Стольне: Виживаємо потроху. ФОТОрепортаж

Наче тихо на перший погляд у Стольному. Однак таке відчуття – як на вулкані. Селяни між собою з’ясовують, як-то воно далі буде.

А гриміла ж слава про це село на усю Україну! Начальство попоїздило на екскурсії. І президенти, і прем’єр-міністри топтали стежку. Характерно, що жодного разу, по саму зав’язку не нагодувавши гостей, зі Стольного тоді не випускали.

Нині ж півдня каталися по селу, вишукуючи новини, і всюди чули одне: «Роботи нема, порядку нема, нового нічого».

У Стольному ніяк не вирішиться питання про долю майна соціальної сфери. Раніше воно хоча й належало колишньому ксп «Праця», однак служило селянам. Це і садок, і пожежне депо, і банно-пральний комбінат.

А після усіх реформ багато стольненців вважають себе обдуреними і шукають правди по судах. Наразі цим питанням займається прокуратура району.

Аби встановити, чи законно ТОВ «Праця Стольне» нині володіє майном соціальної сфери, потрібно 1022 колишніх членів колгоспу вислухати у суді. Звісно, деякі з них (а то й більшість) не у змозі це зробити за станом здоров’я і за віком. Тож, за словами сільського голови Сергія Андрейченка, триває збір довіреностей на право представництва таких громадян у суді.

У центрі села – занедбана напівруїна недобудованого спортивного комплексу. Років сім тому тодішній голова місцевого ск «Праця» Петро Киценко водив нас по його приміщеннях і розповідав, як цікаво і з користю проводитимуть тут час діти й підлітки. А нині на фасаді й «шуба» пообсипалася.

Нинішньорічні стольненські випускники влаштували для свого класного керівника сюрприз. У червні, коли вже відшумів випускний бал, вчитель Володимир Бредюк отримав листа із Полтавщини, із сусіднього зі славетною Диканькою села Михайлівки.

Тамтешній житель Володимир Славко повідомив, що, випасаючи корів, побачив, як коло річки приземлилася величезна строката в’язка повітряних кульок. Там і лист був прив’язаний із привітаннями і побажаннями, а також із вдячними словами на адресу вчителя.

Отож, як з’ясувалося, то стольненські випускники, бажаючи зробити випуск зі школи особливо пам’ятним, замовили у Чернігові півсотню кульок, наповнених гелієм, прив’язали конверта з листом і поклали туди ще й 23 гривні – по одній від кожного. І послання долетіло аж до Полтавщини.

Людмила Павлівна Самусь викладала у школі хімію. Ще й зараз до неї звертаються із проханням «підтягти» по цьому непростому предмету. Відмовляється, каже, що програма у школі нині дуже змінилася. Хоча... Класичні задачі у всі віки розв’язувалися за одним принципом.

А кожну вільну хвилину Людмила Павлівна береться до улюбленої справи – вишивки. Її роботи неодноразово просили на виставки, щоб і односельці помилувалися рукотворною красою.

Уже поверталися майже у сутінках додому, як наш колега, визирнувши у вікно, попросив терміново загальмувати: «Дивіться, дивіться – он вітрогенератор!»

На високій, покритій іржею щоглі тріпотів над селом вітрячок. Заходимо до двору – господиня Галина Мірошніченко люб’язно провела нас на город і дозволила сфотографувати оте механіко-електричне диво.

Розповіла, що колись його встановив покійний нині чоловік, аби у хаті було світло, коли електрику регулярно відключали. У дворі побачили трактор. На ньому працює син господині.

Ірина ПРИМАК, фото: Валерій ТИХОНОВ. "Наше слово", м.Мена
Фоторепортаж: Сергій СТУК