Демократичні сили: непростий шлях об`єднання

В заголовку я умисне уникаю звичного терміну «опозиція», щоб зайве не нагадувати про один наш суспільний парадокс. Допоки ж це в Україні, яка згідно статті 1 її Конституції є «незалежною, демократичною державою», числитимуться в опозиції ті, хто однозначно за її незалежність і за державу демократичну? У нас же весь час чомусь в опозиції демократичні сили, державницька незалежна преса.

Не хотілося й вживати й звичного терміну «національно-демократичні сили», бо його звикли трактувати дещо звужено, маючи на увазі лише стару націонал-демократію, рухівців, вихідців з Руху, його політичних спадкоємців. Ось і лідер одної з політичних сил, яка йде на ці парламентські вибори, все розписав: на вибори від опозиції, значить, ідуть ліберали (партія така-то), соціал-демократи — ще одна партія і націоналісти—третя партія. Але чому це останнім часом поняття «ліберали», «лібералізм» стали в устах «істинних патріотів» мало не лайкою?

Чи не плутають вони лібералізм з космополітизмом? Адже за суттю лібералізм — це свобода, значить і демократія. Так само навряд чи треба вважати противниками демократії і соціал-демократів, у яких визначення демократії (влади народу) вже в самій назві.

Весь цей теоретичний екскурс роблю з чисто практичною метою: час перестати пересівати, як через сито, доволі широкий спектр політиків і політичних сил, які однозначно за незалежність і демократію. Юлія Тимошенко, Арсеній Яценюк, Юрій Луценко, Анатолій Гриценко, Віталій Кличко, Олег Тягнибок, Юрій Костенко, В`ячеслав Кириленко. Врешті, жоден з цих політиків, таких доволі різних, не сказав жодного поганого слова про державність і демократію.

Але таке «пересівання» побутує серед виборців і воно несе велику небезпеку на цих парламентських виборах. Надто часто нині від виборців, які вже однозначно стали противниками нинішньої влади, чуєш: «Згоден, влада антинародна, я за неї голосувати не збираюся. Але за кого голосувати?» І оце «За кого?» подається не просто у формі запитання, а з акцентом на дві установки: перша — «Може, взагалі не йти на вибори», друга, особливо тривожна для демократії, — «Може, проголосувати за тих самих?»

Нашим виборцям час уже перестати присікуватися, передивлятися «під мікроскопом» наших політиків і політичні сили і «пересівати» їх на «таких» і «не таких». Правда, і самим політикам час уже перестати цим займатися. Тоді й виборець зрозуміє: голосувати є за кого!

Виборча кампанія по суті почалася. Як же йдуть на неї державницькі, демократичні сили? Головним моментом є те, що найбільші опозиційні партії — «Батьківщина» і «Фронт Змін» проголосили об`єднання в один виборчих список і цю угоду підписали лідері партій Юрія Тимошенко і Арсеній Яценюк. Нагадаємо, що за новим виборчим законодавством у виборах парламенту не можуть брати участь блоки партій, а беруть участь лише партії. То ж спільний список двох чи більше партій моє бути поданий від одної з них. В даному разі досягнуто угоди, що це буде список партії «Батьківщина».

Кандидати від інших політичних сил можуть бути в цьому списку, призупинивши членство у своїх партіях. Так доведеться зробити навіть голові партії «Фронт Змін» Арсенію Яценюку, який, очевидно, й очолить об`єднаний список. Звичайно опозиція може символічно й пропагандистськи поставити на чолі списку Юлію Тимошенко і Юрія Луценка, але оскільки мало надії, що ті вийдуть на волю до виборів і відтак візьмуть в них участь, Центрвиборчком викреслить зі списку ці прізвища ув’язнених.

Що дає об`єднання двох найбільших опозиційних партій в один список? Вважається, що математично це втрата голосів. Тобто, якщо б «Батьківщина» і «Фронт змін» йшли на вибори поодинці,то вони б набрали , скажімо. по 20 відсотків голосів, а спільно 40. А йдучи разом, наберуть не двічі по 20, тобто не 40, а 30 (цифри, звісно, умовні). Але, знаючи про таку математику, лідери опозиції свідомо пішли на це, щоб показати: після років балачок про об`єднання воно таки може стати реальністю.

Та й математика ота заснована на згадуваній вже надмірній прискіпливості виборців, коли прихильники БЮТ стають в позу і кажуть, що не будуть голосувати за «Фронт», а прихильники «Фронту» чинять точно так же навзаєм. Тому об’єднаній опозиції залишилося «небагато»: достукатися до кожного свого потенційного виборця і переконати його, щоб перестав отак уже присікуватися. Не час! Адже мова не стільки про те, за кого проголосувати, як проти кого. А тут, при такій недолугій політиці нинішньої влади за ці два з лишком роки, виборцям, схоже. вже все ясно.

Чотири партії вже оголосили про своє входження в об’єднану опозицію, тобто про делегування своїх представників у спільний список. Це партії, які входять і в Комітет опору диктатурі, створений партіями, які «примикають» до БЮТ, тобто до «Батьківщини». Назвімо їх. Це «Народна самооборона», уже майже віртуальна структура. Але не треба забувати, що лідером її є не абихто, а Юрій Луценко, і що назва цієї партії зафіксована навіть у назві фракції парламенту — НУНС («Наша Україна — Народна Самооборона»).

Партія «Реформи і порядок», одна з давніх демократичних партій, яку тривалий час очолював Віктор Пинзеник. Тепер на чолі її Сергій Соболєв, який, до речі, є і главою тіньового, тобто опозиційного уряду. Партія «За Україну, голова В`ячеслав Кириленко, дуже слабке утворення, сформоване на базі партії «Наша Україна» і формування це почалося з розщеплення фракції НУНС в парламенті. Четверта партія — Народний Рух України, очолюваний Борисом Тарасюком.

Це менша частина розколотого у 1999 році могутнього Народного Руху України, яка зберегла за собою назву Руху але давно вже на узбіччі політики. Тепер в міру своїх скромних сил новітні рухівці можуть хіба що стати хоч якоюсь часткою опозиції. Що й роблять.

Перелічую всі згадані партії, щоб сказати: вони здрібнілі, але зараз не час чваритися, а час спільної роботи. Згодом, уже після виборів, можна почати й реальне об`єднання й самих партій, як це зробила партія «За Україну», яка вже задекларувала влиття у «Фронт змін».

Ось це поки що і вся об`єднана опозиція у форматі цього першого, найпотужнішого опозиційного виборчого списку. Це саме вона провела в суботу в Києві Форум об`єднаної опозиції. Але ні в якому разі не можна трактувати поняття — «об’єднана опозиція» лише як ця група партій. Опозиція буде і є значно ширшою, навіть якщо це будуть й інші виборчі списки. А їх вимальовується, окрім цього, ще принаймні два. Про самостійний похід на вибори заявила партія «Свобода» на чолі з Олегом Тягнибоком.

Нещодавно про це ж заявила й нова політична сила — партія «УДАР», очолювана Віталієм Кличком. Він надіслав учасникам Форуму такого листа, таку заяву, що однозначно свідчить: Кличко і його партія визначилися — вони безмовно в опозиції до влади, вважають її антинародною і боротимуться проти неї на парламентських виборах.

Отже, на вибори йдуть мінімум три списки від опозиції. Питання лише в тому, щоб всі ці політичні сили, вважаючи себе об’єднаною опозицією, співпрацювали у виборчій кампанії (про суперництво не може бути й мови), узгоджували кандидатів по мажоритарних округах і спільно виступили проти спроб фальсифікації виборів, на захист голосів виборців.

Але й це ще не вся опозиція. Ще не визначився такий рейтинговий політик, як Анатолій Гриценко, безумовно, один з найбільш серйозних і непримиримих опонентів нинішнього режиму. Він має такий високий рейтинг, що постійно перебуває в першій п’ятірці кандидатів на перемогу на президентських виборах. Залишається сподіватися, що цей політик, за яким багато виборців, таки посилить в будь-якому форматі ряди опозиції на виборах.

І нарешті про «білу пляму» на опозиційному полі. Хоч, як це не сумно, йдеться про істинно національно-демократичні сили і недавню партію влади. Мова про Українську народну партію і «Нашу Україну». Більша частина розколотого Народного руху — УНП цілком резонно називає саме себе спадкоємицею Руху, рухівських, державницьких традицій. Але доля цієї партії в останні 13 років — це ходіння по політичних блоках або невдачі при самостійній участі у виборах, парламентських чи президентських. І ось нарешті ця партія дозріла навіть до об`єднання в одну з іншими партіями, тим паче до об`єднання в один список на виборах.

Найбільш логічним партнером тут мала б стати «Наша Україна», партія Майдану. Але від неї тільки руїни, багато чиновників цієї недавньої партії влади ганебно поперебігали до нової партії влади — регіоналів, структури ледве дихають, рядові партійці дезорієнтовані. Партія від осені 2010 року не здатна навіть провести нормальний з`їзд.

Вона розколота по вектору її почесного голови Віктора Ющенка: частина партії вважають його й далі прапором і символом партії, частина вважають баластом партії. це ті, що гуртуються довкола молодшої генерації партійців, яку очолює голова політвиконкому партії, тобто формально її керівник Валентин Наливайченко.

Вже кілька місяців йдуть безпредметні переговори про об`єднання цих двох партій — УНП і НУ на вибори. Хто блокує процес, яка з партій чи яка саме частина НУ — сказати важко. Інформація різна, справжній стан справ тримається в секреті від партійців. А ці рядові партійці, так і не привчені за 20 років до справжньої демократії навіть у демократичних організаціях, відчувають, що їхній голос, їхній вплив на позицію вождів, позицію партії близький до нуля.

Все це дуже прикро. Адже за цими партіями також мільйони виборців, загартовані партійні кадри, великий досвід виборчих кампаній. І багато виборців голосували б саме за цей четвертий список опозиції, четвертий шлях. І він, цей шлях, закрив би певну електоральну прогалину опозиції. А більше й не требі, бо більше — то вже п’ятий шлях, від якого недалеко й до 5-ї колони.

Зостається лише сподіватися на політичне чудо :раптом ці два партії (а до них готові були примкнути й КУН, «Собор») таки об`єднаються і підуть на вибори. Невже вперше за більш як 20 років ми не побачимо в парламенті представників старої націонал-демократії?

Ось такі політичні розкладки на сьогоднішній день. Тепер, як це декому не видасться дивним, все залежатиме від дій не стільки влади, як опозиції. Від її вміння не чваритися, не присікуватися одне до одного. Це непросто. Чого варта хоча б критична репліка в Інтернеті одного з членів проводу УНП стосовно Форуму опозиції. Невже вони треба зараз, ці шпильки? Невже не можна стриматися?

Найближчі тижні й місяці покажуть, яка у нас полична еліта,причому, під цим поняттям треба розуміти не лише столичних політвождів, а й небайдужих, мислячих патріотів, прихильників демократії в кожному місті і селі. Тільки ця багатотисячні й багатомільйонна еліта, в найширшому сенсі, зможе нарешті спрямувати Україну до нормального, незалежного. демократичного життя.