Освідчення в коханні

Нова поетична збірка «Мить життя» Лариси Ткач зворушила. Особливо третій розділ любовної лірики. Там що не вірш – то одкровення зрілого кохання…

Але спочатку про книгу. Тематично, як сказано в передмові, вона «є продовженням попередніх книжок. Її поезіям притаманні гостре відчуття швидкоплинності часу, образне бачення світу, пошук добра і справедливості.

Слово поетеси правдиве, щире, пронизане тонким ліризмом і любов’ю до природи, до матері. У багатьох віршах авторка торкається тривожного сьогодення, болючих подій на Сході України, жіночої долі, багатства її душі».

Три тематичні розділи, як три шляхи ліричних роздумів. Спочатку "Міць рідної землі» - громадянська лірика :

«Брат брата не цураймося,

По іншому ніяк.

Здолаєм під час бою

Ми ворога в Кремлі,

Тримає нас собою

Міць рідної землі.»

Розділ «Голос серця» - це як розмова з матір’ю, яку, кожен із нас не припиняє доки ми існуємо. Адже завжди виявляється, що щось не сказано і не вистачає поруч найріднішої душі.

«Дружила з піснею і жартом

І хоч не солодко було,

Казала – плакати не варто,

Бо людям гірше ще було».

І нарешті нехитро названий розділ «Догорають літа, догорають...» дарує можливість почути одкровення зрілої любовної лірики:

«А ти до мене вітром прилітай,

А ти в дорозі довго не барися,

А ти теплом, як сонце, огортай,

А ти до мене лебедем вернися.»

Або

«Тебе неспокій манить світом,

І ти, мов вершник, на коні,