ГМО – наші реалії та майбутнє?

Як і для чого з’являються на світ генно-модифіковані організми (ГМО) та «з чим їх їдять»? Наскільки вони безпечні/небезпечні для здоров’я людини, для «нормальних» рослин і тварин?

Хто в Україні перевіряє продукти харчування на вміст ГМО? І, нарешті, що на нас чекає у світі ГМО, адже, вочевидь, науковий прогрес не зупиниться?

Журналісти побували в лабораторіях, де створюють ГМО

Відповіді на ці запитання нещодавно шукали журналісти з різних регіонів України. В ході прес-туру ми побували спочатку в лабораторії Науково-методичного центру підтвердження відповідності та випробувань харчової продукції УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТу, де продукти харчування перевіряють на вміст ГМО. Далі нас гостинно приймали в Інституті харчової біотехнології та геноміки НАН України, а саме – в лабораторії детекції ГМО та біобезпеки, де ГМО досліджують.

Ну, а на «десерт» ми відвідали майже секретну установу, в якій різноманітні гени «схрещують» й пересаджують, тобто заради наукової цікавості «виводять» нові й нові ГМО. Ця установа міститься у селищі Чабани під Києвом у новій сучасній будівлі і має назву Українська лабораторія якості та безпеки продукції АПК Національного університету біоресурсів і природокористування України. До речі, тут також перевіряють товари сільгоспвиробників на вміст трансгенів.

Отже, упродовж дня ми зустрілися з півдесятком науковців, отримали масу вражень і купу інформації. На власні очі побачили пробірки, де в тепличних умовах вирощують нові рослини. Тобто, на перший погляд, рослини звичайні, але з невластивими їм характеристиками. Приміром, рис з підвищеним вмістом заліза чи стійку до засухи кукурудзу. Або буряк, що не піддається впливу гербіцидів. Я не впевнена, що ми бачили саме ці культури, але подібні ГМО вже точно існують у світі саме завдяки діяльності генетиків.

Головний висновок, який напрошувався з усього побаченого й почутого: шкідливість або небезпечність ГМО для здоров’я людини, для її репродуктивної функції, для екосистем, для грунтів наукою не доведена, однак і 100% безпечність - також. Науковці аргументують необхідність подальших розробок у цьому напрямку приблизно так: в клітинах організму людини різноманітні мутації відбуваються постійно, однак ні роги, ні копита у нас не виросли і, напевно, ніколи не з’являться.

Чому ця тема стала страшилкою для народу

- Навколо ГМО в нашій країні - істерія, ця тема стала страшилкою для населення, - констатує директор Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України академік Ярослав Блюм. – Я переконаний, що ця тема є фактором конкурентної боротьби. За цим криється лише одне – бажання заробляти гроші.

- За словами науковця, обов’язкове маркування продуктів «Без ГМО» – це просто смішно. Адже в нашій країні маркують абсолютно все: починаючи від цукру та спирту, в якому ГМО просто не може бути, адже ці речовини не містять білка, до жіночих чобіток. А от про те, що 60% вина в Україні – фальсифікат і можуть суттєво нашкодити здоров’ю людини – розмови чомусь не ведуться. Держава не захищає своїх громадян-споживачів.

- У нас переплутані два поняття: біобезпека та право володіння інформацією, - веде розмову далі академік Я.Блюм. - Будь-яка продукція з ГМО, яка з’являється на ринку – перевірена і є більш-менш безпечною. Європа закрила свої ринки від генно-модифікованої продукції з Америки, яка є більш дешевою, задля того, аби захистити свого виробника. В Україні ж немає затвердженого державного стандарту в цій сфері – от про що треба говорити!

Стандарт щодо вмісту ГМО в продуктах харчування необхідний для того, аби інформування населення було достовірним. Так, приміром, в Європі допускається вміст ГМО до 0,2% (до речі, маркування щодо ГМО в країнах ЄС – добровільне), в Японії – не більше 2%, в РФ – менше 2%. А у нас на всіх продуктах пишуть «Без ГМО», тобто вміст до 0%, що не відповідає дійсності. «Театр абсурду триває!» - не стримує емоцій Ярослав Борисович.

Трансгени – реальність нашого буття

Чимало корисної інформації журналісти отримали також в Науково-методичному центрі підтвердження відповідності та випробувань харчової продукції підприємства УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ. Як я вже згадувала, саме тут українські продукти харчування досліджують на вміст ГМО. Відверто зізнаюся, що мене ошелешила інформація про те, що 60% сої, яка вирощується в світі – генно-модифікована. Це стосується також 23% кукурудзи, 11% бавовни та 6% рапсу (все ще комерційно цінні культури).

Найбільш поширені плантації з ГМО в Південній та Північній Америці, Азії (особливо в Китаї та Індії), зустрічаються і в деяких частинах Європи, Австралії. На території України вони займають площу приблизно двох районів в Київській області. У нас генно-модифіковані 19 культур (картопля, томати, кабачки, буряк, соняшник, рис тощо). Вони зустрічаються на ринку.

Дослідження на вміст ГМО в Україні ведуться з 2007 року. Тоді було перевірено 400 зразків і 20% з них містили ГМО. В 2008р. було досліджено 1200 зразків, із ГМО виявилися 10% продуктів.

В 2009р. з’явилася вимога про обов’язкове маркування товарів на вміст ГМО. Упродовж року було перевірено понад 2000 зразків різноманітної продукції, однак лише 4% з них містили ГМО. За перше півріччя цього року випробування в лабораторії пройшли близько 1500 зразків. Показник вмісту ГМО склав приблизно 7-8%.

«Генна інженерія може практично все, однак чи це потрібно? – збігаються в думках фахівці. – Треба шукати розумну доцільність у цих можливостях. Будь-яка модифікація, що може зачепити геном людини, не має права на впровадження. Однак не ватро відмовлятися від того, що може покращити якість життя та принести благо. ХХІ століття може стати золотою епохою біотехнологій».