Чернігівець – один з найсильніших на планеті!

Чернігівець Олександр Пеканов - один із п’яти богатирів, які вчетверте вибороли для українців почесне звання найсильнішої нації світу.

Назвати його "головною тягловою силою" команди, можливо, буде некоректно по відношенню до його колег, та й сам стронгмен так не вважає, але маємо факт: коли 2005 року Олександр через травму не зміг брати участі у світовому чемпіонаті, перемога була віддана литовцям.

Ще одним доказом того, що Пеканов - людина неординарна, наділена величезними волею і працелюбством, є його досягнення. Всього за три з половиною роки занять у складі команди Василя Вірастюка, 28-річний спортсмен здобув високі звання трикратного чемпіона світу і Заслуженого майстра спорту України.

З людиною, яка не словом, а ділом підносить престиж нашої держави, розмовляє кореспондент УКРІНФОРМу.

- Яким, Олександре, був ваш шлях до богатирства і що вас у ньому привабило?

- З юності я займався штангою, пауерліфтінгом, виконав норматив майстра спорту. Богатирським багатоборством зацікавився у 2003 році. Взяв участь у змаганнях "Богатир року", посів там непогане для початку п’яте місце, і з тих пір почав тренуватися.

Богатирське багатоборство - дуже тяжкий вид спорту і потребує серйозних тренувань. Якщо, наприклад, під час занять тільки штангою виконуєш дві вправи, то тут - до тридцяти.

Але мені подобається. Піднімати тільки штангу - пріснувато, а тут - кулі, камені, автомобілі... І людям цікаво подивитись таке шоу.

 - Хто вас тренує?

- Даний вид спорту ще дуже молодий, тому тренерів як таких іще немає, тим більше, в Чернігові. Єдиний, хто нам дає поради - це президент Федерації найсильніших атлетів України Володимир Киба. Він виконує функції і організатора змагань, і головного тренера. А так в регіонах хлопці тренуються самі.

- То ви, можливо, й на роботу ходите?

- Після закінчення Чернігівського державного інституту економіки і управління я деякий час працював на митниці. Але згодом суміщати роботу зі спортом стало неможливо. Тренування відбирають дуже багато сил.

- Для Чернігова, я вважаю, дуже почесно мати серед жителів одного з найсильніших чоловіків планети? Як вас тут зустрічають, яку допомогу надають? Чи маєте ви житло, базу для тренувань?

- Своєї квартири я досі не маю, живу з батьками. Обласна влада обіцяє допомогти, але постійні кадрові ротації ці обіцянки зводять нанівець. А з місцем для тренувань все в порядку. Тренуюсь на базі Чернігівського залізничного полку. Там гарний спортзал, великий перелік снарядів. Спонсора, на жаль, теж не маю.

- Що ви відчували після чергової перемоги на чемпіонаті світу, зокрема, стоячи на п’єдесталі?

- Ой, там уже нічого не відчуваєш, бо ледве стоїш. Ця перемога нам дуже важко далась. У мене травмоване коліно боліло, у інших хлопців - спини. Ми вже навіть не сподівались, що виграємо, тим паче, з самого початку все пішло якось не так. Але, врешті-решт, мобілізувались і виграли навіть достроково - на шостій вправі. Тобто, на сьому могли не виходити.

- "Українці - найсильніша нація світу" звучить дуже гордо. Тим більше, що у нас і жінки-важкоатлетки найсильніші. І довели це саме чернігівки - Вікторія Руденок, Ольга Коробка, Наталія Скакун. Що тут, на вашу думку, спрацьовує - давні богатирські гени чи надзвичайна працелюбність українського народу?

- Гадаю, що в сукупності - і те, і інше. Хоча, якщо взяти мене, то які там гени? Мама моя маленька, важить трохи більше 50 кг. Батько теж звичайний чоловік 86 кілограмів вагою. Певно, все-таки працелюбність переважає. Якщо не тренуватися - ніякі гени не допоможуть.

Що ж стосується Чернігівської області, то тут, я вважаю, має місце якийсь феномен. В той час, як чоловіки у нас такі собі, навіть штангою мало хто займається, не кажучи про богатирство, то жінки, дійсно, сила!

- Чи правильно я зрозуміла, що учнів і послідовників у Чернігові ви не маєте?

- Немає жодного. Можливо, хлопців відлякують ці кілограми, які треба піднімати, метри, які з вантажем треба пробігати. Але ж можна починати з малого. Ту ж кулю зробити не 200 кілограмів вагою, а 50-80. І тренуватися рік, два, три. В цей спорт треба дуже багато праці вкласти...

- Завдяки таким людям, як брати Клички, Василь Вірастюк, ви, Олександре, світ дізнається про Україну. Дивлячись на вас, іноземці, можливо, думають: "Які сильні люди там живуть!" Реальність, на жаль, не зовсім така. Що ви думаєте про стан фізкультури і спорту в нашій країні?

- Я думаю про те, що на 47 мільйонів українців нас, стронгменів, лише п’ять. Якщо з команди хтось "вилетить" через травму чи з іншої причини, замінити його ніким, і ми не будемо чемпіонами світу.

Відсутність резерву свідчить про те, що молодь не хоче займатися цим видом спорту.

Чому? Причина, гадаю, не одна. Це і недостатня увага до роботи дитячо-юнацьких спортивних шкіл, і слабке фінансування, і відсутність стимулів до занять спортом.

Мені, як бачите, квартиру не можуть дати.

Я розумію, що наш спорт - не теніс і не футбол, які поставлені на потужну комерційну основу і приносять величезні гонорари. Але ж телевізійний проект на екранах іде постійно, значить, рейтинги є і людям подобається. Водночас фінансування цього виду спорту недостатнє.

- Дякую за інтерв’ю, бажаю вам міцного-преміцного, того самого богатирського здоров’я, сил і натхнення на нові спортивні здобутки!

- Дякую і вам.