обережно впорядковане на голові, обличчя мало здоровий колір, а кишені не містили партквитка жодної української політичної партії, хоча партійний квиток КПРС ймовірно десь завалявся у старих, якщо такі в нього є, шухлядах його домівки.

Появу чолов’яги майже ніхто з глядачів не помітив, і навіть зіркий фотокореспондент Віктор Кошмал лишив би його поза увагою, якби траєкторія руху напівсивого джентльмена не перетиналася з тимчасовим місцем роботи фотокора. Віктор помітив чолов’ягу лише в останній момент, коли той вже знаходився в метрі від нього, а тому на привітання позапартійного інстинктивно випалив спалахом фотоапарату прямо тому в очі.

У залі було тепло, навіть занадто. Мабуть для нього, фінансово впорядкованого, так натопили. От якби він мав щовечора ходив по квартирах чернігівців, а в деяких, самих холодних, ще й ночувати мусив... Якісне опалення було б у кожній оселі, а зима б не пересувалася за чиїмось недоглядом на кілька тижнів.

- Кому квіти, Віталіє Віталійовичу? – спитали у депутата Гольця, що увійшов до залу із величезним букетом та щирою посмішкою на широкому обличчі. – Меру?

- Ні, - покачав головою екс-секретар міської ради.

Аншлагу не було й близько, приблизно чверть старих крісел «хіміків» пустувала. Це наштовхувало на думку, що держслужбовців силоміць на концерт не гнали або вимагали купувати квитки без обов’язкового відвідування заходу.

- У нас ЧП, - оголосив жіночий голос з нізвідки, тільки-но перша співачка доспівала свою пісню. – Хтось поцупив усі гроші із каси.

Точно позапартійний, хто ж ще. Ось чому він так тихенько прокрадався до свого місця.

- Он він, хлопці, - так і хотілось вказати на нього міліціянтам, що увійшли до залу. Вони ж чомусь попрямували до зовсім непримітних бугаїв, які сиділи із зав’язаними шарфами ротами та жодним чином не звертали на себе увагу.

Не встигла розпочати свою пісню фарбована брюнетка у довгій білій сукні, а черга із бажаючими подарувати їй квіти вже була схожа на чергу за дефіцитним товаром, талоном для дотику до якого є букет.

Співала заступниця Чернігівського міського голови Оксана Володимирівна дуже добре і все ж таки здалося, що більшість чоловіків несли їй квіти виключно щоб доторкнутися до її руки або досягти своєї багаторічної мети, поцілувати саму Тунік-Фриз і розповідати про це онукам.

Слідом за брюнеткою на сцену вийшов радянський солдат часів Великої Вітчизняної, у кирзових чоботях та світло-коричневий формі. Він явно був дембелем (не плутати з Дубілем), оскільки верхній ґудзик сорочки не був застебнений, а ремінь висів надто вільно.

Солдат співав про дороги, що запилені й затуманені, і несвідомо уявлялися картини кровавих битв, через які він пройшов і переможцем яких став. Він вижив, він переміг, але переможцем себе не вважає, бо дуже багатьох життів, як друзів так і ворогів, коштувала та перемога. Він іде зруйнованими війною дорогами та жахається зуродуваними, знекровленими тілами, що розкидані навкруги. Серед них немає переможених – вони всі віддали свої життя за сите майбутнє своїх нащадків.

І як же було красиво й символічно, хай і підготовлено заздалегідь, що квіти співаючому солдату Дмитру Попову, депутату міської ради, подарував справжній ветеран Великої Вітчизняної, володар багатьох орденів та медалей. Можливо саме таким, як зараз Дмитро, він був 60 років тому, коли повертався з війни до дому зруйнованими шляхами рідної Батьківщини, згадуючи найкращих друзів, котрих вже ніколи не буде поруч. Крокуючи до солдата, ветеран, через халатність працівників сцени, спіймав ногами повітря і почав падати, але Дмитро Попов вчасно зорієнтувався у ситуації й підхопив справжнього героя війни.

Голова Чернігівської обласної ради Наталія Романова виконувала роль Алли Пугачової та була «жінкою, що співає». Жінка цього вечора розпустила коси, співала доволі добре. Навіть фінансово впорядкований чолов’яга оцінив, коли закивав стверджувально головою, мовляв, нічого собі, характеризуючи спів «Пугачової», своєму повністю сивому сусіду.

Співи співами, от чи віддасть пані Романова свою грошову долю на стільці для «хіміків», питання. Справа у тому, що Наталія Андріївна представляє область, а не місто, на відміну від усіх інших учасників «728», тобто може цілком законно попросити свою частку і витратити її на заміну одного чи двох стільців у ніжинському палаці культури, варвинському або талалаївському.

Можливо, не всі прийшли до Міського палацу культури тільки щоб насолодитися співом місцевих політичних зірок. Можливо, головний онколог Чернігова Валерій Зуб стане у найближчому майбутньому головним лікарем області, якщо Наталії Романовій сподобається букет квітів, якій він їй подарував і вона замовить за нього слово кому слід.

Сама ж голова облради не пішла зі сцени без крихітки піару. Пані Наталія проанонсувала завтрашній (31 жовтня) приїзд до Чернігова свого партійного шефа, Юлії Володимирівни Тимошенко, та програму її візиту.

Щойно оголосили антракт, як чолов’яга підвівся зі свого місця та націлився на вихід із залу.

- Олександре Володимировичу, а скільки ваш квиток коштує? – зупинили його на мить питанням.

- 500 гривень, - відповів міський голова Соколов, той самий статний самодостатній фінансово впорядкований чолов’яга у дорогому сірому костюмі та білій сорочці із краваткою що сидів у 23-му кріслі 11-го ряду. – Моє місце десь у перших рядах, але я вирішив посидіти тут, разом із родиною.

«У кулуарах» було людно. Бажаючі перекусити-випитати мали таку можливість завдяки працюючому буфету, асортимент якого включав навіть пиво з горілкою. Ну куди ж без них у Чернігові? Для Чернігова це не дивина, як і можлива відсутність ліцензії на торгівлю алкоголем.

Солдат Дмитро Попов, стоячи біля буфету, пив «накромівські» 100 грамів, але, не відміну від свого образу, не з металевої кружки...

- Ні, - усміхаючись відповів депутат, відсьорбуючи рідину темного кольору з пластмасового стакану.

- Анно, скажіть, будь ласка, скільки грошей заробляє касирка у «Вені»? – спитали невідомо чому у Анни Романової.

Пані від відповіді ухилилась, а от своє дівоче прізвище назвала: «Пошукайте у Гуглі «Анна Герасименко, освіта проти наркотиків», багато чого нового з мого минулого дізнаєтеся.» (Пізніше так і зробили. Але нічого не дізналися.)

- Добрий вечір, - поважно привітався заступник міського голови Олександр Сердюк, стоячи біля вхідних дверей палацу культури. Пан Сердюк ймовірно повертався з вулиці, після насолоди свіжим повітрям через цигарки «Прилуки особливі. Легкі» (якщо за кілька місяців не змінив тютюнові смаки).

Тільки-но розпочалася друга частина концерту, як знову в залі сталося ЧП. Глядач 11-23 не повернувся на своє місце. Скоріш за все набридли меру Соколову співульки і він пішов з «Хіміків», мовляв, купив квиток за 500 гривень і годі.

Аналізуючи весь концерт «728», слід зазначити, що без участі Оксани Тунік-Фриз та Олексія Шмирьова, адміністратора міського палацу культури, «728» перетворився би на цілковитий «0». У яких ролях вони тільки не виступали, як тільки не співали: і з музикою, і без неї, і разом, і окремо, і в дуетах, і поодинці, і на «бек-вокалі»; у яких тільки нарядах не з’являлися.

Якщо говорити про наряди Оксани Володимирівни, то про лебедів (не путати з депутатом Лебідем) вона співала у білому, вокалила «Smell like teens» повністю у чорному, членом квартету, що співав акапелло, була у помаранчевому, а «Не помирай, любов» співала у блискучій чорній сукні із блискучим же червоним воротом.

Під час бек-вокалу у «smell like teens», пані Тунік-Фриз стояла у темряві глибини сцени та була одягнена у чорну сукню, а тому багато хто навіть не бачив її. На допомогу глядачам прийшов оператор міського телебачення, який підійшов до Оксани Володимирівни майже впритул та ввімкнув підсвітку на камері.

Ось тут пані заступницю розгледіли всі й почали спостерігати виключно за нею, не помічаючи безпосередню виконавицю пісні та музикантів групи «Скрудж», що їй акомпанували. Спочатку Оксана Володимирівна трохи засоромилася, але швидко прогнала сором та продовжила звиватися біля шесту мікрофона.

- Вони співають без музики, оскільки вона заважає їм співати, - оголосили ті самі бугаї, що на початку вечора почистили касу, а потім виступали у ролі Остапа Бендера й Кіси Вороб’янінова та разом із депутатом міської ради Галиною Чичикало чирикали весь вечір у якості ведучих.

- Володимир Ступак, Олексій Шмирьов, Оксана Тунік-Фриз та Наталія Романова: українська народна пісня «Йшли корови», - чомусь цей анонс спровокував гучний сміх у залі, хоча під час виконання ніхто нікуди не йшов. Всі стояли на місцях.

Взагалі весь «728» скоріше був схожий на бенефіс пані Тунік-Фриз та пана Шмирьова, аніж на концерт чернігівських чиновників. Протягом вечора Оксана Володимирівна отримала незлічену кількість квіткових букетів, один із яких подарував чоловік, схожий на її колишнього боса Валентина Мельничука, змінила чотири наряди, виконала близько десяти пісень та була зацілована половиною залу. Тобто паралельно із «728» пройшов і позаплановий проект «~364».

- Чернігівський міський голова Олександр Соколов! - оголосила ведуча і зал заворушився та забубонів. Так ось чому він не повернувся на 11-23, готувався до виступу, входив в образ. А можливо і яйця їв.

Мер вийшов на центр сцени весь у чорному: чорному взутті, чорних штанах та чорній сорочці, із розщібненим верхнім ґудзиком. Він хвилювався. Співати перед шістьма сотнями глядачів – це не регламент порушувати при голосуванні за порядок денний перед, як говорить депутат Валерій Шашенок, корумпованою більшістю.

Хвилювання далося взнаки – два рядки із першого куплету пісні Олександра Розенбаума «Полем, полем», пан мер «з’їв», але потім піймав музику і співав без зривів.

Мер на сцені – навколо сцени димлять фотоапарати. Мабуть усі наявні у залі фотокамери спалахували без перепочинку, а Віктор Кошмал настільки близько підібрався до міського голови, що здалося зараз заспіває із ним дуетом.

Співав мер чудово, стоячи струнко біля мікрофону. Хвилювання мера проявлялося ще й у тому, що він час від часу доторкався до стійки мікрофону та тримався неї по кілька секунд.

- Я, взагалі-то, співати не дуже хотів, - відверто сповістив мер після пісні. – Сказав, якщо Україна переможе Англію, у що я майже не вірив, то заспіваю. Коли ж наші перемогли, я отримав SMS: «обіцянки слід тримати». Відступати було нікуди.

Як було б добре, якби кожен мешканець Масанів міг надіслати меру SMS «де тролейбус?», жителі 487 будинків із текучими дахами - «коли дахи полатаєте?», а водії – просто вилаятись. На жаль, відправляти меру SMS можуть тільки обрані.

Після вибачень за «з’їдені» рядки та отримання букетів, переважно від жінок за п’ятдесят, мер заспівав ще. Тепер «Вальс-бостон», того ж Розенбаума. Друга пісня була виконана бездоганно і шалені оплески та жіночі крики (добре хоч не «хочу від нього дитину!») були нагородою Олександру Володимировичу. На жалів рук і Олександр Сердюк, а от Віталій Голець аплодував в’яло. Мабуть, творчість Розенбаума не шанує.

- Начальник управління ЖКГ Вадим Антошин, - оголосили наступного співака, якого зал чомусь зустрів свистом. На обійшлося у Вадима Леонідовича, як і у роботі його відомства, без проколів – музика обривалась на декілька десятків секунд.

Представ пан комунальник перед публікою у блакитній перуці і своїм тимчасовим волоссям був схожий на героїню казки «Буратіно» - Мальвіну, а одягом – на героя тієї ж казки Карабаса Барабаса. Взутий пан Антошин був у пантофлі із закрученими до гори носками на босу ногу.

- Усім дружинам та чоловікам співробітників ЖКГ присвячується, - сказав Вадим Леонідович у якості епіграфу.

Співав пан комунальник кепсько, але завдяки Олексію Шмирьову, що склав йому дует, цього було майже непомітно.

Якщо ж говорити про виконання взагалі, то одним із найкращих, а можливо й найкращим, було виконання пісні Юрія Антонова «Не помирай, любов» дуетом Тунік-Фриз-Шмирьов, який при написання можна сплутати із тріо.

А далі була фінальна пісня, під час якої мер чомусь опинився не посередині, а десь обабіч. Непорозуміння було усунено у димовій завісі, яка настільки ретельно охопила сцену, що нікого з виконавців і видно не було. Коли ж дим розсіявся, то мер стояв уже посередині, але не співав, а з вологими очима дивився кудись у глиб зали.

- Мене вразив Володимир Ступак, - говорить у кулуарах Олександр Сердюк.

- А чому не Олександр Соколов?

- Як співає мер, я вже чув неодноразово, а от спів пана Ступака – справжній сюрприз для мене.

- Чи не здалося вам, що якби із проекту вилучити Оксану Тунік-Фриз, то він би розсипався, без можливості відновлення?

- У будь-який справі повинен бути лідер, ініціатор, який організовує і веде роботу. Оксана Володимирівна впоралася на відмінно зі своїми обов’язками.

- А Вадим Антошин?