Закохані в лікарні (фото)

Ненавиджу відвідувати лікарні.

Відчиняючи двері, ти ніби одразу входиш в інший світ. Темні, мріючі про ремонт коридори, відсутнє освітлення та подерті кушетки або ж стільці.

У повітрі літає запах страху, нервозності з присмаком хлорки та спирту. Чудове поєднання для місця, в якому повинні лікувати людей та дарувати їм життя, чи не так?

Хвилини страху

Сидячи у черзі до одного з фахівців, котрий зник на невідомий час на «пятиминутку», я не знала чим себе зайняти.

 Брошури на стінах лише вкотре малювали в моїй уяві невиліковні захворювання та проводили паралелі описаних там симптомів з моїми. Все як завжди.

Страх, хвилювання та невпевненість в тому, що очікує тебе після зустрічі з лікарем. Поруч сидять такі ж пацієнти, як і я.

Роздратовано смикають ручку сумки, перебирають волосся, перевіряють час на екрані мобільного, кладуть його до кишені, забувають і знову лізуть рукою за мобільним девайсом.

Атмосфера здається напруженою: хочеться встати та якнайшвидше втекти з будівлі.

Іскра

Але тут, в кінці коридору з’являється пара літніх людей. Вони йдуть, тримаючись під руки та весело розмовляючи. Здавалося, що від них іде якась неймовірно приємна аура, котра охоплює та обволікає собою всіх, хто сидить у черзі.

Ніколи не була прибічником тієї групи людей, які вірять у кохання до гробу, але на хвилину, в мені загорілася якась іскра, яка зігріла душу.  Я дивилася на цю пару, їх рухи та погляди.

Мало хто з чоловіків так дивиться на свою жінку під час весілля, як він дивився на неї в повсякденному житті. Короткі розмови, посмішки, тримання за руку та дотики мимоволі створили у моїй голові образ закоханих підлітків, аж ніяк не літніх людей.

Мрія

Я забула про всі свої проблеми, страхи та переживання. Я зачаровано спостерігала за цим маленьким доказом кохання. Одразу захотілося знову повірити в те, що воно є. Є не тільки у банальних фільмах та сторінках вигаданих статей у журналах.

Захотілося перечитати Ремарка з його втраченим поколінням, яке могло так пристрасно та вміло любити. Поспівчувати Франчесці Данте, котра кружляла у вирі пекельного вітру і ніяк не могла доторкнутися до свого коханого.

Так незвичайно приємно знаходити любов у маленьких речах, навіть тоді, коли зовсім не очікуєш. І я впевнена, що саме кохання лікує та позбавляє нас страхів. Бо ж ми знаємо, що поряд є людина, котра спіймає, якщо будеш падати.

Я вийшла із лікарні з посмішкою.

Фото з архіву "Високого Валу"