Лохотрон: «Грак грав, грав і програв»

Граками колись називали в моєму селі затятих гравців з будь-якого виду спорту, ігор, аж до картярських.

Наразі замакітрив я свою макітру кросвордами. Телевізор молотить на всю хату, але то мені байдуже. Хоча якоїсь миті кинув погляд на екран – о, гра. Жіночка пропонує відгадати слово і обіцяє за це непогані гроші.

А я тільки глянув на екран – знаю відгадку!

Цап свою мобілку, але операторка незворушно і холодно відрубала, що лінія зайнята, при цьому не забувши нагадати, що зв’язок платний. Однак у мене ж півсотня в касі мобілки, думаю, прорвусь.

А тут якраз нове завдання, за яке випадає тисяча гривень. Дивлюся – та я все знаю!

Хвать мобілку, а з того боку, ніби за дверима стояла, операторка бадьоро так каже: «Поздравляю вас, вы в прямом эфире». Чую, з’єднали, але ніхто зі мною не хоче говорити.

А тим часом на екрані майже щира україночка дає підказки до розв’язання завдання і дивується, що ніхто вгадати не може. А я все ніяк не з’єднаюся. Аж тут мій телефон запищав: заалкав я, от, думаю, тисяча вже й моя.

Але мобільник замовк намертво. До «каси», а там мені – привіт, мовляв, на вашому рахунку гуляє вітер. Уявляю, скільки нас таких сиділо перед телевізорами з телефонами в руках...

А мені стало радісно. Чого? Та тому, що в мене на «мобілці» було лишень 50 гривень. Якби більше, то всі б вони потонули у хитромудрих лабіринтах спритних ділків.

І ще один зробив я висновок: аби виграти оту їхню прихвалену тисячу, треба, щоб і у вас на телефоні грошей було не менше.