Весна у Києві!

Блищать сідницями дівчата,
Коти від щастя верещать.
Скубуться горобці завзято
Біля генделика в кущах.

На білий світ повиповзали,
З каналізації бомжі
На сонці спати полягали.
Смердять! Так щиро, від душі!

Газони пахнуть кізяками,
Весна іде: туди, сюди…
Цвітуть і повняться чутками
Баби на лавках, мов сади...

І наркоман з барлоги виліз,
Маніяк чатує на дівок.
П’яниці втрьох до купи збились
І матом ділять огірок.

Обдерта вишня коло хати,
Над містом літаки гудуть.
Весна! Так хочеться співати!
Та тільки злидні не дають.

СТОЛИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ

На Житомирській затор
Хоч вона й Велика.
Задом чмихає «Рено»
«Бумеру» у пику,

Зуби вишкірив араб
Прямо з «Лімузина»,
Пахне юшка із вікна
Присмаком бензину.

До Майдану пішки йду.
Там реклама всюди,
Там суспільство повсякчас
Смакує фаст-фуди.

Вздовж хрещатицьких вітрин
Віяннями часу
Європейський пре PR
Фаст-рилейшинз в маси.

Це столиця - центр світів!
Гарно та красиво.
Все, що треба для душі –
Гамбургер і пиво.

ПРО ЛЮБОВ

Як ти мене не любиш,
Піду собі далеко.
На «Лісовій» під дубом
Наїмся чебуреків,
Чи ще якоїсь «зрази»
У ліпшої бабусі.
Як не помру відразу,
То може отруюся.
Або візьму й зненацька
В підземці на Майдані
Куплю безглузду цяцьку
За копійки останні.
Чи подзвоню натомість
Сама якомусь дядьку
Та й проміняю совість
На будь-яку подяку.
Як дядько щедрий буде,
Дістануся додому.
І про любов-приблуду
Не розповім нікому.

СТОЛИЦЯ

Околиця міста. І так урочисто
Голосять собаки... Та як не підскакуй,
Ховаючи п’яти, а на двадцять п’ятий
Злетіти по сходах не квапся, бо зроду
Звідтіль не дістати ні нам, ні хвостатим
Небесного сиру. Хіба тільки діри.
Із котрих у спеку смердить, як із пекла.
А перед парадним, з чиєїсь поради,
Сміття догорає. А там, як у раї,
Бомжі-конкуренти звільнились від ренти.
Таке й не насниться. Ну, словом – столиця!
А ми на Хрещатик ходили стрічати
Того, хто наступний. "Дивись, бо наступим!" –
Кричали нам сходу в тіснім переході.
За рогом десятим, спитали хлоп’ята:
"Чи вмієш ти грати?" Та ми – імігранти,
Та ми – що завгодно!!! Аби не голодні.
Під звуки кларнета мій друг з Інтернету
Втішав свою пані в крутім ресторані.
Назвалася Настя. Спитав про пристрастя.
Я йому відверто сказала: "Альберте!
Як всі егоїсти люблю попоїсти:
Солоних лимонів, сирих шампіньйонів
В салаті "по-грецьки". А вдома – із гречки
Порожнього супу". Він брови насупив...
Чи Схід чи Європа, мабуть, не второпав.
І ввічливо дамі згадав в Амстердамі
Чудову погоду. Ну чим не пригода?
Здавалось – столиця!!! Та, певно, і сниться
Колегам по духу з провінції. Слухай!
Десь тут на Подолі у пошуках долі
Привиділось, наче Америка плаче
За нами чи з нами. І не за горами ...
Ну, здрастуй, мій брате! Тож ми – емігранти.
Та ми – що завгодно... 

Епілог:
Хоч на край світу піди, а закони скрізь однакові – ті, що ми не писали.