Лист: Працюй, доки не впадеш!

У піднесеному настрої люди відзначали День Святого Валентина, а на заводі «Білковин» (місто Прилуки Чернігівської обл.) сталася надзвичайна ситуація. Прямо на робочому місці жінка втратила свідомість.

Лише завдячуючи вчасному прибуттю «швидкої» вдалося уникнути непоправного лиха. Ще якихось півгодини – і сталося б найжахливіше.

Того дня на завод приїхало усе керівництво: директор, технічний директор, начальник відділу кадрів.

І не тому, що відчували якісь докори сумління. Їхня присутність потрібна була лише для того, щоб автомобіль швидкої допомоги зміг виїхати із заводської території. Про співчуття чи вболівання за ближнього мова не йдеться.

Бо вони, ситі і задоволені життям, не можуть зрозуміти простих роботяг, які третій місяць працюють задарма. У яких вдома голодні діти вимушені перебиватися, у буквальному розумінні слова, з води на хліб. Де ж те здоров’я буде у матерів, які самотужки ростять дітей, недоїдають і недопивають? А їх на заводі трудиться немало.

І виходить, що сьогодні батьки на роботі втрачають свідомість від безсилля, а завтра діти в школах від недоїдання будуть непритомніти. І доки це триватиме?

Адміністрація заводу примушує нас мовчки чекати кровно зароблених грошей, щодня обіцяючи розрахуватися з боргами сповна. Але минає тиждень за тижнем, а віз і нині там.

Заборгованість тягнеться ще з минулого року. Заводчани шукали допомоги і захисту у міського голови Юрія Беркута. Зверталися і до прокуратури. Не допомогло. А борг росте щодня, при тому, що продукція заводу продається регулярно.

Тож продовжують заводчани збирати різні довідки, писати заяви до суду в надії бути почутими.

А тим часом роздумують, як вижити. Декому допомагають батьки-пенсіонери, дехто вимушений жити впроголодь, віддаючи останнє сину-студенту чи доньці.

Про електроенергію, комунальні виплати годі й говорити! Хіба ж можливо їх виплачувати з такими доходами? А хто має кредити – тому зовсім непереливки: люди не знають, що й робити!

Зате по прилуцькому телебаченню і радіо в новому році повідомляють: у заводу “Білкозин” заборгованості немає.

Чому податкові служби, міськвиконком не звертають уваги на грубі порушення трудового законодавства, на порушення Конституції України і законів з прав людини? Де правди шукати?

Куди ще звертатися за допомогою бідолашним людям?

Світлана МИХАЛЬЧУК від імені працівників заводу «Білкозин»