Українські газети – на російському папері

За майже три десятиліття Україна так і не налагодила виробництво власного газетного паперу. Хоч все таки ще ж лісова держава, не всі ж ліси вирізали до пня. Ніхто не каже – по паперовому комбінату в кожній області, але можна ж бодай один на всю величезну країну з її тисячами періодичних видань, потужним книговиданням.

Свого часу пробували було налагодити випуск газетного паперу в місті Жидачів на Львівщині. Але чомусь так і не змогли освоїти цю технологію. Папір був нікудишній – сірий, шершавий. А, між тим, ціна його була чомусь вищою, ніж у закупленого по імпорту за кордоном, у тій же Росії, Польщі, Фінляндії. Це такі гримаси нашої економіки. Зрозуміло, що при такій якості і цінах видавці відмовилися від такого ерзац-паперу і знову перейшли на його імпорт, і найбільше – з Росії.

І взагалі якщо хтось думаає, що з початком війни з Росією 6 років тому ми припинили чи майже припинили торгівлю з агресором, то дуже помиляється. Росія і далі один з головних торгових партнерів України – як по нашому експорту туди, так і по імпорту звідти. З перших позицій її дещо потіснили, але все одно на чільних місцях. І нехай би ще газетний папір, якого чомусь ніяк не виробимо самі. А то на полицях наших магазинів побачиш, наприклад, російську зубну пасту. Невже у нас перевелася й крейда? Втім, непомірний імпорт з-за кордону, замість власного виробництва, став уже чимось ненормальним. Досить заглянути в будь-яку аптеку: скоро зеленку і йод будемо завозити з-за кордону, якщо вже не завозимо.

…А на наші видавництва все пливуть рулони, хури, вагони російського паперу. Під акомпанемент багаторічних балачок про «інформаційну незалежність», «захист нашого інформаційного простору». Ці рулони вивантажувалися якраз у день 20-ї річниці вбивства Георгія Гонгадзе. Сумно-символічно…