Інтернет-конференція: Припинення конфлікту навколо храму св. Катерини

На «Високому Валі» відбулася Інтернет-конференція з головою прес-служби Чернігівської єпархії УПЦ Київського Патріархату Олександром Шмуригіним.

Тема Інтернет-конференції: Завершення конфесійного протистояння навколо храму св. Катерини.

Чи сприятимуть ініціативи Чернігівської єпархії УПЦ МП подоланню ворожнечі між конфесіями і налагоддженню міжцерковного діалогу? Які можливі шляхи об’єднання українського православ’я? На ці та інші запитання выдповів в режимі онлайн кандидат богословських наук Олександра Шмуригін.

P.S. Анонсована раніше Інтернет-конференція з прес-секретарем Чернігівської єпархії УПЦ (МП) протоієреєм Захарієм відкладена на його прохання на невизначений термін. Про її проведення буде повідомлено додатково.

Олександр ШМУРИГІН:

Вітаю читачів Інтернет-видання "Високий Вал" на цій веб-конференції. Готовий відповісти на ті запитання, які у Вас виникають стосовно храму св. вмч. Катерини та релігійного конфлікту навколо нього.

tinet: Розкажіть будь ласка про те, які благочинні (допомога лікарням, притулкам і т.д.) та місіонерські (видання газет, сайти, братства і духовно-просвітницькі центри і т.д.) справи проводяться духовенством і мирянами Вашої єпархії? Хотілось би не в загальному, а детальну інформацію. Дякую!

Олександр ШМУРИГІН: Про цю інформацію Ви зможете дізнатись на наших інтернет-сайтах. В першу чергу просвітництво – це місія молитвою, проповіддю в храмі, прикладом свого життя. А також: єпархіальна газета «Покрова», два інформаційно-просвітницькі інтернет-сайти – «Чернігівські єпархіальні відомості» за адресою:www.cerkva.in.ua та сайт храму Святої Покрови м.Ніжина www.pokrova.uacity.com . В єпархії діють недільні школи, проводиться робота з молоддю, наприклад в Ніжині одна матушка офіційно веде предмет християнського виховання в місцевій школі мистецтв, де навчається близько 500 дітей. Ми на цьому не зупиняємось. В перспективі на майбутнє є ще проекти, про які зараз говорити ще рано. Єпархія, як і парафії, як і священики, покликані до милостині. По своїм можливостям єпархія не відмовляє у допомозі кожному, хто б до неї не звертався. Це допомога лікарням, притулкам, школам-інтернатам, благодійним організаціям та в індивідуальному порядку всім тим, хто потребує допомоги.

ІВАН: Назвіть будь-ласка умови на яких Київський патріархат і Московський могли б об’єднатися?

Олександр ШМУРИГІН: Умовою об’єднання є автокефалія. Це головна умова – Помісність Української Православної Церкви.

Немец: Олександр Читаю ваше официальное заявление на церква.инфо. Процитирую: "Протистояння, яке відбувається навколо храму, не сприяє вирішенню болісного питання кровоточивої рани нашого суспільства – розколу в українському Православ’ї". Вопрос: Кто создал раскол? Кто нарушил церконые каноны? Кто попал под анафему? Кто откололся от канонического православия? Просьба - ни слова о политике, и не говорите: "Нас визнають". Заранее благодарен за ответ.

Олександр ШМУРИГІН: Відповідаючи на ваше запитання, треба внести деякі корективи, тому що воно містить певні неточності, або носить завідомо провокаційний характер. А саме: - православний християнський світ не знає такого терміну, як «канонічєскоє православіє». Цей термін являється виключно штучно-вигаданим. - Вести мову про «розкол в Українському Православ’ї» і при цьому «ні слова про політику» – все рівно, що вести мову про фізику і не згадати Ньютона! Адже причина політична -- це головна причина роз’єднання Православ’я в Україні (небажання певних політичних кіл бачити Україну самобутньої і незалежною державою), бо жодних віроповчальних чи догматичних, чи богослужбових відмінностей між УПЦ Київського Патріархату і УПЦ (в складі Московського Патріархату) не існує! Не існує і канонічних розбіжностей, бо майже всі Помісні Православні Церкви, які є в світі не отримали своєї автокефалії за якимось каноном, бо такого канону ¬– не існує! Всі вони пройшли в свій час через гоніння, і невизнання від своїх же «старших»православних співбратів, в тому числі і РПЦ. Автокефалія проголошувалася самою Церквою, яка її домагалася, а лише потім, раніше або пізніше, визнавалася з боку інших Помісних Церков. Одним з вирішальних факторів проголошення автокефалії є відповідні політичні умови, зокрема – незалежність того народу, серед якого Помісна Церква несе своє служіння. Найактивнішу роль у питанні проголошення автокефалії багатьох Церков відігравали державна влада та патріотичні політичні сили. У випадках з Сербською та Болгарською Церквами, за проголошення автокефалії, на ієрархію і навіть на народ накладалися анафеми, що не стало перешкодою у майбутньому для відновлення євхаристійного єднання, а всі анафеми та заборони були віддані забуттю. Незважаючи на невизнаний статус автокефалій, на існування паралельних ієрархій або й анафем, накладених на ієрархів автокефальних Церков, у відповідних Помісних Церквах тривало благодатне життя, звершувалися всі таїнства, і вони належним чином несли своє служіння серед відповідного народу.

Олег: У мене до Вас кілька запитань. 1. Хто створив церковний розкол 1448 року? Хто при цьому порушив церковні канони і відколовся від канонічного православ"я? Яким іншим шляхом московський народ міг реалізувати 34 Апостольске право мати свою Церкву? 2. Основним закидом УПЦ (МП) є особа підданого Російською Православною Церквою (правонаступницею розколу 1448 року) анафемі Патріарха Філарета. То чому б священоначалію УПЦ КП і УПЦ (МП) не виступиті із ініціативою СПІЛЬНО обрати між собою пастиря, дотримуючись 34 Апостольського правила, звернувшись після цього до Вселенського Патріарха з проханням про канонічне визнання Єдиної Української Помісної Церкви? А незгодним з таким рішенням запропонувати назватися Російською Православною Церквою в Україні. Що цьому заважає? 3. Як Ви гадаєте, чому б не погодитися з логікою УПЦ МП і не прийняти державне рішення накласти мораторій (причому, ЗАДНІМ числом) на передачу ВСІХ належних українській державі споруд і пам"яток архітектури будь-яким конфесіям ДО створення Єдиної Помісної Української Православної Церкви?

Олександр ШМУРИГІН: 1. Щодо подій 1448 року, то тут цікаво і доцільно буде привести певну історичну довідку: Остаточно розділення Київської Митрополії відбулося у 1448-1458 рр. Київська Митрополія перебувала у складі Константинопольської Матері-Церкви до 1686 р., коли вона не за приписами канонічних правил, а насильством і підкупом була приєднана до Московського Патріархату. Відокремлення Московської Митрополії від Київської Митрополії Константинопольського Патріархату та її фактична автокефалія були самостійно довершені 15 грудня 1448 р. шляхом поставлення Собором єпископів Великого князівства Московського єпископа Рязанського Іони «Митрополитом Київським» (фактично – Московським). Цей акт відбувся без благословення Константинопольського Патріарха. Російські історики виправдовують самопроголошення автокефалії Московської Митрополії тим, що в цей час Константинопольський Патріархат відпав від Православ’я в унію з Римом (т.зв. Флорентійська унія 1439 року). Але чому ж тоді північно-руська частина Митрополії Київської і всієї Руси не повернулася під омофор свого канонічного Предстоятеля – Константинопольського Патріарха, коли після 1453 р. цю унію Константинополем було розірвано, і там відновилося Православ’я? Константинопольський патріарх Діонісій, учень головного противника унії митрополита Марка Ефеського, не тільки визнав поставленого у 1458 р. колишнього уніата Григорія Болгариновича законним митрополитом Київським і всієї Руси, але і у своїй грамоті від 18 лютого 1467 р. до «благородних і благовірних і христолюбивих князів і княгинь, бояр і дітей боярських, і купців, і всієї христоіменитої людності» звинувачував Москву в розбраті та поділі Руської Церкви та закликав відновити єдність Київської Митрополії. Діонісій звернувся до «всієї Руської землі і до Великого Новгорода» з вимогою визнавати законність одного митрополита – Григорія, але послів з його грамотами навіть не пустили в межу Московського князівства. Московська Церква 141 рік (з 1448 по 1589 рр.) не мала офіційного визнання своєї автокефалії , яке отримала у такий спосіб. Правитель держави Борис Годунов запропонував Константинопольському Патріархові Єремії ІІ (Траносу) переїхати із захопленого турками Константинополя до Московії. Патріарх приїхав для переговорів, але на місці виявилося, що Годунов хоче залишити у престольному місті – Москві – власного митрополита, а Патріарху пропонує надати резиденцію у «стародавній столиці» – Володимирі-на-Клязьмі. Коли Єремія на це не погодився, то Годунов почав вимагати від нього надання Митрополиту Московському титулу Патріарха. Цікаво, що ієрархи Московської Митрополії навіть не брали участі у вирішенні цих питань. Зрештою, під тиском мирської влади та обставин, Патріарх Єремія погодився на умови Бориса Годунова. («Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква». Історико-канонічна декларація,- с.35-37). 2. Якщо УПЦ (в складі Московського Патріархату) дійсно бажають об’єднатися спільно, щоб обрати Предстоятеля, але ДІЙСНО навколо ідеї помісності, то зі сторони священоначалія УПЦ Київського Патріархату перепон до цього чинитися не буде. 3. На скільки відомо, в Україні на один переданий храм УПЦ Київського Патріархату припадає близько 7 храмів відданим УПЦ (в складі Московського Патріархату). То про яку «логіку» Ви говорите? Щодо державного рішення, то краще б воно було напрвавлене ДО створення Єдиної Помісної Української Православної Церкви. А якщо питання Єдиної Помісної Православної Церкви протягом певного часу не буде вирішене, то що ж храм, який повинен нести місію відродження душ людських, позбавляється цієї його найголовнішої мети? Музей повинен бути музеєм, а храм повинен бути храмом – місцем зустрічі та з’єднання людини з Богом.

Сергій: Ніяк не можу зрозуміти - навіщо для молитви потрібні споруди та інші атрибути. А може вони взагалі непотрібні. Віруючі наче ж до Бога звертаються, а не до "ликов на древе".

Олександр ШМУРИГІН: Молитися Богу можна будь-де, чи дома, чи на вулиці, чи в храмі. Проте релігійний досвід і старозавітнього народу, і християнського свідчить, що храми - це завжди було місце молитви і спілкування людей з Богом. Про це ми дізнаємося в першу чергу з Божественного Откровення -- Священного Писання. Храм -- це Богом встановлена споруда. Як ми знаємо, перший храм повелів збудувати Господь Мойсею -- скинію. Пізніше цар Соломон за Божим велінням збудував величний Єрусалимський храм. Після Вавилонського полону, коли Єрусалим і храм був занедбаний, то пророки викривали народ за те, що храм перебував у недбайливому стані і не виконував своєї головної місії. Сам Господь Ісус Христос відвідував храм. Те ж саме робили і його апостоли. І наступна історія християнства свідчить, що храми завжди служили місцем зустрічі людини з Богом. Через божественні образи людина підноситься своєю молитвою і звертається до тих Першообразів, які зображені на іконі. Всі атрибути церковного богослужіння лише спонукають людину до молитви з Богом і ікони -- це не є ідоли, про які сказав Бог у другій заповіді. Адже Сам Він давав свої вказівки про зображення образів ангелів у храмі. Але неправильне розуміння і ставлення до ікон було засуджене Церквою на сьомому Вселенському соборі.

Олег: Олександре, скажіть, будь-ласка, в якому віці дозволяють канонічні правила хіротонію во єпископа? Наскільки можливо вирахувати з біографії вашого "преосвященного" йому не більше 28 років - це по закону?

Олександр ШМУРИГІН: Канони радять посвячувати на єпископа не раніше 30-річного віку. Проте обставини існування нашої Церкви в умовах сучасного релігійного життя у ці останні 20 років, коли Церкві необхідні були єпископи, священики, коли необхідно було відповідати Церкві на зріст єпархій, парафій, кількість віруючих, ось це спонукало до деякого послаблення тих правил, що відносяться до віку кандидатів у священий сан. Правди ради, слід зазначити, що і святий апостол Павло висвятив свого учня Тимофія на єпископа у дуже молодому віці останнього. На завершення хочу привести слова Святійшого Патріарха Філарета, які Його Святість сказав при врученні жезла нововисвяченому єпископу Чернігівському і Ніжинському Іларіону: «У молоді роки призначаєшся ти на архієрейське служіння. Але молодість не порок, вона швидко проходить. Молодості не треба боятися. Боятися потрібно гріха і байдужого ставлення до своїх архіпастирських обов’язків».

журналістка: скажіть будь ласка, чи не є це маніпуляцією людьми: спочатку тих, хто знаходяться в палатках, агітували "стояти до останнього" за "правду". а потім в один прекрасний день до них прийшли і сказали "браття, смиритися - це по-християнськи" ?

Олександр ШМУРИГІН: Нехай цим людям суддею буде Бог і їхня совість. Смиритися та визнати свої помилки – це по-християнськи, якщо це щиро, нелицемірно. Шкода лише тих людей, які до сих пір відвідували і продовжують відвідувати цей намет.

Ольга: Чи пов"язана, на Вашу думку, загибель у вересні цього року одного з чернігівських активістів патріотичних організацій із протистоянням, що склалося довкола церкви св. Катерини?

Олександр ШМУРИГІН: Достовірною інформацією стосовно цього питання я не володію, єдине, що я можу сказати, це те, що зі слів його духівника, він був віруючою людиною, яка відвідувала Божий храм, щиро сповідалась, причащалась Святих Божественних Тайн. Упокой Господи його душу.

учасниця круглого столу: Шановний Олександре! ви кажете, що вам раніше жодного разу не пропонували діалогу. а як же круглий стіл, який проводив "Новий Чернігів" два місяці тому на тему помісної церкви. до речі, з метою розпочати діалог. Єпископ Амвросій був серед запрошених, але ніхто з УПЦ МП не прийшов. чому? і ще одне питання: що поганого у тому, щоб Україна мала свою Помісну церкву? я розумію, що УПЦ (МП) володіє певною автономією, але все-таки вона не є рівною серед помісних церков. і останнє: вітаю вас з Новим Роком та Різдвом Христовим !

Олександр ШМУРИГІН: Виходячи зі змісту Вашого запитання, то воно швидче було адресоване прес-службі Чернігівської єпархії УПЦ (у складі Московського Патріархату), а не прес-службі Чернігівської єпархії УПЦ Київського Патріархату. Лише слід зазначити, що під час роботи круглого столу, який проводився «Новим Черніговом» з метою розпочати діалог, брали участь єпископи Чернігівський і Ніжинський Іларіон та єпископ Васильківський Євстратій, голова інформаційно-видавничого управління нашої Церкви, проте представники Чернігівської єпархії УПЦ (в складі Московського Патріархату) цей захід повністю проігнорували. Дякую Вам, що підтримуєте ідею створення в Україні Єдиної Помісної Православної Церкви. Щиросердечно вітаю і Вас зі світлим святом нашого спасіння – Різдвом Христовим та Новим Роком.

Читач: Наскільки я собі уявляю, Катерининський храм потребує капітального ремонту і вкладення значних коштів. Чи допомагає хтось Вам в цьому? Чи є благодійники серед прихожан і підприємців області, які можуть пожертвувати значні суми?

Олександр ШМУРИГІН: Вже зараз на протязі близько двох місяців відбуваються реставраційні та ремонтні роботи в храмі. За невеликий час в храмі встановили новий (правда тимчасовий) іконостас, престіл, але найголовніше в храмі ведуться кожного дня богослужіння і лунає молитва. Крім того, ведуться роботи в середині храму по встановленню нової системи опалення, а ззовні ведуться реставраційні роботи. Реставраційні роботи ведуться на кошти держави, яка раніше перерахувала кошти на ремонт Катерининського храму. Проте внутрішні оновлення храму як святині відбуваються на кошти жертводавців. На даний час якихось конкретних меценатів, які б жертвували на храм великі кошти, немає, але Господь посилає добрих людей, які допомагають, так що церква завжди знаходить кошти на те, щоб храм був храмом, ніс свою місію, а також був візитною карткою як духовного, так і культурного, історичного життя Чернігова.

Високий Вал: Яким є стан справ зараз в Чернігівській єпархії УПЦ КП? Чи йде до Вас молодь, яка хоче присвятити життя служінню Господу? Яким є стан справ у сільских парафіях.

Олександр ШМУРИГІН: На даний час в Чернігівській єпархії УПЦ Київського патріархату є близько 100 парафій, якими опікуються близько 70 -- 80 священиків. Зараз до єпархії йде молоде покоління священиків, в переважній більшості -- це випускники Київської Православної Богословської Академії, яке є освіченим інтелектуально, має високу духовність і віру та готове йти проповідувати Євангеліє навіть у невеликі села Чернігівської області. Якщо говорити про духовний стан парафій, то слід сказати, що на протязі останнього часу він стає набагато кращим. В першу чергу тому, що з благословіння єпископа Чернігівського і Ніжинського Іларіона щомісяця відбуваються єпархіальні збори всього духовенства, на яких вирішуються не тільки проблеми зовнішнього життя парафії, але, в першу чергу, проблеми духовності, просвітництва та внутрішньої місії Церкви. А якщо говорити за матеріальний стан сільських парафій, то він бажає сподіватися кращого, як і переважна більшість сільських населених пунктів нашої області. За більш кращого матеріального становища сільських парафій церква могла б проводити більш активну соціальну та благодійницьку працю. Але ці проблеми все ж таки не заважають церкві нести світло Христового Євангелія всім, хто хоче пізнати Істину. Слава Богу, стан справ в Чернігівській єпархії УПЦ Київського патріархату є добрим, єпархія розростається та бере активну участь у житті нашого суспільства.

Високий Вал: Пане Олександре, чи не вважаєте Ви, що наслідком міжцерковних протистоянь є втеча молоді і старших людей до тоталітарних сект? Що має робити Церква в цій ситуації? Яку позицію займати?

Олександр ШМУРИГІН: В якійсь мірі в цьому є правда, тому що частину своїх сил, які церква повинна б була віддавати на вирішення сьогоднішніх серйозних проблем у нашому секуляризованому суспільстві, вона віддає на подолання роз’єднаня українського православія. Православних в Україні розділили диявол, гріх та гордість. Це прекрасний план спокусника людських душ: розділяй і володарюй. Не в осуд сказано, коли дивишся на православія, яке сповідується у наметі біля Катерининського храму, то з болем у серці погоджуєшся з тим, що така "проповідь" Христа відводить людей від Церкви. І ось у таких і інших великих проблемах, які є у нашому суспільстві, ми, православні, повинні бути об’єднані, бо в єдності сила. І не забувати, що православне християнство -- це не філософське вчення, це не лише мораль, це -- життя, життя у Христі, життя за заповідями Божими, яке ґрунтується на двох головних заповідях -- любові до Бога та ближнього. Християни повинні у своєму житті являти Христа, коли, як казав апостол Павло, "не я живу (тобто, людська природа, вражена гріхом), а живе в мені Христос". Християни завжди повинні бути "світлом для світу" і лише тоді, коли інші люди будуть бачити це святе світло любові, тоді їм не захочеться відходити до темряви. Проте слід зазначити, що питання вибору залежить від людини особисто, а не лише покладається на плечі Церкви. Чи хоче вона пізнати Бога всім серцем, чи вона шукає щось інше: чуттєвих насолод, незвичних вражень, Мамони та інше, лише не Бога, шлях до якого часто буває вузьким і тернистим, адже щоб бути достойним зустрічі Бога, треба очистити своє серце від пристрастей, а це буває важко, на відміну від того шляху, який пропонують сучасні релігійні неокульти.

Олег: Одним із закидів Московського Патріархату до Вас є те, що Київський Патріархат не будує нових храмів. Що можете сказати у відповідь? Інший закид, мовляв, "мало прихожан", а людей "звозите на служби". Принаймні, так стверджує коментатор під заявою Чернігівської єпархії УПЦ КП.

Олександр ШМУРИГІН: По-перше, УПЦ Київського патріархату звичайно зацікавлене і будує та освячує нові храми, і Чернігівська єпархія в цьому не є виключенням. Це храми і в Батурині, і в Ріпкинському районі, в і Бобровицькому районі та інших регіонах області. По-друге, хто і кого куди звозить? Якщо говорити за храм святої Катерини в Чернігові, то люди з області з’їжджалися до храм лише один раз, коли єпархія святкувала 1020-ліття хрещення Руси влітку цього року. А стосовно "мало прихожан", скажемо так: прийди і побач. Щонеділі в храмі збільшується прихожан. На престольне свято святої великомучениці Катерини храм був наповнений віруючими тільки з Чернігова, яких ніхто не привозив, а прийшли за покликом свого серця, їх привів Господь, за що Йому слава навіки віків. **** На завершення я хочу подякувати інтернет-виданню "Високий Вал" за надану можливість проведення конференції та всім учасникам конференції. Всіх християн вітаю з наступаючим святом Різдва Господа нашого Ісуса Христа та Новим роком. Бажаю щоб всі християни, в першу чергу намагалися мати любов, любов до Бога і ближнього, яка «довготерпить, милосердствує, не заздрить, не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині…» (1 Кор. 13, 4-6). Дай Бог, щоб заява прес-секретаря Чернігівської єпархії УПЦ (в складі Московського Патріархату) була щирою та нелицемірною, бо якщо це так, то це ще один крок до створення Єдиної Помісної Української Православної Церкви. І знову звернутися до братів з УПЦ (в складі Московського патріархату): прийшов час припинити боротися один з одним. Перед обличчям сикуляризації суспільства, навали аморальності і бездуховності зараз, як ніколи раніше, православні християни повинні об’єднатися і своїми справами бути світлом для світу і сіллю землі (МФ.5, 13--14). Треба пам’ятати, що головною ознакою належності до церкви є любов: "з того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою" (Ін. 13,35). Якщо Спаситель зобов’язує нас любити ворогів, благословляти тих, хто проклинає, творити добро ненависникам і молитися за гонителів, то тим більше Він зобов’язує нас виявляти любов до братів за вірою -- не на словах, а ділом. Також хочу скласти подяку священику Богдану Годунову, клірику храму святої великомучениці Катерини, який з благословення преосвященнійшого єпископа Чернігівського і Ніжинського Іларіона був присутній на цій конференції, допомогу і молитви якого я відчував під час її проведення.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити