Допоможемо дівчині - подолаємо біду разом

Будинок, у якому мешкає родина Місюр із Великої Дочі, нічим особливим не виділяється з-поміж інших осель. Є, звісно, будинки у селі пишніші за цей, є трохи убогіші, а є й зовсім пустки, де життя не вирує ось уже кілька років.

Але за останнім часом увага жителів села прикута саме до будинку Місюр. Щодня хтось заходить у гості до Тетяни Федорівни і Володимира Сергійовича.

Перевідається здоров’ям господині та обов’язково спитає: «А як там Шурочка?».  Питання про старшу дочку не просто буденна цікавість, адже дівчина нині бореться з важкою хворобою….

Непосидючі активістки

Цю родину багато хто вважає ідеальною, настільки затишною була атмосфера в їхньому домі. І хто спілкувався з батьками і дітьми, міг помітити, що кожен у член сім’ї прислухається до думок іншого. Родинні цінності були головними чеснотами, які Володимир Сергійович і Тетяна Федорівна прищеплювали трьом своїм донькам: Олександрі, Лідії та Любі.

Молодші Ліда і Люба – справжні артистки: співали, танцювали,  малювали,  вишивали хрестиком, усього й не перелічити. Без них не могло обійтися жодне свято у Височанській школі чи в літньому оздоровчому таборі «Десна», де в дівчат з’явилося море друзів. До того ж, кілька дописів дівчаток про шкільне життя було надруковано у нашій газеті.

Старша Олександра завжди вирізнялася лідерськими якостями та проявляла неабияку креативність. Вона постійно брала участь у районних олімпіадах і творчих конкурсах.

– Одного разу дочка поїхала в Борзну на конкурс ведучих, – згадує її мама. – Які емоції переповнювали її душу, коли журі визнало Сашу переможницею. Дзвонить мені і каже: «Мене тепер вся Борзна впізнає!»

«Такі яскраві й талановиті діти могли виховатися тільки в сім’ї з високим рівнем духовності», – кажуть односельці про дівчат.

Випробування хворобою?

Олександра закінчила школу із «золотою» медаллю і за рекомендацією рідних стала студенткою Київського національного університету будівництва та архітектури.

Справжньою гордістю для рідних стала дівчина, коли в селі дізналися, що Олександра з другого курсу буде отримувати підвищену  Президентську стипендію.

Матері, яка на той час працювала вчителькою а Носелівці, та батьку, який був охоронцем у ТОВ «Доч-хліб», було приємно чути від викладачів схвальні відгуки про свою дочку, котра не тільки гарно вчилася, а ще й очолювала студентське самоврядування свого факультету.

Останній рік навчання став справжнім випробуванням на родинну вірність: у Тетяни Федорівни лікарі виявили пухлину в мозку. Всі родинні сили та кошти були направлені на боротьбу з недугом. У Києві було зроблено операцію. І весь час біля лікарняного ліжка була Олександра.

Уже потім, коли мама підвелася на ноги, дівчина із слізьми на очах згадувала, як важко було вчити власну маму їсти, говорити, ходити.

– Молодшим дочкам ми не казали, що я потрапила в лікарню, – говорить Тетяна Федорівна. – Вони думали, що я поїхала в санаторій. Про операцію дізналися, тільки після того, як я приїхала додому.

 Із роботи Тетяна Федорівна, звісно ж, розрахувалася. Нині отримує невелику пенсію по інвалідності.

Справжнім подарунком для хворою мами став «червоний» диплом Олександри і новина, що Ліда з Любою пішли стопами старшої сестри, вступивши у той же вуз, що й Олександра. А сама Олександра стала викладачем у одному з київських технікумів. 

Здавалося, все погане минуло

Хто жив у столиці, знає, що ставка молодого спеціаліста невисока, а ціни – просто захмарні. Тому через рік Олександра облишила викладацьку кар’єру і влаштувалася у приватну фірму. Життя поступово входило в спокійне русло, аж раптом…

– Як грім серед ясного неба, нас ошелешила звістка про тяжкий недуг дочки, – намагається спокійно говорити Тетяна Федорівна. – Вона інколи скаржилася на болі в нирках, але щоб таке!

Столичні медики виявили у дівчини важку патологію нирок та сечогінних шляхів: камінь, розміром з перепелине яйце закупорив протоки та призвів до серйозного запалення.

У лютому Олександрі Місюрі зробили операцію, але це, як виявилося, ще не все. Необхідне ще одне втручання, щоб роздробити камінь. Це поверне дівчину до повноцінного життя.

– Ми були  у всіх лікарів Чернігова, проте вони тільки розвели руками. Кажучи, що не мають обладнання для подібних операцій, – говорить мати. – Я б усе віддала, аби дочка стала на ноги. Он і чоловік влаштувався на роботу в Бровари, аби більше заробляти.

Стосується усіх небайдужих

На виручку дівчині одразу ж прийшли її друзі, почали збирати гроші однокласники. Звістка про допомогу почала поширюватися соціальними мережами та прозвучала в одній з передач районного радіо.  І прості жителі міста вже почали передавати зі своїх скромних зарплат і пенсій невеликі кошти на лікування дівчині.

–Я дуже вдячна тим, хто сприйняв нашу біду, як власну, – каже Тетяна Федорівна.

Ми теж просимо всіх допомогти Олександрі Місюрі і друкуємо номер картки «ПриватБанку», на яку можна перераховувати благодійні внески: 4149 4978 3011 9659. Отримувач – Місюра Олександра Володимирівна.

Будьмо людьми у світі людей.