Економія на охороні здоров’я - дорога в нікуди

Кошти, що виділяються на медичну галузь не сприяють зменшенню смертності населення та протидії епідемій, зокрема епідемії ВІЛ\СНІД. Причина - недостатнє фінансування та неправильне використання наявних коштів, а подекуди й зловживання на держзакупівлях.

Бюджет медицини області складає 17,48% із всього бюджету області, тобто 427 262 021 грн із 2 444 021 528 грн, орієнтовно – це 396 гривень на одну людину в рік.

Ця сума включає в себе всі сфери і напрямки медицини – від профілактики більш легких захворювань до лікування тяжких, таких як, наприклад, туберкульоз. Тому ця сума є мізерною.

Якщо взяти таку непопулярну проблему в області як протидія ВІЛСНІД, то на цей напрямок із всього медичного бюджету області виділяється тільки 1,27% всього бюджету. Це по 1 782 грн в рік на кожного ВІЛ-інфікованого, з 3055 людей, які стоять на обліку в обласному СНІД-центрі. Але на ці кошти лягає також навантаження з проведення тестів серед населення, профілактика, інформаційні плакати і т.д., тож в результаті маємо лише 5,05 грн на людину на боротьбу зі СНІДом в області. Лише за 9 місяців 2014 року 53 202 осіб в області пройшли тестування на ВІЛСНІД. А кожен тест ІФА або для діагностики ВІЛ коштує від 6 до 8 грн, а швидкі тести для визначення антитіл до ВІЛ – 20 грн. Тож, виходячи з бюджету обласного Центру СНІДу на профілактику та недопущення поширення епідемії на кожного жителя області залишається тільки 1,18 грн. Як наслідок, за 9 місяців цього року поставлено на облік 363 нових ВІЛ-інфікованих. А що можна очікувати, якщо в обласному центрі СНІДу на більш ніж 3000 хворих працює всього три лікаря для дорослих, це більше ніж по 1000 хворих на одну людину. Коли ж тут займатись профілактикою?

Соціальні послуги в області представлені Центрами соціальних послуг для сім’ї, дітей і молоді та Територіальними центрами соціального обслуговування. Всі рівні бюджетів в області передбачили для витрат всіх ЦСМів 13 787 357 грн, а територіальним центрам передбачено 90 877 449 грн. Це серйозне фінансування. Але головна проблема в тому, що влада не бачить, що людям з ВІЛ потрібні соціальні послуги. Центри соціальних послуг не працюють з ВІЛ-позитивними людьми і не користуються їх довірою. Видатки на соціальні послуги для населення не враховують потреби людей з ВІЛ. Враховуючи, що видатки на оплату праці в центрах соціальних служб складають 91-92% всього бюджету, то варто вболівати, щоб спектр надання соціальних послуг також поширювався і на роботу з ВІЛ-позитивними людьми, які цього потребують.

Проаналізувавши всі вище озвучені проблеми, можна зробити висновок, що сфера ВІЛСНІДу так само, як загалом і сфера охорони здоров’я, потребує серйозної уваги та ряду реформаторських кроків:

- збільшення видатків на тести та ліки за рахунок зменшення видатків на утримання установ – наразі зберігається протилежна тенденція;

- збільшення видатків на тестування загального населення – для оперативного виявлення захворювання;

- запровадження соціального замовлення – дати неурядовим організаціям бюджетні кошти для надання соціальних послуг ВІЛ-позитивним людям. Оскільки послуги ВІЛ-сервісних НУО можуть бути значно дешевшими та ефективнішими, ніж послуги комунальних установ;

- започаткування системи первинного виявлення ВІЛ-інфекції сімейними лікарями.

Координатор
Інституту розвитку суспільних інновацій
В Чернігівській області
Тетяна Романова