Не хочу звинувачувати пана депутата...

Свого часу мене здивував Михайло Півень як архітектор та голова Коропської райдержадміністрації, літаючий на персональному літачку.

Думалось: ось людина нового часу прийшла – вона і свій бізнес, корпорацію «Проун» розкрутила у глибинці, а тепер і Коропщину «виведе в люди», прикрасить, розбудує.

Багато моментів з його життя справді виглядало незвично і своєрідно. Енергійний і діяльний бізнесмен загалом справляв непогане враження своїми гострими, діловими виступами на обласних нарадах, сесіях.

Але, виявляється, я цю людину не знав! До виступу 26 вересня 2008 року на сесії обласної ради.

Здивував мене, вразив сильно успішний бізнесмен своєю позицією! Я навіть не міг запідозрити, що депутат облради так мислить, а крім того, настільки переконаний у своїй правоті!

… Школярі, вчителі, чернігівські історики ходили не один місяць селами і записували від хати до хати спогади стареньких, зібрали грубезний том, у якому понад 1200 сторінок свідчень про голодомор 1932-1933 рр.

Для того, щоб це унікальне видання потрапило у кожну шкільну і сільську бібліотеку, потрібно бодай 3000 примірників. Мало! Бо таку святу книгу не тільки я хотів би мати у своєму помешканні. Щоб діти і онуки знали, як Сталін та його підручні нищили чернігівських селян. Щоб могли прочитати про те, що діялося у їхніх селах у роки комуністичного насилля.

Видання дороге. Але суспільно значиме. Без історичної пам’яті немає народу, громадян!

Я розумію комуністів. Вони вважають себе спадкоємцями тієї КПРС, під проводом якої творився голодомор. Тому й голосували проти видання цієї книги.

Але я не можу збагнути душевні поривання Михайла Півня, який подався до мікрофона з таким схвильованим голосом, ніби суму для видання книги хтось мав забрати з його власної кишені. Ніби щось передбачалося на сесії облради зробити всупереч здоровому глузду!

Цитую його за записом диктофона:

"300 тисяч гривень! Навіщо вони потрібні? Навіщо нам це? Поговоріть з людьми, зі стариками сьогоднішніми. Чи вони хочуть мати цю книгу?

Я розмовляв з людьми. Вони обурені тим, що президент кожен раз піднімає це питання. Це рана, це біль наш. Не треба їм нам трусити!

Взагалі, давайте зробимо, можливо, це треба зробити, один, п’ять, десять примірників книги. Нехай це буде наукова праця."

Отже, максимум 10 примірників історичної книги повинно бути на Чернігівщині, за переконанням депутата. Тобто щоб і не всім з 20 районів перепало! Щоб скоріше все це забулося?

Я ні в чому не хочу звинувачувати Півня. Це, як розумію, висота його душі й культури, патріотизму. Я тільки не хочу, щоб сьогоднішні школярі стали у майбутньому крутими і незалежними, багатими і прудкими, але без України, її історії у серці.

Для цього потрібно побільше давати історичної літератури у сільські та міські школи, аби у них не тільки було тепло, ситно, а й малі українці, читаючи про героїчне і трагічне минуле свого краю, ставали громадянами своєї Батьківщини.

… Лише перевага в кілька голосів за другим голосуванням депутатів облради дала можливість виділити необхідну суму для видання книги про голодомор на Чернігівщині.

Сергій ПАВЛЕНКО, власний кореспондент
«Голосу України» в Чернігівській області

На знімку: депутат облради М.Півень під час виступу
Фото автора