Розміфування Шевченка

Мені попала на очі книжка О.Забужко «Шевченків міф України, спроба філософського аналізу», і згадалось, що ця пані цікавилась сексом. Погляд на Шевченка через замкову щілину інтригує.

Виявилось, що це не «висока полиця», не філософія, не аналіз, а – єзуїтство в сенсі, коли Лойолла заохочував, заради Єзуса, брехати у вічі, «негація» до Шевченка, України, козацтва, національної ідеї, нації.

В книзі нема визначень міфу, то про що йдеться? Шевченко це – упорядник мови-інформатики, Пророк Бога, батько нації, заступних гноблених. Щодо визначення міфу, то майнуло – їх так багато, що не можна й полічити.

Ні. Словник Ожегова: «Древнее народное сказание о легедарных героях, богах, о происхождении явлений природы. 2. перен. О недостоверном рассказе, выдумке». Мається на увазі брехню Шевченка, висмоктану з пальця. Пані цитує «американського структураліста, пуриста від науки» Г.Грабовича, «Шевченко як міфотворець»: «Шевченко перестане бути іконою і стане «тільки» одним з великих поетів людства» (Ст.11).

Не перестане. Відіб’ємо напад зброєю Забужко.

На ст.66 пані сповістила, що Д.Андрєєв в «Розе Мира» спробував помістити Шевченка в коло найбільших праведників людства, в «Синкліт Світу». Це – текст, надиктований з вищих світів. В «Синкліті Світу» нема Папи, царів, то чому нам перешкоджають вважати Шевченка іконою? Доказ на користь ікони дає Лютер «Лінгвістичною революцією» - відкиданням латини, мови католицизму, освяченням національних мов. (Ст.20). Мова є святою, такою її створив Шевченко.

Третьою ознакою пророка є викривання зла, тому люди мають ікони Шевченка в рушниках. Якщо є ікони президентів, то ікона Шевченка потрібна кожному як оберіг. Ікона це – портрет в красках, канонізацією є визнання святого канонам (законам) Бога. Поет є Пророком, твори – молитвами, сповідями, медитаціями.

Поезія Шевченка згадує Бога 1281 раз, в російських текстах – 1398 разів! (ст.12). Канонізували Лойоллу з брехнею, багатоженець Давид заради Вірсавії послав на смерть її чоловіка, та люди пробачили їм. Чим переклад Шевченком псалмів, пророцтв Ісаії та Осії гірші? Теософія бачить в людині фізичне, астральне, ментальне та емоційне тіло. Автори «роздвоєності» поета лукавлять, кожний має чотири складові, а не дві. Прошу церкву канонізувати поета, що зупинить паразитизм на його імені.

Г.Грабович не пурист, показавши малюнок поета голим. І «один з великих» не влаштовує, жодний народ не має поета, який би кинув виклик цареві, Папі та Давидові. Закон всесвіту, третій закон Ньютона, карма дають всякій дії протидію, міфи квазівчених – протидія Шевченку. Пані волає про узурпацію Бога (21), шаманізм (90), секстанство (143).

Посилаючись на трактат Данте «Про народне красномовство», пані вважає латину «штучною, неспроможною розвиватись» (Ст. 25). Це казав про мову Лютер, Шашкевич про абецадло, чому ж пані не вважає, що g, яку латиняни впікали в кожну мову, починаючи з грецької у 1203 році, не перетворить нашу мову в «штучну, неспроможну розвиватись»? 1700 років тому готи з Дніпра прийшли в Прибалтику на землі бортничів, лютичів, поморян. Від народів лишились сотні верхньо та нижньо лужичів. В їх мову g не встромили лише тому, що вимираючі нікого не цікавлять.

З гнівом та пафосом описані Шевченкові брехні! Олександр II, відмовляючи поету в амністії, згадав про 2500 рублів асигнаціями, які августєйшеє сімейство заплатило поміщику за викуп кріпака (ст.46), а «наглий та нєблагодарний» Шевченко назвав це «нєлєпой баснєй, которая ему нє дешево обошлась» (47).

Брехня перед історією! Скупе «сімейство», яке володіло скарбами 16 території планети, щоденно продуваючи в покер більші кошти, наскребло з кишенькових грошей виводку царенят за картину Брюллова, вартістю в десятки разів вищою, всього 1000 рублів, решту дав Жуковський, яких справедливо вважає «великими» доброчинцями Шевченко. Джерела про викуп сповістили про це, чому пані підтасовує факти. Так створені міфи.

Брехнею вважає пані те, що Гонта вбивав дітей, хоча й посилається на «Поетику» Аристотеля. Мистецтвом є метафора – перенесення узагальнення, а не факт.

Зловила поета тим, що він описав Оксану покриткою москаля, «остриженою». Оксана Коваленко жила в сусідній Педівці, одруженою, з двома донечками, тому знову громи гніву за «безневинно острижену перед історією» (100). Вірш цей із захалявної «Малої книжки», коли поета 10 років морили в Аральських пісках. Його доля є долею Оксани-України, ґвалтованою москалем, тому іншого рішення бути не могло.

Не так судить пані Забужко: «Ми мали нагоду показати на прикладі «історії» Оксани Коваленко, як послідовно підганяються ним під логіку міфа події власного життя, і точнісінько так само обходиться він з подіями життя національного» (110). «Скандальний випадок, описаний в поемі «Юродивий», стався не в Києві, а в Петрозаводську» (110). Поема не є циркуляром, та й цензура заборонила б публікацію скандалу.

Не підтвердивши брехню в національному житті, пані пішла далі: «Саме в лоні Шевченкового міфа відбулося зародження того, що можемо з повним правом визначить як українську національну ідею» (105). Національна ідея – брехня? Хто уповноважив її маніпулювати святинями?

Ось що вполювала пані Оксана у мерехтінні пліток, слухів, прізвищ, подій, цитат, реплік різними мовами (знай наших!), які викладені з жіночою логікою, вчоністю та розумом білявок. «Національні «уявні спільноти» (3). «Братство та упиризм як дві форми кровного зв’язку» (3). «Богоборство ізраїлевого типу» (4). «Козаки як заложні мерці» (4). «Протеївську мінливість «Кобзаря», безугавне мерехтіння смислів» (9). «Компаративний підхід» (14). «Шевченків міф, розгорнутий довкола міфа України» (15). «Нація – уявна спільнота» (17). «Форма узурпації бога – авторський міф» (21). «Маємо постійне звинувачення поета в блюзнірстві… Греко-католицький мислитель Костельник… пояснював поетове богохульство «душевною неврівноваженістю» (30). «Драгоманське «Кобзар» є річ пережита», Семенкове, сорок років по тому: «Я палю свій «Кобзар» (34). «Маємо на увазі висунуту Г.Грабовичем тезу про Шевченків «дуалізм», підозріло близько до клінічного «роздвоєння» його особистості, …вічного вигнанця, соціального аутсайдера з колонізованої імперської окраїни» (37). «Розкол Шевченкового життя на видимість і сутність» (41). «Блазенський… ковпак п’янички (67). «Шаманізм поета-міфотворця» (90). «Шевченко тільки й знав, що хліборобство та свою Україну» (103). «Загарливість сутого міфотворця» (109). «Фрейдист додав би, що ніж, у Шевченка «залізна тараня» у багатьох міфологіях слугує за фалічний символ» ( 113). «Демонізація-упирізм Гонта-дітовбивця» (113). «Не забуваймо, що «кобзар» одночасно і Vates і трикстер, - і стародавній богонатхненний жрець-віщун, і середньовічний блазень-жонглер-шпільман» (116). «На всьому протязі Шевченкового міфа, від «Катерини» почавши, значною мірою кодується мовою еротичних, а то і сексуальних символів» (136). «Колективний народний «труп» матеріально-тілесним чином дублікує цей духовний розпад» (137). «(Святії божії міста ксьондзи скажені осквернили): заложний козак-наратор спалює живцем єзуїтських місіонерів - ґвалтівників своєї дочки – разом з нею (чим не Гонта!)» (138). «Так на практиці виглядає спростування у «Гайдамаках» перифраз старозавітного «кров за кров, і муки за муки» – кат і жертва стають здвоєною єдністю, легко міняючись місцями, і несхибна логіка вторування злу врешті призводить «благородних козаків-месників за волю» - до брато – і дітовбивства, до національного саморуйнування» (139). «Таким чином «козацька слава» в Шевченка – то слава не жертв, і не мучеників, і вже в жодному разі не ідеальних героїв «без страху й догани» а невинних злочинців, котрі, прийнявши естафету «необхідного» зла в утвердженні субстанціональної волі народу до свободи, заклали тим самим у національну долю програму самознищення!» (141).

Не дочекаєтесь!

Маємо від першого до останнього знака брехню (речення про мітлу та ступу самоцензура викреслила). Шевченко, козаки, нація – самовбивці з програмою самознищення!!! Сліпі кобзарі не були блазнями-жонглерами-шпільмани, тим більше – Шевченко. Ми з вами, нація, не є реальністю, а уявною спільнотою, (нас нема!) суїцидники з кодом самознищення, то ж подякуємо за «науку» мосці пані кожний, чим зможе. Це – національна образа в межах Кримінального Кодексу (ст.162).

Кобзар – інформаційний банк етносу, зв’язківці часів Хмельницького, генна пам'ять, сакральна суть. Сталін розстріляв кобзарів України, зібравши їх у Харкові. Забагато для «білявки» принижувати націю суїцидом та не за бугром, а в Києві. Порятунком є альтернатива, проти якої повстали козаки, то за філософією пані міняємо їх місцями. 17 мільйонів, зарізаних в Хрестових походах, 30 тисяч вчених та медиків, спалених на вогнищах, десятки тисяч козаків, порубаних, конаючих на палях та в шибеницях на площах є «саморуйнуванням», «самознищенням» тієї категорії, заради якої пані міфує.

Потоцький, Жолкевський, Конецпольський, які провели проти козаків 30 найбільших в Європі війн, 195 боїв, є «заложними» мерцями, проклятими упирями, які довічно блукають на оскверненій ними землі, злочинцями? Бруно, Галілей, Копернік це упирі-наратори, які блукають по Європі? До них стосується те, чим облили нас: «Колективний народний «труп» матеріально-тілесним чином дублікує цей духовний розпад» (137). Помиї впали на грабіжників та пані, відьом на порчу спалювали, топили та закидали камінням.

Плітки про козацтво не є філософією. Коли кримський хан Менглі-герей вперше спалив Київ, переляканий круль Польщі написав хану листа, що з ласки Божої таких міст, як Київ, у нас багато. Хан зрозумів, що король нас не боронитиме. Вся Україна до Києва була знищена за півстоліття до стану пустелі. Врятувала Україну Запорізька Січ князя Дмитра Вишневецького, вищого чину етносу. Благородні, а не в лапках, лицарі круглого столу реалізували волю Христа під покровом Матері Божої в ідеях короля Артура – першої світової демократії, першої поваги до людини, першої Конституції.

Козаки стали найпотужнішою силою, яка змінювала владу столиць. Кромвель вважав Хмельницького генералісимусом, наказний гетьман Золотаренко трьома полками: Чернігівським, Ніжинським та Стародубським за дві кампанії 1655-56 р. прирізав Москві Білорусію та Литву, його військовий талант був на рівні Олександра Македонського. Царя Московщини козаки зробили імператором, подарувавши нізащо Україну, Білорусію, Литву, розтрощивши Польщу.

У 1622 році 300 тисячна турецька орда йшла на Польщу, щоб повернути на південь та знищити Папу Римського. Врятували Польщу, католицизм, Європу 40 тисяч козаків Сагайдачного. Благородні ляшки возили на війну хмари шльондр, кухарів, перукарів, шевців-кравців, хизуючись каретами, хутрами, жінками, возами срібного посуду, винами, харчами.

У 1648 році Хмельницький розтрощив їх, захопивши сто тисяч возів скарбів, гетьмана Потоцького віддав ясиром у Крим. Маючи 500 тисяч війська та 120 тисяч татарської кінноти, міг стерти Польщу з історії, віддавши всіх татарам у неволю, дійти до Риму. Козацтво – основна духовно-військова сила середніх віків. Зліпити в єдність ката і жертву, Папство та козацтво, заложних мерців-упирів, злочинців, у колективного трупа, cуїцидників-самознищенців, можна лише в божевільні.

У Хемінгуея є рядки про Достоєвського, який писав погано, і впливав на всіх, бо був психологом людства. Забужко пише гірше, читати її важко через заперечення себе, агресивність, зарозумілість, квазівченість, дисгармонію слів, фонем, інформаційних блоків з негативною енергетикою, гігантськими абзацами, в кінці яких пані забуває те, з чого почала. Письменники давно абзац увели в мистецтво. Гармонію в мову внесли Котляревський та Шевченко.

Стиль пані Забужко заперечує мову Шевченка, святиню за Лютером, вона калічить її мовою Сталіна, яку той впікав українцям після 1917 року. На ст. 9, 17, 29 пані вживає слово «свідомості», на 21, 35, 70, 78, 146 – «свідомости», «творчости» 10, 18, 86, «творчості» 17, 29, Фройд 37, Фрейд 57, 113 і так – весь текст, мерехтіння сміття, що вона приписала «Кобзареві» (9). Котляревський, Шевченко не писали «и», то хто вніс дисгармонію мови, вимагаючи писати вісті через і, без вісти через и? Огієнко? Він не заперечував Шевченка і був проти ополячення мови.

На ст. 101 пані вражає сексуальністю образів покритки та москаля. Сексом є акт, а покритка та москаль – трагедією. І це – фахівець піхви? На ст. 4 та інших вжиті слова маляр та художник. Петро Одарченко (Про культуру української мови, Смолоскип, К. 1997, ст.295) довів, що слово художник запозичене з готького хандус – рука, а не від Москви. Пані користується польським котрий, ігноруючи українське слово який.

Видавець вважає твір науково-популярним виданням серії «Висока полиця». Спростуємо це: малу есхатологію автора-героя, достосування, негація (7), посполитої рецепції (7), контамінація, сублімація класового конфлікту (8), інваріянтне (9), автентичних молитов (12), сакралізації, «шевченкодіцея», агіографічна (13), секулярне розуміння синкретизму (14), валоризація мови, конгруентного, невхильно, безугавно, інтенція (18), екуменічного (19), партикуляризація міфа (20), імпліцитно, екзистенційно, трансцендентальний… таким робом (22), мала есхатологія агіографічного типу (22), метафізична істина свого квазлітературного універсалістського послання (22), викажчики (23), евфемістична (27), секуляризувалась та марганізувалась (29), екзистенціалістськими, феноменологічними, герменевтичними, новокритичними (36), заки, чейзе (38), крос-темпоральному, крос-жанровому, крос-лінгвіністичному (39), білінгуальність (37), наративно (44), шерег (51), завважити (54), навзагал (55), одопис, скрупулятивний (60), метафізичний надир, опосілля (69), модус вівенді, наратор (83), обсесій (86), ненатло (101), намацальної (110), позаяк (120), дезаксіологізованої (123), інвазії (138), нестак, девіація (140), протетичні пасажі, мілінаризм (143), амбівалентно, есхатологічно (144), нарешті останній вибрик – у «хлопоманській» смушовій шапці (145).

А маршали в смушковій шапці хлопомани? Поет бував у салонах у кожусі, нехтуючи царем. Не раджу виписувати це, бо комп’ютер пручається. Квазіпопулярність!

Ось знання мов у сенсі «Ай да Пушкін, сукін син!»: raison d’être (29), eo ipso (34), guod erat demonstradum (35), gente Ukraine, natione Russi (44), alter ego (50), m-me (55), licencii poetici (61), «Дзяди» Міцкевича польською мовою (61), ab definitio (70), versus (91), Vates (123), латиниця в зносках, яких на книгу 69, без пояснень цієї «верби». Драсті, Проня Прокопівна від фільльозофії, як ви в неї встроїлись? Спрага заявити себе мудрішою, загравання зі зброєю повертаються бумерангом.

Пані не знає філософії Ейнштейна, Гегеля, діалектика якого перекреслює все, накручене нею. Третій закон діалектики «заперечення заперечення» свідчить, що хрестоносці, інквізиція, аутодафе, кров заперечені Марією Терезою, Шарбелем, Павлом Другим, благодійництвом, заступництвом, вірою католиків у Світло. Душа людства наблизилась до Бога. Не очима зла треба бачити світ.

Якщо пані надіється, що Ватикан оцінить її хрестовий похід на хлопомана Шевченка, то помиляється. Ні Ватикан, ні нунцій у Києві не оплатили книгу, це виконав Сорос.

Шевченко передбачив лжепророків: Тот, кто мыслит без конца О мыслях Канта, Галилея, Космополита-мудреца, И судит люди, не жалея Родного брата и отца, Тот лжепророк! Его сужденья – Полуидеи, полувздор» (140), а не філософія. Десятки разів пані посилається на книгу Г.Грабовича у зносках без вказівок на рік та місце видання, а це – безграмотність, за яку студента женуть в шию з вузу. Її не вчили джерелознавству та бібліографії, етики, аналітики, естетики, лінгвістики, як видно, і філософії, не кажучи про інші гуманітарні науки. Як вона отримала вчений ступінь?

М.Смотрицький з батьком, ректором Острозької Академії та князем Острозьким протистояли Ватикану, плачі православної церкви Смотрицького є літературним пам’ятником. Після смерті князя зупинили фінансувати академію, тому в 1619 році Смотрицький догодив єзуїтам, вперши латинську g в український правопис. У 1620 році Сагайдачний таємно висвячує Смотрицького єпископом Вільно, а тому забажалось бути єпископом католицьким, а може і папою. Він чіплявсь до патріарха, надрукував трактат зі 100 тезами проти православ’я, за що Петро Могила в 1628 році зібрав Собор священиків України та прокляв Смотрицького і все, ним створене. Папа відмовив міфотворцю, який зрадить і його.

За законом Гегеля Забужко заперечила себе, Ватикан агресію проти Шевченка, проти нації в 70 мільйонів не схвалить. Заперечення-заперечення.

Шевченко потребує другого розкріпачення з міфів.

М.ГОНЧАР,
Член Української Вільної Академії Наук (УВАН) у Канаді