
Загибель та прихватизація "Деснянської правди". Версія КДБ
Сімнадцять років ми все з’ясовуємо, коли нам було краще: за комуністів (які нікуди не поділися) чи за лібералів, тобто тих же самих комуністів, які з легкістю перекваліфікувалися на лібералів? Хоч добре знаємо, яким був у нас соціалізм.
Про те красномовно говорять наші квартирки у «хрущовках», убогі будиночки у міській і сільській місцевостях, пенсії на селі, судові матеріали, за якими з 1917 по 1953 рік було безпідставно винищено майже сімдесят мільйонів ні в чому не винних громадян.
Все це творили пикаті добродії, що займали найрозкішніші апартаменти у будь-якому населеному пункті. Як же, ленінська партія була у нас всім і вся. Спробуй у ті часи щось пробурмотіти не до ладу. Де тоді були авторитетні засоби масової інформації? В тому числі і «найшановніша» «Деснянська правда»?. Про що вони писали? Нагадати?
Нині ж ми всі демократи. Маємо власну думку, висловлюємо її як кому заманеться. При цьому ми вже не тремтимо від того, що увечері у наші двері постукують люди у шкірянках і з револьверами…
Я звичайний громадянин, житель Чернігівської області. Народився у звичайній українській родині, яка наполовину була винищена чекістами у 30-ті та послідуючі роки минулого століття. Так склалася моя доля, що виховувався я різними людьми. Що таке батьківський дім, ніколи не знав. Служив у лавах радянської армії, в органах КДБ СРСР, МВС України, Українській армії. Воював у 1981-82 роках на території Республіки Афганістан. Маю державні нагороди Радянського Союзу та відзнаки «За особливі заслуги перед Українським народом» вже незалежної України.
Не заплямував себе перебуванням при владі. Батьківщину, політичні переконання та дружину ніколи не міняв. Як більшість українців я є людиною консервативною: шаную все те добре, що надбали попередні покоління за тисячі років, дотримуюсь старих звичаїв та традицій. У церкву ходив тоді, коли пикаті ленінці жорстоко переслідували за це українців. Мав свій погляд на так звані «добрі» радянські часи і не боявся їх висловлювати. Хоч і служив в КДБ!
Але то окрема історія. Нині ж я хотів би висловити свою позицію з приводу так званої «прихватизації» «колись дуже шанованої» «Деснянської правди». Гадаю, що як людина, яка бачила на своєму шляху занадто багато горя людського і несправедливості, не мала нічогісінько у приватній власності і при цьому не заплямувала себе перебуванням при владі, не стала держимордою, а лишилась вірною тим моральним цінностям, за які різні поневолювачі мордували і просто нищили наш народ упродовж всієї його жахливої історії, я маю таке право. Не все ж у цьому житті має належати синкам комуністів та тим, хто десятиліттями плазував перед пихатими владоможцями.
Отже, почну з того, що мені, рядовому українцю, учаснику бойових дій, колишньому співробітнику органів КДБ СРСР дивно чути про якусь «шанованість» «Деснянської правди», про яку так часто пише «Вісник Ч», а тепер уже і «Високий Вал». Можливо її («Деснянську правду». – Прим. авт.) і шанували товстопузі ленінці, яких вона обслуговувала більше семи десяти років.
На жаль, наразі мені не відома позиція «Деснянської правди» щодо тотального винищення українців у 30-х, 40-х, 50-х та послідуючих роках. Але я переконаний, що якби «Деснянка» тільки спробувала б мати власну позицію, тобто стала б на бік народу, що безжально винищувався, – її знищили б як було знищено селянську мрію про землю у 30-х роках минулого століття.
Взагалі я хотів би щоб ті, хто висловлює власну позицію щодо так званого «знищення» «Деснянської правди», оперували хоча б якимись фактами, називали свої імена і тому подібні конкретні дані. От я особисто не згоден з тими, хто вважає, що колись «Деснянка» належали таким же людям праці, ветеранам війни, яким є, наприклад, я.
«Деснянка» завжди належала тим, хто терся у владних будівлях, сидів під червоними прапорами (а нині - під жовто-блакитними, «бандерівськими». – Прим. авт.), нахабно поводився з нами, дітьми робітників і селян, яким пощастило вижити в Афганістані, Анголі, Єгипті, Нікарагуа, В’єтнамі, Кореї, на Кубі та в інших куточках земної кулі, де дуже мирні «ощасливлювачі» простих людей (і зокрема українців) втілювали в життя ленінські ідеї повального ощасливлення народів світу. На нас і зараз вони плюють. Я можу навести прикладів таких чимало. Тоді дістанеться й ще одній «дуже шанованій» газеті під назвою «Гарт».
Це стосовно так званої «шанованості» «Деснянської правди» та інших провладних видань. Так, я згоден - «Деснянська правда» була шанованою. Але ким? Це бажано б чітко вказувати, шановні противники «прихватизації» «Деснянської правди». Тепер стосовно так званої «прихватизації» та «поганої» діяльності новопризначеного редактора. Якщо провладна газета (а «Деснянка» завжди була такою. – Прим. авт.) ніколи не належала конкретно кожному жителю області, то про яку загибель чи втрату тут можна говорити?
Ну не мали прості люди ніякого впливу на цю «колись шановану» газету і мати не могли, бо керували неї пикаті владоможці.
А тепер, коли до керівництва вперше за всю історію цього друкованого видання прийшла проста, звичайна українка, яка не заплямувала себе ні перебуванням при владі, ні належністю до впливової родини, це викликало страшний спротив. Я знаю нинішнього редактора «Деснянської правди» Ларису Мілову з 1997 року. Це цілком нормальна, скромна, вихована людина.
На зароблені за кордоном тяжкою працею на початку 90-х років вона разом з чоловіком відкрила власний бізнес у Прилуках, який і досі непогано почуває себе. Нею не приватизовано жодного об’єкту, який би належав до комунальної власності. У нас (у Прилуках. - Прим. авт.) цим займалися і продовжують займатися колишні комсомольці та комуністи, замполіти, парторги та інша ленінська братва.
Йдемо далі. Мілову дуже важко запідозрити у якихось політичних симпатіях. Також навряд чи хтось зможе привести хоч один приклад, який би свідчив про те, що вона колись рвалася до влади.
Освіта. Хто вона за освітою, мені особисто невідомо. Але те, що вона має неабиякий досвід виживання у нашій державі – це доконаний факт і окрема тема для розмови. Ні на чиїй шиї вона ніколи не сиділа, чекаючи, поки з неба впаде їй манна. Працювала по 24 години на добу, здобувала досвід, знання і авторитет. Між іншим.
Таким чином я роблю висновок: галас навколо «загибелі» «колись шанованої» газети роблять ті, хто роками терся біля владного корита, а нині втратив можливість годуватися з нього. І не треба приплітати сюди простих людей, історію, колишню «славу» газети і таке інше.
Ігор ЗАВОРОТНИЙ, редактор газети «Українська доля», учасник бойових дій в Афганістані, колишній співробітник органів КДБ СРСР та МВС України, відзначений Верховною Радою України «За особливі заслуги перед Українським народом»
Ілюстрація: militarygift.ru
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 15752 |
Посилання до теми:
11.11.2008 Правда про легендарну «Деснянську правду»
21.09.2008 Голова обласної ради відкрила генделик у Чернігові
4.09.2008 Кому дістанеться шкура недобитого "Лімонаду"?
20.08.2008 Путч 1991-го. Чернігівський варіант
9.07.2008 РУХу – 19 років. Історія
Коментарі (28)
Лабазов | 2009-03-12 17:55
неАндрій | 2008-11-19 15:59
А дурнів ніхто не поважає...
дУРЕНЬ, не ганьби ім"я "Андрій"
Андрій | 2008-11-13 21:42
я | 2008-11-13 10:17
Андрій | 2008-11-12 23:04
Oper | 2008-11-12 22:35
Лаврентій Палич знайшов би для вас гідне визначення. Воно би стало останнім ;) А якщо серйозно, то думаю пишатися званням співробітника КДБ дещо недоречно.
abc | 2008-11-12 19:34
Ні, не така повинна бути влада, не так дбати про наші спільні інтереси.
Ігор Заворотний | 2008-11-12 19:33
Ігор Заворотний | 2008-11-12 19:21
Ігор Заворотний | 2008-11-12 19:11
Ігор Заворотний | 2008-11-12 19:01
Garry | 2008-11-12 15:05
Шершень | 2008-11-12 14:57
ФСБ | 2008-11-12 14:46
Лобазов | 2008-11-12 14:40
люба | 2008-11-12 14:33
Андрій | 2008-11-12 14:28
Сергій | 2008-11-12 14:19
"И все, поди, беспошлинно!" ©
Лабазов | 2008-11-12 14:19
Щодо дифірамбів про пані Мілову?
Якось не зручно читати про ще живу людину , яка зробила кар"єру в бандитському місті Прилуки, в зоні коптевих, дубелей, лабазових "європ" тощо.
Для представника спецслужби, яким себе подає І.З., якось не солідно, не переконливо, і головне не професійно виглядає.
SeGrey | 2008-11-12 14:04
І головне - у суперечці абсолютно правим не може бути ніхто. Зазвичай, винні обидві сторони. І це правда. Якщо є бажання, то це питання можна вирішити. Якщо є бажання "покричати" (інакше кажучи - звинуватити всіх у всьому). - то будь ласка. Якщо ж є бажання дійти до правди у цій ситуації, то нехай ображені журналісти подають у суд.
Заворотний Ігор | 2008-11-12 13:52
У Прилуцькому міськвідділі внутрішніх справ мав звання лейтенант міліції і обіймав посаду командира взводу ППСМ. Чекаю принижень за службу в Афганістані. Я там служив в інженерних військах. Тобто не вбивав, а будував. Стосовно Штірліца теж можу сказати: пику собі не наїв.
Сергій | 2008-11-12 12:56
Бачив я у Чернігові одного підполковника міліції у відставці. Він не знав, що Земля кругла.
13 | 2008-11-12 12:42
двусмысленно звучит, честно говоря. такое только бывший чекист мог написать. Хотя, бывших, говорят, у них не бывает.
Андрій | 2008-11-12 12:42
Григорьевич | 2008-11-12 12:33
Большая часть - пропагандистские лозунги времён недостройки.
Меньшая - слабенькие доводы в защиту профнепригодной редакторши. Главный довод - "я ж её знаю, она хорошая".
Видно, служба в КГБ ума не добавляет...
Гора | 2008-11-12 12:19
ФСБ | 2008-11-12 11:43
Сергій | 2008-11-12 11:08
Цікаво інше.
Авторе, як ця досвідчена дама, загартована у човниковому бізнесі початку 90-х, що знається на "виживанні у нашій державі", профукала 400 тисяч гривень за 200 робочих днів року?