Ліберальна ксенофобія

Твердження "свободівці - нацисти" нічим не відрізняється від твердження "ліберали – латентні гомосексуалісти і агенти світової плутократії"

Що й говорити, «Свободі» зараз не позаздриш. Її «мочать» і старі ідеологічні супротивники, і нові заздрісники, і навіть вчорашні партнери по опозиції – коротше кажучи, всі. Що поробиш – мабуть, в політиці інакше і не можна.

Зрештою, «свободівці» і самі знали, на що йдуть. Так що хай тепер гризуться.

Якщо вже шановне ліберальне панство вважає Тягнибока і К* нацистами, то будьте такі ласкаві це довести

А от що твориться в медіа – це ганьба, хоч святих з хати винось. Звісно, «свободівцям» є що закидати. Але більше, ніж всі випади Ірини Фаріон та Ігоря Мірошниченка разом узяті, мене переймає поведінка їхніх опонентів – захисників демократії і толерантності. Останній місяць це шановне панство поводиться, як взірцеві шовіністи і ксенофоби. Перепрошую, якщо когось образив, але як ще назвати кампанію цькування «Свободи»?

Якщо вже шановне ліберальне панство вважає Тягнибока і К^онацистами, то будьте такі ласкаві це довести. Залучайте незаангажованих експертів, хай проаналізують відповідні матеріали і зроблять висновок. Принаймні, саме так роблять німці, які на боротьбі з фашизмом не одну собаку з’їли. Зрештою, хто забороняє добиватися в судовому порядку дотримання, приміром, статті 161 Карного кодексу України? Саме такі процедури передбачає правова демократична держава, за яку і ви, і я так вболіваємо.

Коли ж лідери громадської думки просто повтрюють один за одним, що «свободівці» - нацисти, а їхні виборці – раби і придурки, то це нічим не відрізняється від ксенофобської балаканини на кшалт «цигани – наркоторговці і крадії» або «ліберали – латентні гомосексуалісти і агенти світової плутократії». До речі, безпідставні звинувачення в нацизмі – теж злочин, за який у розвинених країнах можуть легко притягнути до відповідальності.

В нашому суспільстві немало «демократів», які залюбки б розстрілювали «фашистів» без суду і слідства

Зрозуміло, коли йдеться про боротьбу за високі ідеали, менш за все хочеться занурюватися у юридичні формальності. Але без них боротьба за толерантність швидко озброюється навішуванням ярликів, цькуванням, створенням негативних стереотипів та іншими питомо ксенофобськими прийомами. Ксенофобам від того ні холодно, ні жарко, а от суспільство ще сильніше заряджається взаємною ненавистю. А от чого-чого, а ненависті і різних –фобій нам вистачає.

Звісно, в нашому суспільстві немало «демократів», які залюбки б розстрілювали «фашистів» без суду і слідства – немає людини, немає проблеми. Але, перефразуючи Вінні Пуха, це якісь неправильні демократи і вони будуть якусь неправильну демократію. Можливо, в мені ще не перегорів юнацький ідеалізм, але я певен: негідні засоби легко можуть перекреслити навіть найсвітлішу мету.

Максим ВІХРОВ

Від шеф-редактора "ВВ": Поданий текст є концентрованою вижимкою моїх думок, опублікованих протягом останнього місяця у блогах, редакційних матеріалах і коментарях соцмереж. Шкода, що деякі колеги стали солдатами недобросовісної журналістики "з потрійним дном", включившись у відверту спецоперацію не стільки проти конкретної партії, скільки проти запиту українського народу на реалізацію власних національних прав. Схоже, що причетні до цього "лідери громадської думки", купаючись у променях самопіару й власної "слави", забувши після підрахунку дописувачів власних сторінок у Фейсбуці про функцію і моральний кодекс журналіста, у скоєному інформаційно перевершили навіть деяких печерних українофобів. Адже останні відверто "не тягнуть" на брехню під виглядом "соцопитувань", у своїй безпосередності вони не рядяться у "об'єктивність" і оперують бодай якоюсь доказовою базою. Це якщо не говорити про бездоказові і пустопорожні звинувачення ВО "Свобода" у "нацизмі" й "антисемітизмі", а просто кричати про образу деякими "зірками журналістики" прагнень українців (найбільш освічених, до речі), що віддали свої голоси за згадану партію. Під таке інформаційне кіллерство в унісон із заявами речників ізраїльського МЗС насправді важко підібрати назву. Та й трансформації з цими особами відбуваються останнім часом надто дивні. Адже важко уявити, як "провайдери свободи слова" в одну мить, ніби за помахом чарівної палички, перетворюються на Політбюро ЦК КПСС. Як у ставленні до свободи слова й журналістської етики, так і до колег, які закликають не порушувати хоча б основних принципів й зберігати власне обличчя. Особливо, якщо цим обличчям наважилися "торгувати" направо й наліво. Причому, торгувати інтенсивніше, ніж займатися власне журналістикою. Шкода, але у запалі азарту за професійне реноме чомусь не дбають. Певно, дбають за те, що з журналістикою жодним чином не пов'язане. Інших пояснень немає.