Останнє оновлення: 11:36 п'ятниця, 18 серпня
сильний духом!
Ви знаходитесь: Спорт / Регіон / Чернігівець Ігор Стах проплив марафон 10 кілометрів за 3 години
 Чернігівець   Ігор Стах  проплив марафон 10 кілометрів за 3 години

Чернігівець Ігор Стах проплив марафон 10 кілометрів за 3 години

Чернігівський журналіст Ігор Стах у минулі вихідні порадував колег і земляків своєю перемогою - проплив у Дніпрі в Черкасах 10 тисяч метрів менше, ніж за 3 години.

Не хочеться бути невігласами, але все ж, здається, чернігівські журналісти такого результату не показували ще за часів існування цієї професії в Чернігові!

Тому, Ігоре, колеги зі «Свободи.ФМ», щиро тебе вітають і по-доброму радіють разом з тобою. Найцінніші перемоги, коли людина досягає результатів, яких сама від себе не чекала. Здавалося, за межами своїх можливостей!

Це перемога духу! А без перемоги духу не буває справжніх чоловіків .

Вітаючи Ігоря, ми вміщуємо його роздуми і відчуття написанні у мережі Фейсбук уже після запливу.

Ігоре, ти ще раз довів, що маєш справжній чоловічий характер. Ми пишаємося тобою!

Твої колеги зі "Свободи.ФМ"

Переплисти море

 

Чи стояли Ви коли-небудь на краю прірви зі страхом, але нестерпною необхідністю стрибнути? Не для того, щоб перетворити себе на відбивну, а для того, щоб полетіти? З вірою в те, що це Вам під силу, але без впевненості у стовідсоковості результату? І жодної можливості перевірити, окрім стрибнути.


І цей самий стрибок – своєрідний, ні, не ЗНО, а ВНО (внутрішнє необхідне оцінювання), бо мета не з’ясувати Ваші знання у певній галузі, а Вам самому для себе з’ясувати хто Ви є насправді: чи даремно переводили повітря все попереднє життя, чи все ж таки чогось варті?
Стоячи на березі Черкаського водосховища, я думав саме про це. Саме такі асоціації викликАла у мене внутрішня потреба його переплисти, а це, як ніяк 10 км, і саме для цього я все-таки вирішив взяти участь у Міжнародному запливі через Дніпро, що вже всьоме проводять у Черкасах.
Учасників не багато, всього близько 20, але, в своїй переважній більшості, це не якісь хлопці з підворітні. «Це десятка, тут слабаки не пливуть», - пояснював своєму товаришу хлопець років 12 – дитина одного з учасників запливу. Знав би він як у цей час хвилювання накривало одного з неслабаків, що приїхав у Черкаси з Чернігова. Також у запливі приймали участь мешканці Донецька, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Києва, Полтави тощо. Міжнародності старту надавала участь у ньому німця, тривалий час одруженого на українці і для якого наша країна вже давно не закордон.

Починалося все на фініші, звідки моторними човнами учасників переправляли на старт, що за 10 км на протилежному березі. Ця дистанція добре відома кожній людина, яка приїздить до Черкас з північного напрямку чи то поїздом, чи то автомобілем. Від тієї точки, де по обидва боки від дороги починається «море», і до самого з’їзду з мосту, що ознаменує собою кінець «моря» та потрапляння у Черкаси, десь біля 10 км.
На старті за кожним учасником закріпили човен (байдарку) супроводу, роль якого не тільки підстрахувати у разі чого плавця, а бути його їдальнею (за бажанням учасник міг покласти до човна щось попити та поїсти (банан, шоколадний батончик тощо)) і, головне, орієнтиром – задавати плавцю напрямок руху. Однак, як це завжди у нашій країні буває, човнів на всіх не вистачило і двом учасникам запропонували пливти на самоті, а за 1-2 км їх підхоплять човни, які, в узгоджений час, не встигають доплисти на старт. Слід віддати належне, дійсно підібрали.
Принаймні одного, котрим виявився я, проте і без того у мене був чіткий орієнтир – людина на байдарці і помаранчевій манішці – супровідник учасника, що вирвався метрів за 70 поперед мене. Я всіляко намагався не втратити її з виду, бо тоді б постало питання куди плисти далі. Були думки попередника швидко наздогнати, для чого я кілька разів робив ривка, але втома після них та мізерне скорочення відстані, притому що до фінішу ой як далеко, перетворювали спроби на безглуздя

Стежити навіть за яскравою манішкою було непросто, бо грім з блискавкою, що вітали учасників на старті, хвилин за 10 після початку запливу перетворилися на зливу, внаслідок чого видимість залишала дуже багато кращого. Одне добре – на старті не було вітру і поверхня була гладенькою, у той час як на фініші дув шалений вітер і хвилі були такими, що організатори заявили: при такому неспокійному Дніпрі змагання їм проводити ще не доводилося.

Старт вийшов непоганим: вдалося ухопитися, як потім з’ясувалося, за міцного плавця та відірватися від хвоста, який би весь час нервував своїм поплескуванням по п’ятах. Слід зауважити, що даний старт у моєму життя був усього другим (перший - місяць тому, 3,8 км у Києві), однак його початок я визначив, як вдалий.

Все було добре до того часу, як мене «підібрав» супровідник. Від тоді зникла необхідність триматися за супровідника попередника, тобто висіти у нього на хвості, бо мій нікуди не зникне, а тому можна розслабитися. Зник страх, який, будучи скерованим у правильне русло, дозволяє не помічати втоми. Одразу почали боліти то плечі, то спина, то груди, виникати думки, на кшталт «ну, де там уже фініш?», « скільки ж я уже проплив?» та «навіщо воно тобі взагалі треба?». Вирішив продовжувати не відставати від попередника та викинути з голови думки про фініш. Його все одно не дочекаєшся, а постійними думками про нього тільки психологічно себе вбиваєш: нема його й не буде, греби руками і забудь, що ти пливеш. Як же відволіктись? Почав змушувати себе думати на якусь задану тему: спорт, дівчата, поезія тощо. Рази зо два продекламував собі «Письмо к женщине» Єсеніна, кілька разів «Псалом 90», намагався згадати, поки міг, усі фінали Ліги чемпіонів, починаючи з останнього. За цим заняттям на деякий час дійсно забув, що пливу, навіть при тому, що після кожних гребків 10-15 кидав погляд на супровідника мого попередника, щоб не втратити з виду та на забагато не відпустити.

Тільки-но зрадів такому потрібному забуттю, як знову почали боліти руки та виникло бажанням все припинити. Як припинити? Ну, мабуть, сказати супровіднику, що я кидаю і гребти з кілометр до бокового берегу, тієї самої дороги на Черкаси. Або ж попросити, щоб супровідник зателефонував організаторам і ті підібрали мене моторкою. Вилізу і поїду додому. Додому. І що я скажу рідним та друзям? Здався? І так зробив багато? Вони-то, звісно, зрозуміють, але чи зрозумію я сам себе, чи не буду себе корити, що зробив так багато і покинув не закінчивши? Та я з’їм себе. Я ніхто і звуть мене ніяк. Ні, я не такий. Припини теревенити і давай згадуй фінали Ліги чемпіонів, всі до одного, а далі Єсеніна декламуй, все, що пам’ятаєш.

Пливу далі. Найголовніше в таких роздумах те, що вони відбувається без зупинки у плаванні, а тому завдяки їм кількасот метрів було подолано. Погано, що орієнтирів ніяких немає. Хоч би відсічки які з боку поробили, скажімо, 1 км, 2 і т.д., а то ж не зрозуміло скільки ще гребти.
Хрусь, обличчям і водорості. Руками, грудьми, ногами теж. Казали ж на старті: Ваші супровідники вказують Вам якнайкоротший та чистий від водоростей путь. Ваші, а на Ваших попередників. Ось вони, збоку, двоє молодиків на моторці, один з яких також у помаранчевій манішці, щоб у очі плавця кидалася. Так, я був одним з небагатьох, кого супроводжували не байдарка, а моторний човен, який підібрав мене за кілька км від старту. Не було й байдарки, а тут, будь-ласка, цілий човен. До цих одразу можна й залізти, мовляв, замахався, хлопці, везіть на берег.

В якому році стратили Єжова? До чого це? До того, що про берег нічого й думати, навіть про фініш. Треба думати про щось відволікаюче і гребти. Гребти, незважаючи ні на що. Гребти, як гріб тоді, коли вперше наважився проплисти пляж проти течії. Тоді, захлинаючись від фізичного та психологічного небажання, я сказав собі, що буду плисти до тих пір, доки зможу піднімати руки з води. Ніякі інші виправдання не проходять. І проплив, після чого життя ніби розділилося до того дня та після нього.

А ну, спробую плисти за своїм супровідником, а не чужим, подивлюсь куди мій мене приведе. Куди б не завів, але ще стільки плисти… От якби зараз несподівано опинитися метрів за 300 до фінішу. Ривок і вже стоїш на землі. У гучномовець кричать твоє ім’я, всі радіють за тебе і аплодують. А як батьки зрадіють, коли я одразу їм зателефоную і прокричу що є сили у слухавку: «Ваш син це зробив!»
Але ж, але ж. коли то буде і чи буде взагалі. Дізнатись би скільки вже пливу? Може зупинитися і спитати у супровідників: «Хлопці, далеко ще до фінішу? Хоч половину проплив?».

Ні, зупинятись не можна, потім буде важко знову входити у ритм. А він, якби я не нив весь цей час, здається, досить непоганий. Цікаво, а що за хлопці мене супроводжують? Про що мріють, чим займаються? Напевне греблею, всі ж інші супровідники байдорочники, мабуть і ці те ж. Чого ж їм бути виключенням? Чи може це родичі тренера і він дав своїм трохи підзаробити, до того ж майже не напружуючись: сиди собі у човні, газуй потроху. Хоча спробуй там не напружуватись: дощ добре ллє, а вони під ним.

Чи є у супровідників між собою парі: чий плавець буде кращим? Хай не між усіма, а, скажімо, між моїми та попередника. Чи думають мої зараз про те, як провести мене так, щоб я з переслідувача перетворився на попередника? Де він там, до речі?

Зирк уперед. Ніби скоротив трохи відстань. Може й дійсно хочуть, щоб я його обійшов. Все, орієнтуюсь по них, щоб перевірити. Інакше, ніяк.
Тьху ти, знову водорості. Хлопці, ну Ви ж маєте обводити мене повз водорості, а я щось регулярно обличчям в них потрапляю. Ногами у водоростях зовсім не рухаю, завмираю, бо виникає думка: а як схопить, почне обкручувати та тягти на дно.
Хоч би якійсь орієнтир. Ну, скільки ще? Не можу більше! Не хочу! Досить!

«У нас любят, как везде. Мужчины и женщины или слишком быстро взаимно пожирают друг друга в том, что зовется актом любви, или же у них постепенно образуется привычка быть вместе».
Яке досконале пояснення. Треба не забути при зустрічі подякувати хлопцю, який порадив мені Камю почитати. Французький філософ-мораліст. І Жан-Поль Сартр до них належав, книжку якого я із захопленням читав кілька років тому. Про нього я дізнався завдяки Жозе Моуріньйо, тоді тренеру міланського «Інтера». У відповідь на заяву якогось незначного функціонера, котрий сказав, що його нудить від Моуріньйо, тренер відповів, що знає тільки твір Жана-Поля Сартра «Нудота». Нудота всіх інших йому не цікава.

Повертаючись до орієнтира. Навіщо я про нього згадав? Так добре відволікся. Єдиний для мене орієнтир – це міст через Дніпро, який сьогодні врятував мене вранці від загублення по дорозі до місця збору учасників. Як завжди, я запізнювався, до того ж у незнайомому місті і йшов майже навздогад. Якби не міст унизу, який проявився крізь густі дерева парку імені 50-річчя Жовтня, то напевне стартували б без мене. Отож, як побачу міст, значить, фініш поруч.

Мені здається чи я дійсно наздоганяю попередника? Агов, хлопче, постривай, є і за тобою той, з ким тобі доведеться потягатися. Все-таки мої супровідники зробили, мабуть, на мене ставку, бо я уже зримо наздоганяю. Або ж супровідник попередника не володіє ситуацією і просто пливе поруч з учасником, а не вказує путь. А ось і міст. Міст. Це ж фініш. От якщо наздожену попередника на фініші! Це ж треба, всю дистанцію наздоганяти і наздогнати. Я бачу його у воді, а до того бачив тільки його супровідника. Судячи по статурі, попередник добрячий дяділо. Привіт, дяділо! Хочеш побачити мої ступні? Зараз я тобі організую.

Несподівано ковтнув води. Ще раз. Хтось ніби штовхає у спину, а потім насідає зверху. О-хо-хо тут хвилі. Тут вони ще з ранку не угомонилися. Ті самі хвилі, при яких запливи ще не проводилися.

Хтось б’є збоку. Ні, не хвиля, бо та, хоч і б’є, але лагідно. Не встиг оговтатися, як підрізаючи та ледь не б’ючи п’ятами по обличчю мене обходить якійсь велетень у гідрокостюмі, якого супроводжує величезний човен з ліхтарями. Він, а, значить, і велетень промчали поруч з такою швидкістю, начебто на велосипеді проїхали. Оце енергії у чоловіка! І після такого часу плавання! А може він естафетник? Точно, він естафетник, тому і човен його великий супроводжував, бо перевозить двох інших учасників естафети, які утрьох, по черзі, долали по 3,3 км, що в сумі дало 10 км. Звідти і енергії стільки. Напевне тільки-но стартував! Але ж підрізати навіщо? Дніпро широчезний, а він не зміг зі мною розминутися.
Хвилі все сильніше б’ють збоку та накривають під час подиху. Не можу. Де там вже берег? Вперше переходжу на брас і вдивляюся. Нічого собі скільки ще, а я накрутив себе, що міст – це фініш! Тут до фінішу ще з добрий кілометр, а то й більше.

Знову переходжу на кроль, роблю кілька махів і не можу. По-перше, психологічно, бо міст для мене фініш, а, по-друге, шалено заважають хвилі. Знову переходжу на брас.
- Хлопці, я правильно розумію, що фініш ще аж там?
Правильно, виявляється, та й питати було нічого, бо сам все добре розумів, проте сподівався, а раптом не там, а десь ближче. Однак плисти не можу. Хоч бери і виходь. Але стільки вже проплив. Але не можу.

- Хочете банан? - запитує в мене один з моїх супровідників, який виявляється хлопцем років 14.
- Хочу, - як я хочу їсти. Скільки пливу, стільки й хочу і чим далі, тим сильніше. Ні, на старті не хотів, а потім потроху почав хотіти і зараз хочу нестерпно.
Хлопець чистить банан і передає мені. Я його майже цілком проковтую. Ніколи в житті не їв смачніших бананів. Навіть ковток дніпрянської води, яким, не бажаючи, довелося банан запити, не зіпсував смаку. Припливу на берег і одразу в магазин за бананами. Куплю одразу кілька кілограмів і буду їсти доки лізти будуть. А запивати буду солодким чаєм. Так, солодким чорним чаєм. Як же хочеться попити теплого і солодкого.

Знову починаю гребти кролем. Цього разу починає виходити краще. Банан ніби розливається по всьому тілу і дає сили. Як же ще багато до берега, але все – пливу без зупинки. Швидше! Ще швидше! Пливи, що є сили! Пливи так швидко, як тільки можеш. Не зважай не біль та втому, насолоджуйся, бо сьогодні ти здолаєш 10 км, сьогодні ти перемагаєш себе, сьогодні найважливіший день у твоєму житті!
Ігор СТАХ."
Детальніше на сторінці Ігоря Стаха

Коментарі (1)

корбан | 2015-08-18 22:46

Я думал Тема Стах переплыл все это дело!!!!!!!Молодец.Нормальный боец а не сепар донецкий
закрити

Додати коментар:

SVOBODA LIVE! - YouTube
SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Ремонт проспекту над рівчаком непогано б завершити – прибратися

SVOBODA.FM


RedTram
Загрузка...
Північний вектор