Останнє оновлення: 22:25 субота, 23 жовтня
26 квітня - день чорнобильської катастрофи
Ви знаходитесь: Культура / Література / Леонід ТЕРЕХОВИЧ / Чорнобиль: Над могилою друга
 Чорнобиль: Над могилою друга

Чорнобиль: Над могилою друга

Пам’яті Івана Чулінди

Грізне слово “Чорнобиль”

прозвучало зненацька,

зовсім не до вподоби,

зовсім ніби “не наше”...

І спочатку не діяли –

спокій наш берегли...

По святковому Києву

демонстрації йшли.

Транспаранти та гасла.

Сяйво світлих ідей...

А тривога не гасла,

хвилювала людей.

І на збори швидкії –

просто для інтересу, –

залишаючи Київ,

штурмували Одесу...

Покотились під шквалом

людськії вали...

Та не всі повтікали,

бо не всі ж так могли.

Не терпіли огуди,

не чекали щедрот,

зоставалися люди...

Залишився – народ!

Ті ж, хто знав, ті мовчали

по гарячим слідам,

або ж звично повчали:

мов, біда – не біда,

мов, аварія просто,

мов, чого не бува,

пошуміли і доста,

вже пора й забувать...

Ось ми – дезактивуєм

та візьмем в саркофаг,

та бійців преміюєм,

та підкинемо благ!..

Що там збуджений Київ

чи народна юрба...

Сором очі не виїв,

не спалила ганьба!

В результаті аварії

працювали – аж весело:

відділи, канцелярії,

виконкоми, та сесії...

На казенні “бумаги” –

і з печатками, й без –

крізь дірки саркофагу

реготнула АЕС.

Реготнула зі свистом,

ще й приплюнула в гору, –

полетіло над містом

знуклеїджено горе –

до Чернігова, Києва,

далі, далі – в світи!

Мов навала Батиєва, –

нишком не обійти...

Йшли “з запасу” солдати

в ті стривожені дні

через військкомати,

мов на справжній війні.

І ставали до бою,

не чекали чудес,

закривали собою

амбразури АЕС.

Нахилить би знамена

над могилами свіжими!..

Пам’ятать поіменно

наших, котрі не вижили!..

Засльозився невтішно,

посмутнів виднокруг...

Був тоді серед інших

мій ровесник і друг.

Через тиху скорботу

та розпачливу жалість

я дивлюся на фото,

що на згадку зосталось.

Почуття препогане.

Біль у серці нещадний.

Ой, Іване, Іване, –

“ліквідатор” нещасний!

Як ти жив – бідував,

звично мобілізований?

Що ти “ліквідував”?

Тільки сам – ліквідований!

Я не знаю, можливо,

веремія ота

і незмірно важлива,

і повічно свята.

Будуть згадувать люди

тих, хто першим ступив

в грізні викиди люті

під заряджений пил,

хто жорстокі удари

на себе прийняв,

від нелюдської кари

без вини помирав...

Їх терпіли безжально –

порошиною в оці...

Правду людям сказали

на четвертому році...

Ой, Іване, Іване!..

Хочу вірити просто,

що колись іще встане

велетенського зросту

над могилою тихою,

щоб пройти по вікам,

в бронзі застиглою,

постать Рятівника!

Хоч, напевно, не личить

возвеличивать зло,

щоб убивців звеличить,

стільки бронзи пішло!

Чи ж зосталось хоч трохи

вшанувати своїх

рятівничих епохи,

бо зійшлися на них

наші болі та рани,

що на себе взяли

безіменні івани

без хули чи хвали?..

Їх могили доглянем?

Пам’ять їх збережем?

Защеміло, Іване,

мов по серцю ножем...

Простір тихо заплакав,

від жалю потемнів,

розсівається мряка,

ніби думи сумні...

На могили, на трави

опадає імла,

одягається в траур

українська земля...

Ой, Іване, уклінно

застигаю в журбі

і стаю на коліна

сповідатись тобі...

12.06.91

Леонід Терехович (1941-1992)

Підготував до публікації Аркадій Натаріус

Більше про Леоніда Тереховича та його вірші на сайті:

http://arkgor.ipsys.net/Terehovych.htm

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Зенітники навчаються вражати повітряні й наземні цілі

SVOBODA.FM