«Газпром» нам не указ – під рукою коров’ячий газ!

Уперше почула про можливе виробництво біопалива в Анисові від директора одного з сільгоспідприємств Чернігівського району.

«Прийшов сьогодні один чоловік просити екскаватора, – розповідав той. – Цікавлюся, мовляв, навіщо, а він цілком серйозно: треба яму викопати під біоустановку. Коли така справа – будь ласка!».

Тут же захотілося більше дізнатися про ту дивину, зустрітися з раціоналізатором. Але якийсь внутрішній голос підказував не поспішати, приваблювали не тільки сама по собі ідея, а й результат. Відтоді часу минуло достатньо, установка, виявляється, благополучно витримала зиму, забезпечуючи газом плиту господаря.

Наші зробили крок одними з перших

Анисівські раціоналізатори й не здогадувалися, що через кілька місяців про біогази й альтернативні джерела енергії піде мова у високих ешелонах влади. А це стосуватиметься і їхнього дітища – біогазової установки.

Підписавши газові угоди з Росією, український уряд ніби затурбувався пошуком альтернативних джерел енергії. Як писала «Газета по-киевски», на позачерговому засіданні Кабінету Міністрів особливу увагу було приділено поновлюваним джерелам енергії, питанню інвестування в альтернативні види палива. Тобто передбачалося використовувати продукти переробки побутового сміття, відходи тваринництва, торф, солому тощо. Це видання посилалося на слова Прем’єр-міністра, зокрема, «якщо ми використаємо весь потенціал виробництва біогазу в Україні, то можемо замінити ним в енергетичному балансі до 10 мільярдів кубів газу».

Тут же йшлося про те, що уряд мав намір створити єдину національну програму переустаткування котелень, у кожної з яких буде свій персональний проект переоснащення й переходу на споживання альтернативних видів палива.

У країні ніби проводилася державна інвентаризація теплових котелень. Загалом їх понад 30 тисяч, із яких 64,3 відсотка використовують природний газ. Проте альтернативні джерела енергії нині на ринку вдвічі-втричі дешевші за природний газ. У світі давно використовується альтернативне біопаливо. Понад 2,5 тисячі європейських біогазових установок виробляють більше 10 мільйонів кіловат-годин електроенергії та близько 10 мільйонів гігакалорій теплової енергії щороку.

За словами міністра аграрної політики України, завдяки існуючій сировинній базі Україна має величезний потенціал із виробництва біогазу. Тільки в промисловому тваринництві його виробництво можна збільшити до 2,5 мільярда кубометрів на рік, а з використанням усіх джерел річний потенціал виробництва біогазу в Україні може становити, щонайменше, 21 мільярд кубів.

Творчий тандем

Без співпраці цих двох чоловіків навряд чи з’явилася б на світ установка з виробництва біопалива. Їх, теоретика і практика, об’єднали спільна справа та взаєморозуміння. Ще в дитинстві обидва жили на Піску – так зветься в Анисові куток, який понад лугом тягнеться до лісу. І хоча мають вікову різницю, проте в дитинстві товаришували – один вівці пас, інший приходив розважитися.

У дорослому житті кожен займався своєю справою. Микола Якович Федусь за фахом інженер-механік. Змолоду знається з технікою. Закінчивши Чернігівський філіал Київського політехнічного інституту, працював інженером у спеціалізованому монтажному управлінні. Понад 20 років був викладачем із котельного і газового обладнання в теплокомуненерго. Тож, як зазначає, газове господарство – його стихія.

Зацікавився біогазом. Причому, давненько. Прочитав якось про це брошуру, й почав глибше «копати», розшукуючи в Центрі наукової, технічної й економічної інформації патенти з біогазу, спеціальну літературу в обласній бібліотеці ім. Короленка. Як не дивно, матеріалу знайшлося багато. Аналізував, робив розрахунки, відкладав, але час від часу повертався до цього питання.

Коли ж вийшов на пенсію, і, як каже, з’явився вільний час, конкретно взявся за створення власної установки, розпочавши з розрахунків та креслень. Теоретично ніби підготувався, а тут і партнер об’явився – Анатолій Маєш, товариш далеких дитячих повоєнних років.

Анатолій Євгенович за фахом стоматолог, із виходом на пенсію зайнявся підсобним сільським господарством. Також цікава людина. Давним-давно каліфорнійських черв’яків завів. Тримають із дружиною всяку домашню живність. Тож із Миколою Яковичем швидко порозумілися щодо біогазової установки. Анатолій Євгенович узяв на себе практичну частину справи, одразу й місце на городі за будинком визначили.

Від теорії – до практики

Коли розрахунки і креслення біогазової установки були підготовлені, справа наближалася до фінішу. Виготовити такий пристрій у домашніх умовах було технічно неможливо. Допомогти винахідникам погодилися на Чернігівському заводі металоконструкцій і металооснастки. Замовлення, звичайно, коштувало недешево.

«Приймаючи таке рішення, ви були абсолютно впевнені у точності свого проекту?» – запитую Миколу Яковича. «Так. Усе було прораховано, і Анатолій Євгенович, виділивши з домашнього бюджету необхідні кошти, зробив замовлення».

Головна деталь установки – металевий ящик завдовжки 2,2 метра, шириною й висотою півтора метра. Дно зроблено навскіс під кутом 10 градусів по діагоналі. Всередині камера розділена на три секції, у кожній з яких «працюють» різні мікроелементи. Так, у першій секції виробляється газ із високим вмістом СО2, який є поживним середовищем для мікроорганізмів другої секції.

Переміщення рідини в камері відбувається за принципом сполучених посудин. На дні камери є зрізи по кутах, щоб рідина перетікала із секції в секцію, а зверху – лотки, по яких переміщається газ. Усередині ще є мішалка, коли піднімається газ, він збирається у жолобах і накопичується з одного боку. Для спеціальної коробки, що на краю жолоба, пристосовано пластикові пляшки, спеціально розрізані і зшиті скобами.

Передбачено все: щоб і газ рухався в потрібному напрямку, і мікроорганізми затримувалися як закваска. На поверхні ящика лежить надутий газом величезний мішок.

Обидва ентузіасти – просто фанати своєї справи. З яким тільки захопленням вони детально розповідали про роботу біогазової установки. Виявляється, мікроорганізми виділяються в процесі роботи, після запуску газ пішов через два тижні. Робота установки розпочалася з того, що в ємність залили чотири кубічних метра води і почали завантажувати коров’ячий гній.

Для роботи біогазової установки необхідні певні умови, що враховано під час конструювання і монтажу. Зокрема, щоб не було доступу кисню (завантаження й вивантаження проводиться ізольовано від атмосфери з допомогою гідрозатворів).

Для ефективної роботи установки потрібна постійна температура (діапазон від 30 до 50 градусів), проте коливання за добу може становити два-три градуси. Чому так? Бо за різкого коливання температури одні мікроорганізми гинуть, а інші поки розмножаться – гальмується процес.

Як нагадав Микола Якович, у середовищі з постійною температурою за відсутності кисню у природних умовах утворюється метан. Так і тут. Отож біогазова установка на подвір”ї Анатолія Маєша безперебійно працювала взимку, відповідно заглиблена й поставлена на шар шлаку та з усіх боків утеплена затрамбованим гноєм, бур’яном, соломою. Коли падає сніг, він тут же розтає від тепла, яке йшло зсередини, замерзали тільки вхідний і вихідний патрубки.

Цей пристрій обійшовся замовнику в 3848 гривень (можна вважати – за півціни, бо коли говорити про серійний випуск, на заводі називають іншу суму – від семи до дев’яти тисяч гривень).

Що може одна корова, і не тільки?

– Продукт біогазової установки менш калорійний, ніж чистий метан, – говорить Микола Федусь. – Проте для газової плити вистачає. Правда, господареві довелося переробити у пальниках форсунки, пристосувавши їх для більшої подачі газу.

«Якщо когось насторожать температурні вимоги, – говорить Анатолій Маєш, – то можу запевнити, що процес відбувався навіть при плюс 30 градусів і, певно, за нижчої температури. Були й коливання, однак газ вироблявся, подавався в плиту».

Микола Якович зазначив, що за розрахунками, із гною від однієї корови за добу можна одержати два-два з половиною кубічних метра газу, а для газової плити в середньому потрібно 0,2 кубометра, або один пальник може горіти на повну потужність протягом 10 годин.

Виявляється, крім біогазу, установка дає ще й високоякісне органічне добриво. Віддавши газ, на виході з установки органіка має рідку фракцію. Насіння бур’янів, яке потрапило з гноєм у камеру установки, гине, також знищуються мікроби рослинних хвороб, а органіка має високий вміст азоту і фосфору, які легко засвоюються рослинами.

«Поливаю по городу, – розповідає власник газової установки. – Теоретично така органіка потребує розведення у пропорції 1:10, але взимку, коли лежить сніг, сама природа розведе». «У світовій практиці відомо, – додає Микола Федусь, – що після внесення переробленого гною підвищується врожайність на 20 відсотків порівняно зі звичайним удобренням. До того ж, у Європі здебільшого використовують малопотужні біогазові установки з метою отримання якісних біодобрив».

Анатолій Маєш трохи шкодує, що не зайнявся всім цим (тобто домашнім сільгоспвиробництвом) раніше. Що й говорити, без інтересу до живності, без прагнення експериментувати, чи був би результат? Хіба мало часу потратив він біля цієї газової установки? Інший би докорів та сварок не переслухав, а йому пощастило. Дружина, Олександра Іванівна, терпляче чекала, коли ж спалахне голубий вогник на плиті. Разом город обробляють, худобу й птицю доглядають. Три корови, бичок, телятко – так що відходів для біогазу предостатньо.

А ще й свинок тримають. Правда, не звичайних, а тих, що в’єтнамськими називають, а правильно, зазначив господар, – це вислочереві травоїдні свині. Однієї назви замало, якщо не сказати про переваги цієї породи, з точки зору Анатолія Маєша: «Це всеядна невеличка дуже охайна свинка, яка не ламає огорожу, не риє, до того ж плодовита і дбайлива мама. Набирає до центнера ваги. Якби кожна сім’я в Чернігівському районі мала б таких свиней (2,5 приплоди на рік), то салом нагодували б усіх бомжів і бродячих собак, та й на базарі воно коштувало б менше у кілька разів».

Удосконаленню немає меж

Невдовзі після того, як почала діяти біогазові установка у дворі Анатолія Маєша, інформація вийшла за межі Анисова, було показано сюжет на телеканалі «1+1». Багатьох в Україні зацікавило таке міні-виробництво, адже все-таки привабливо отримувати дешеве паливо і якісне добриво. До речі, біогазову установку можна заправляти не лише гноєм, а й подрібненими бур’янами та соломою. За кілька місяців у господі Маєша побували ентузіасти з Ужгорода, Полтави, Вінниці, Львова. «Що то розповісти, – каже Анатолій Євгенович. – Побачити треба».

За кілька відповідальних місяців Микола Федусь та Анатолій Маєш побачили всі «плюси» і «мінуси» установки. По суті, установка діяла просто в польових умовах. Щонайперше, треба мінімізувати екстремальні зимові умови, а для цього побудувати б захисну споруду, щоб підтримувати плюсову температуру в області патрубків. Та й розташування газозбірника (так званого мішка) можна дещо змінити.

На думку Миколи Федуся, вдосконаленню немає меж. Як він зазначає, взагалі ємність можна зробити з цегли, бетону, пластмаси – єдина вимога, щоб витримувала тиск, який буде всередині, і не ржавіла. Цю ж установку, як експериментальну, робили для надійності в заводських умовах.

«Євгенович уже турбується, куди влітку дівати газ», – поділився черговим клопотом Микола Якович. Цим питанням переймався й він сам, адже відомо, як він зазначив, що у світовій практиці є технологія, коли залишки біогазу переганяють на метанол (отруйний метиловий спирт – Ред.) – чудове паливо для двигунів внутрішнього згорання. «Октанове число такого палива аж 150, – розповідає раціоналізатор. – На ньому працюють гоночні машини й мотоцикли. В Анатолія Євгеновича є мотоблок! Проблема: де зберігати газ? Уся Швеція он користується подібною технологією – отримують біогаз, переробляють на метанол і транспорт їздить. Тільки ж двигун мотоблока доведеться переробляти… Мабуть, потрібно спеціальну літературу виписати…»

Нові ідеї підказує раціоналізаторам життя, постають нові проблеми і починаються пошуки шляхів їх вирішення. Біогазова установка в Анисові – то перший експериментальний крок сільських мрійників і практиків. На сьогодні це непроста справа, яка під силу далеко не всім, хіба що таким завзятим і наполегливим.