Інтернет-конференція з Василем Чепурним: російсько-українське «возз’єднання»

На сайті «Високий Вал» відбулась інтернет-конференція з Василем Чепурним, редактором газети «Сіверщина», головою обласної «Просвiти», автором книги «Акурайку».

Тема зустрічі: «Возз’єднання» і парадоксальні взаємини українців і так званих великоросів.

* Інтернет-конференції на «Високому Валі» відбуваються щопонеділка в рамках спільного проекту Асоціації чернігівських медіа. Найцікавіші моменти конференцій висвітлюються у найближчому номері обласного тижневика «Сіверщина».

Вітаю всіх, хто зацікавився моєю книгою "Акурайку", але з питань бачу, що треба все ж трохи розповісти про неї.

"Акурайку" -- публіцистичне видання редакційно-видавничого центру "Сіверщина", що вийшло накладом 1000 примірників. В його основі -- моя публіцистика як редактора та автора газети "Сіверщина" (перший розділ так і зветься -- "Колонка редактора"). Але є і статті, що або публікувалися в інших виданнях (напр. у журналі "Київ" та "Літературній Україні"), або не публікувалися взагалі. Тема "Росія" -- одна із тем книги, але, певно, найважливіша і найважча.

Пишучи- роздумуючи про Росію, я виходжу з таких засновків.

Роз"ятрювання наших історичних бід у ретроспективі стосунків з Московією-Росію є для сучасної України непродуктивним заняттям. На жаль, ми не можемо історію залишити тільки історикам, а не прокурорам, як радив колись Лєх Валєнса щодо польсько-українських взаємин. Але мусимо все ж змістити історію більше в площину таки історії.

Друге -- братерський екстаз також неможливий і не тільки тому, що згубний для України, але й тому, що Росія сьогодні -- далека не та, якою її уявляє не тільки обиватель, але й будь-який український політик. Розділи з моєї концептуальної статті "Помстимося Росії. Любов"ю!" -- "Вольна республіка Кьонігсберг", "Карельський національний фронт", "Сибіряки прагнуть виходу з Росії", "Сибірська мова?" тощо. Тобто, я стверджую: Росія -- на грані розпаду. Це очевидно попри надимання імперських щік.

Але -- ключове питання -- чи вигідний нам, українцям, розпад Росії? Про це -- в моій книзі "Акурайку".

А ще в ній -- "Щоденник помаранчевого революціонера" (я був заступником керівника виборчого штабу Віктора Ющенка в області), літературна дискусія з Базилевським знову ж таки про ставлення до російської літератури, щоденник моїх якихось рефлексій і роздумувань...

Світлана: Про яке воз"днаня буде розмова- по мові, політиці, чи земельних питаннях?

Василь ЧЕПУРНИЙ: Читайте уважно -- слово "возз"єднання" взято у лапки. Але і без лапок воно не позбавлене смислу -- проте не в тому, совєтському варіанті і , тим паче, не в путінському. Просто Україна не може без Росії, як і Росія -- без України. Щоправда, останнє не всі розуміють... Власне, моя книжка "Акурайку" основною своєю частиною -- про це.

Павло Іванович: Я буваб цього літа в Севастополі, і не раз чув від місцевих презирливе в нашу сторону про тупих хохлів і нав"язування нашої мови. Як ви вважаєте, яка буде мова при об"єднанні?

Василь ЧЕПУРНИЙ: В моїй книзі є подорожній нарис про Крим і частково про Севастополь, який "терпить українські кольори". Спільної мови бути не може, хоча російська літературна мова має своєю основою українську. З додаванням мерянської і татарської лексики. Зрештою, при нормальній українській політиці, якої ще нема, і Севастополь би нормально ставився до української мови. Зрештою, гастролі українського театру імені Франка (Бенюк, Хостікоєв,Ступки тощо) завжди в Севастополі проходять з аншлагом...

наші: а чи це на потрібно? питання без але і умов

Василь ЧЕПУРНИЙ: Якщо без "але" і "без умов", то спочатку треба прочитати книгу, про яку йде мова. Важко її переказати коротко, але дещо скажу: треба міняти україно-російські стосунки ні шляхом злиття в "братерському екстазі", ні шляхом войовничих стосунків. Просто Росія -- це значною мірою наш, український продукт. Скажімо, якому українцю байдужа Тюменщина, освоєна нашими земляками (навіть місто є Муравленко, назване на честь українця з Винничини)? Або в кого не здригнеться с ерце від шпиля Петропавлівської фортеці, де був замучений наш Полуботок? Або чого нас чарує російська література, яка вся вийшла із "Шинелі" нашого Гоголя? І це все віддати наступу жовтої раси?

Дивуюсь (0)(0): можливо я не правильно зрозумів про що мова, тому може буть таке що після відповіді на питання Світлани (8.10.2009) моя репліка відпаде сама собою....
про яке об"єднаня може бути мова?...на мою думку так казати не об"єктивно, більш правильно говорити про приєднання до РФ...
а про це говорити взагалі дивно.
якщо звісно народ чисельністю біля 45 мільйонів не захоче стати найбільшим суб"єктом РФ...і стати національним меншенством, поступишись власною державою....
хм...не дивно?

Василь ЧЕПУРНИЙ: Правильно дивуєтесь. І я дивуюсь із тих українсько-малоросійських політиків, які з галстуків вилазять, щоб тягнути Україну у Росію -- завідомо неперспективне заняття.

Скутер: А що скажете щодо українсько-білоруського чи українсько-польського Возз'єднання? Яка, на Вашу думку, перспектива?

Василь ЧЕПУРНИЙ: Тут дві теми і кожна потребує окремої розмови. Скажу коротко про українсько-білоруські взаємини. З Білоруссю треба дружити перш за все економічно -- скажімо, продавати білорусам електрику, що Ющенко й став робити останнім часом. Розмови про диктатуру Лукашенка треба залишити Європі, яка палець об палець не вдарила для захисту Грузі і нічого не зробила для України. Де, скажімо, обіцяний Францією саркофаг для Чорнобиля? А коли Албанія підходить під стандарти НАТО, а Україна -- ні, то потримайте мої ... помідори, як кажуть ув Одесі. Тож нам треба всіляко дружити з Білоруссю, хто б її не очолював. І це буде найкращим захистом від Росії.

нащадок: Чи погано, що українці знають і (сподіваюсь) знатимуть російську мову? Невже її треба заборонити? Так як було з українською?

Василь ЧЕПУРНИЙ: А хто її забороняє?!

Шева: Чи на часі підняття Українською громадськістью питання повернення Українських етнічних земель: Стародубщина, Кубань.

Василь ЧЕПУРНИЙ: На часі пам"ятати, що це, як і Вороніжчина, -- українські етнічні землі. А для цього треба досліджувати ті краї. Коли ми в газеті "Сіверщина" створили громадський комітет "Стародубщина з Україною", до чернігівського архіву різко збільшилось число заявок з Росії на роботу з документами по Стародубщині. ФСБ Росії, на відміну від СБУ, працює фундаментально -- історики стали вивчати засновників-фундаторів церков на Стародубщині. Ясна річ, всі вони чи майже всі -- українці. Про що говорити, якщо в Росії є три села, засновані гетьманом Іваном Мазепою, які так і звуться -- Іванівка, Степанівка, Мазепівка! І ми маємо забути про нашу історію?!
...А ви думаєте, чому "Сіверщині" вікна б"ють?

kosmopolit: Петро Яцик, автор відомої кнги "Українець, який відмовився бути бідним", сказав, що, зрештою, вся земна куля -- це одне велике село... Ваша думка?

Василь ЧЕПУРНИЙ: Село то село, тільки і в селі кутки різні...Зрештою, Петро Яцик не зміг у тому селі, де він жив, виховати доньку так, щоб вона приїхала жити в Україну, а не відмовлялась від фінансування конкурсу знавців української мови. Автором згаданої книги є не Яцик, а Слабошпицький. То книга про Яцика.

Украинка: Живу в России, а рядом "етничные" (русскоговорящие) украинцы. Почитайте газеты, посмотрите русские ТВ-каждый второй министр, чиновник-украинец, о нефтянниках, шахтёрах и говорить не приходиться. Нас украинцев в России ("пятая колона"), думаю, больше, чем в Украине. И никто нас здесь не притесняет. Как Вы до сих пор не поймёте, что мы ОДНО ЦЕЛОЕ ?
И добродетели и пороки ...
Три вещи никогда не возвращают обратно --- Время, Слово, Возможность!
Три вещи никогда не следует терять --- Спокойствие, Честь, Надежду!
Три вещи в жизни наиболее ценны --- Любовь, Убеждение, Дружба!
Три вещи никогда не надёжны --- Мечта, Удача, Состояние!
Три вещи определяют человека --- Труд, Честность, Достижения!
Три вещи губят человека --- Вино, Гордыня, Злость!

Василь ЧЕПУРНИЙ: А ви спробуйте в Росії говорити українською, вимагати відкриття української школи, газети, театру -- так як це є в Україні. І тоді подивимось чи вас будуть притісняти чи, не дай Боже, вб"ють так, як убили керівника тульських українців. Чи як вигнали із храму парафію Київського патріархату під Москвою і архієпископу Адріану зламали руку... Чи запитайте у владики Варуха, що служить в Кургані -- скільки разів палили його храм, бо в ньому моляться за патріарха київського, а не московського... Гай-гай, прикладів багато, але не вони -- суть. Українці і росіяни -- різні народи, ніхто їх не поєднає і взагалі це дурниця -- чекати якоїсь дружби між народами. Є інтереси у кожного народу. Наші інтереси різняться. Але є й такі, що співпадають -- наприклад, ми зацікавлені зупинити наступ жовтої раси, яка уже в Забайкаллі продає дещеву рисову горілку в пласткових пакетах, а президент Татарстану Ментімер Шаймієв прямо закликає своїх співплемінників розмножуватися і утримувати свій життєвий простір, щоб його не зайняли китайці. Так що на часі українцям і росіянам не виясняти стосунки, а шукати шляхи співпраці. Для цього треба мудрого російського керівнитцва, яке не опускатиметься до відеопослань нашому Президенту з погрозами на фоні бойового корабля...

Аватара: У Вашій книзі вміщено також "Щоденник революціонера" де детально розміщено про політичну бортьбу на Чернігівщині, підступ, зраду. Не стращно називати речі своїми іменами? Всі ж бо живі і навіть ппри владі.

Василь ЧЕПУРНИЙ: Тож читайте книгу. Рекламна пауза :)

Шева: Василь Федорович я знаю Ви вже давненько носите ідею видавати газету "Сіверщина в РФ" спеціально для Українців і не тільки в Російській Федерації. На якій стадії ця ідея?

Василь ЧЕПУРНИЙ: О, це цікаво: редактор "Извєстій в Украінє" Яніна Соколовская на таку ідею відгукнулася, як на дурнувату. І порадила спільно з брянськими газетярами видавати обмінні номери. Тобто я їй про Хому, а вона -- про Ярему. Хоча в Україні якраз буйним цвітом розплодилися всякі "Комсомолка в Украінє", "Масковскій камсамолєц в Украінє" і ніхто їх не притісняє. А питання про газету "Сіверщина в Росії" викликає спротив. Це теж до питання про дружбу та інші вигадки...

патриот: Василиий,Вы уже постеклили окна в офисе.

Василь ЧЕПУРНИЙ: А ви вже засвітилися!

Лариса ЛАВРЕНЧУК: Василь Федорович, що Ви читаєте останнім часом, які книги, журнали? Що з прочитаного Вами справило найбільше враження? Ви читаєте лише українською?

Василь ЧЕПУРНИЙ: Ларисо, натяк зрозумів -- читаю я не лише українською. Скажімо, недавно закінчив читати "Цари и поэты" Валерії Новодворської і навіть написав рецензію, яку можна прочитати тут: http://siver.com.ua/publ/v_koli_ordinskoji_tradiciji/5-1-0-130. Дочитую, але повільно, один том щоденникових записів Прішвіна -- виданий він неоковирно, точніше -- підготовлений. А ще дочитую роман свого улюбленого Уладзіміра Караткевіча "Христос зупинився в Городні". Роман читаю білоруською. Лежить для читання і рецензії книга білоруса Васіля Якавенка "Нячывелле".Знав би інші мови -- читав би і ними. А, до речі, дуже рекомендую прочитати роман Арто Паасілінна "Рік зайця" -- він вже досить давно вийшов українською у "Кальварії". І смішно, і розумно написано. А ще мій малий підсунув -- уже дві книги "проковтнув" -- якусь Віру Камшо, фантастика. Не люблю фантастику, але тут такий випадок, що варто прочитати, як і Сергія Лук"яненка -- теж, до речі, наш чоловік, українець наполовину...
А з наших авторів -- ось нещодавно Євген Баран з Івано-Франківська подарував свою книгу. Уже я прочитав -- есеїстика, легко читається. Назва -- "У полоні стереотипів". Чекаю "Українську літературну газету" Михайла Сидоржевського, вигнанця з "ЛітУкраїни".
А учасникам інтернет-конференції представляю авторку запитання Ларису Лавренчук з Прилук. Якщо над собою працюватиме -- багато зможе досягти. Бажаю успіхів, Ларисо!

Лінивець: Як Ви ставитеся до вступу України в НАТО чи Євросоюз? Є в нас якісь перспективи?

Василь ЧЕПУРНИЙ: Вступити можна... Або -- вийти замуж не напасть, як би замужем не пропасть. Нічого нам плазом йти в НАТО і Євросоюз. Хоча б через те, що нас бояться -- не забувайте, що Україна є найбільшою територіально державою Європи. Албанію прийняли до НАТО, а Україна -- не підходить... Більше того -- Захід здає Україну. як здав і Грузію. Тому в своїй книзі я й намагаюся підштовхнути до вибудовування іншої системи стосунків з Росією. У Євросоюз нас мають запросити, а не ми туди повинні проситися. Будьмо самі собою. Або, як казав світлої пам"яті Патріарх Мстислав, про церковне визнання:" Визнайте самі себе, тоді й усі визнають вас!". У розламаному світі Україні треба бути над сутичкою, тим паче маючи мусульманський щит у вигляді кримських татар.

Тарас, військовослужбовець: Наближається час, коли спливає термін перебування на нашій території ЧФ РФ. Справжній друг має тримати слово. Ось і побачимо, чи є дружньою нам країною північний сусід. Та може трапитися і навпаки: керівництво Росії стане "в позу", категорично заявить, що з Севастополя флот не виведе і крапка. Що робити Україні?

Василь ЧЕПУРНИЙ: Методів є багато. Найневдаліші -- скарги Європі. Пам"ятається, за часів прем"єрства Фокіна, Росія не давала нафту. Він поїхав на Тюмень, поговорив з українцями, на яких Тюменьщина тримається, ті поставили ультиматум Москві і нафта пішла. Зараз, до речі, казанські публіцисти пишуть -- для чого Казані, яка видобуває нафту, і Києву, який транспортує її в Європу, посередник -- Москва?! Так що поза Кремлю не поможе. Він буде в позі, тільки не в тій, про яку мріє.

Марія Іванівна, вчитель на пенсії: Нам треба дружити з Росією, - постійно лунає з вуст керманичей політичних партій. Український народ, як свідчать соцопитування - також тримається цієї думки. Та здається, Кремлю потрібна не щира дружба, а плазунівство, лизоблюдство з боку нашої влади. Як Вам здається, Україну в Кремлі хочуть бачити другом чи вассалом?

Василь ЧЕПУРНИЙ: Думаю, Ви самі на своє питання відповіли. Безумовно, імперці завжди хочуть бачити васалів, а не друзів. Імперія, казав колись про Росію Алєксандр Третій, має двох союзників -- армію і флот. Не думаю, що сьогодні щось змінилося принципово. Шкода, але російське керівництво замість контактів з Україною, які їм більше вигідні, ніж нам, провокує конфлікти і ненависть. Дограються...

Грицько, інтелектуал на відпочинку: У одному з вересневих номерів у "Сіверщині" було надруковано інтерв'ю з Петром Симоненком. Як це пояснити: газета змінює забарвлення (кон'юнктуру) чи гроші не пахнуть?

Василь ЧЕПУРНИЙ: А ви хотіли, щоб я ховався від Симоненка і боявся його приймати у "Просвіті"?

Рабик: По поводу издания "Сиверщина в РФ".
Мной совместно с инициативной группой подготовлено заявление в комитет по масс-медиа и дайджест Ваших лично статей и публикаций "Сиверщина" в целом.
Вы серьезно надеетесь после этого на регистрацию в РФ печатного издания?
Спасибо.

Василь ЧЕПУРНИЙ: Шо ви гаварітє! Царі в Росії не вічні, не те, що президенти. Може, ваше досьє знадобиться при нагородженні мене орденом "За дружбу з Росією"?