Вибори тушок і кнопкодавів?

За рік до чергових парламентських виборів виборча кампанія по суті стартувала, принаймні в пропагандистському плані. Медіа зарясніли виборчою тематикою. Проводяться численні круглі столи, дебати і дискусії.

Але ось що дивує. Настало якесь загальне запаморочення, коли за деревами не бачать лісу. Бо що тільки не обговорюють, окрім головного...

Говорять про виборчу систему, шанси кандидатів, розкладки політичних сил, політологи сиплють цифрами, рейтингами, називаються суми, необхідні партіям і кандидатам для потрапляння в парламент.

Але всі ці розмови не варті нічого, поки суспільство не визначиться з головним: як не допустити спотворення волевиявлення народу, громадян на виборах? А воно, це волевиявлення, було нагло розтоптане торік з приходом нової влади. Поясню.

 Якщо парламент, чи нехай половина його, обирається за пропорційною системою, тобто за списками партій (блоків партій, схоже, вже не буде на виборах), то який взагалі смисл у виборах, коли цю систему, це волевиявлення виборців буде розтоптано і в новому парламенті? Нагадаємо, що за пропорційною системою партії, які подолали прохідний бар`єр (нині це 3 відсотки голосів, пропонують його дещо збільшити), отримують у парламенті кількість мандатів, пропорційну набраним голосам. І ця кількість, цей склад фракцій має залишатися абсолютно незмінним всю каденцію парламенту, 4 роки, а за новим законом вже 5. Якщо депутат вибув (помер, перейшов у виконавчу владу, емігрував, засуджений і т.д.), на його місце в парламент приходить черговий кандидат у виборчому списку цієї ж партії. Але число мандатів, наголосимо, зостається незмінним!

 Що ж відбулося? Нинішня Верхова Рада обрана у вересні 2007 року. До парламенту пройшли 5 політичних сил. Ось вони і кількість отриманих мандатів депутатів: Партія регіонів — 175, Блок Юлії Тимошенко — 156, «Наша Україна—Народна Самооборона» — 72, Блок Литвина — 27, Компартія —20. Ось точно з такою кількістю мандатів фракції і повинні були бути всю каденцію парламенту.

 Що маємо сьогодні? Все поламалося. Наростили кількість мандатів регіонали. які після перемоги на президентських виборах стали партією влади, і різко скоротилася чисельність фракцій БЮТ і НУНС, колишньої правлячої коаліції. Частина депутатів перебігли до регіоналів, їх зараз зневажливо називають «тушками», частина утворили якісь нові об`єднання «позафракційних» і навіть такі, що називають себе «фракціями» Хоча згідно пропорційної системи виборів—і в цьому її суть!— в парламенті не повинно бути ЖОДНИХ інших фракцій, груп, угрупувань, окрім фракцій, утворених за результатами виборів.

 Отже, волевиявлення виборців на виборах 2007 року було грубо спотворено. Як це сталося, всі знають. Після перемоги регіоналів на президентських виборах вони почали так звану «концентрацію», тобто узурпацію влади. В першу чергу треба було підім’яти парламент, сформувати нову правлячу коаліцію, тобто мати більшість. Її у регіоналів, навіть з литвинівцями і комуністами, не було (175_, —27—20). І ось через слухняний Конституційний суд (не марно ж КС називають ще «кишеньковим судом») було протягнуто унікальне за політичним нахабством рішення: дозволити депутатам залишати свої фракції, свої політичні сили, і переходи в інші.

 Друга причина, через яку теж марно говорити про справедливі вибори,— голосування одного депутата парламенту за іншого (і за інших), тобто чужими картками. Попри чітку норму статті 84 Конституції України, яка велить кожному депутату голосувати винятково за себе.

 Отже поки не буде скасовано ці дві протизаконні речі — перехід депутатів, обраних за списками, з фракції у фракцію і голосування чужими картками, годі говорити про волевиявлення народу, про справедливі вибори.

 Але будьмо реалістами: ЦЕЙ парламент, розтоптаний, «тушкований», не здатен зробити ці дві речі. При тому, що йдеться просто про повернення до норм закону, Конституції. Як бути? Ці дві речі міг би зробити оновлений, демократичний парламент. Але де гарантії? Жодних. Отже, вибори будуть грою у вибори?

 Залишається одне: якщо вже проводити вибори, то під чітку обіцянку їх учасників, партій і кандидатів, що, прийшовши в новий парламент, вони одразу ж скасують оті два ганебні явища — тушкування і кнопкодавство. До речі, таку обіцянку мали б дати й кандидати від партій влади, в тому числі регіонали. Нагадаймо, що наступний парламент обиратиметься на 5 років, до 2017 року. Тобто, він працюватиме ще більш як два роки й після президентських виборів 2015 року. І де гаранті, що після перемогина тих президентських виборах кандидата від опозиції, дуже ймовірної, так само не побіжать в «тушки» депутати від Партії регіонів? Тому варто б і виборцям — електорату регіоналів також взяти згадану обіцянку від своїх кандидатів.

 Правда, час показав, що виборчі обіцянки політиків елементарно не виконуються. І практично неможливо виборцям відкликати депутата, який їх безсовісно обдурив. До речі, ось ще одна вимога, яку мають поставити виборці кандидатам, якщо ті пройдуть в парламент: встановити нарешті реальну процедуру відкликання депутата.

 А що ж робити зараз? Не проводити вибори? Не йти голосувати на них? Проводити і йти! Але давайте вже зараз подивимося, хто і як себе вів після виборів попередніх? І партії, і політики — потенційні кандидати. Ось про що б треба поговорити уже зараз. У свідомість виборців Чернігівщини через наші медіа вже запущено десяток-півтора політиків, які можуть балотуватися в парламент по області. Прізвища у всіх на слуху, політиків з області, тих, хто тут є «куратором», хто приклеївся до Чернігівщини, підгодовує округи й виборців. От і давайте подивимося, хто як себе вів, уже будучи в парламенті? Хто став «тушками», з яких фракцій і куди бігав? Що зосталося з їхніх обіцянок? Хто і як голосує в парламенті— останнє вкрай важливо! Особливо по ключових голосуваннях. А це торішнє грубе переформатування парламенту, це ратифікація Харківських угод, це пенсійна реформа, це скандальний законопроект про скасування пільг громадянам, через який ідуть штурми парламенту. Ось вона, реальна картина, справжнє обличчя політиків, які вже при владі і рвуться до неї. Ось про що б поговорити на наших численних густослівних круглих столах та інших говорильнях.

 Врешті, варто б і самим виборцям бути активнішими, допитливішими. Інформації вдосталь. Пошукайте в пресі, у нормальних, незалежних медіа. Подивіться Інтернет, в тому числі результати поіменних голосувань в парламенті. І тоді можна буде говорити не про гру у вибори, а про дійсне волевиявлення громадян.