Крадіжки – їх ремесло

«Ти знаєш, - якось сказав мені мій знайомий, - не дуже довіряй нам, циганам, не треба, бо наш народ без цього не може». «Та ти що, як ти можеш таке говорити про свою націю. Адже ти ж сам циган?» - спробував був я заперечити.

Але невдовзі, коли став свідком деяких пригод, головними «героями» яких були цигани, все ж таки замислився над сказаними словами знайомого.

Маскування під бідноту

Зимового дня в квартиру зателефонували. Коли я відкрив двері, то переді мною стояла жіночка на вигляд циганської зовнішності в довжелезному червоно-синьому старому халаті, а поряд з нею стояв чорнявий хлопчина років шести. Просили милостиню.

Через деякий час мені потрібно було йти на ринок «Нива». Поміж житлових будинків, недалечко від ринку, стояла автомашина, а біля неї знаходилися дві жінки і хлопчик. Він та одна з цих жінок якраз і видзвонювали квартири у пошуках «їстоньки-питоньки».

І треба ж так статися, що коли я майже порівнявся з авто, дві жіночки знімали з себе засмальцьовані халати. А далі – моєму здивуванню не було меж — знявши з себе халати і бідненькі хустинки, дві жінки враз перетворилися на «грошовитих» дам: чорняве волосся розкішними рядами розвивалося на блискучі норкові шуби, які були на цих жінках – звісно, до цієї хвилини, під отими бідняцькими халатами. Вони усі втрьох сіли в авто і поїхали. Напевно, просити милостиню в інший район або, може, вже додому з добрячим наваром.

Спіймана за руку

Того дня Марія Іванівна (ім’я змінено) прийшла на центральний ринок Чернігова за продуктами. Юрба люду – мов мурашник. Коли жінка стала роздивлятися на полицях товар, мимоволі очі зустрілись з продавцем. Той ледь помітно, підморгуючи, мовчки показував у її бік. Мовляв, подивись – у тебе там щось з боку діється.

«Коли я повернула голову трохи вниз і в бік, — розповідає Марія Іванівна, — враз вгледіла, як із розстібнутої вже сумки чиясь рука витягує мій гаманець із грошима. Не знаю, що мені тоді в голову найшло, але я миттю схватила за рукав чорняву жінку, у руці якої був мій гаманець.

Але коли я міцно тримала злодюгу, інша рука цієї жінки так швидко перехопила той гаманець, що він вже опинився в іншій її руці. Я хотіла вихопити свої гроші, але так швидко той гаманець вже потрапив до рук іншої жінки-циганки, яка стояла позаду цієї злодюжки, що я навіть і не встигла отямитись, що саме відбувається.

Коли я зрозуміла, що мої груші «побігли» з тією, другою жінкою, схожою на циганку, я стала голосно обурюватись на цю, яку тримала своєю рукою, але яка вже була, звичайно, без мого гаманця. Але вона почала шалено відбиватися та й ще кричати на мене, що я тут, мовляв, причепилася до неї. Водночас вона протискалась все назад і назад, а я ніяк не відпускала – хватко тримала її.

А коли до нас почали підходити люди, то якась інша циганка, яку я до цього часу не бачила, мені повернула мій гаманець. Я подивилась – гроші були на місці. Коли підняла голову, то ці дві циганки вже були від мене за кілька метрів.»

Жінка не розгубилась і вирішила пройтись трохи за ними. І не дарма. За кілька метрів від торговельних рядів ринку ці дві та ще одна циганка сіли в автомобіль, який, схоже, чекав на них.

Марія Іванівна встигла записати номер цього авто. Коли ми перевірили кому цей автомобіль належить – не здивувались: власник автотранспорту мешкає за адресою по вул. Забарівській в Чернігові, якраз в циганському районі.

— Чому ви не звернулись відразу до міліції? — запитую у потерпілої.

— Та, — відповідає вона мені, — а що з того? Не хочу, щоб проблеми були, затягають до міліції. Та й віддали ж вони мені гроші…

Отак. Вкотре губить нас українська байдужість. Тим більше, що саме у цій «справі» є свідки (продавець та інші люди), які бачили все це. У нас своя національна позиція: «повернули гроші», а що там буде з іншими – байдуже.

Наступного ж дня ці циганки знову вийдуть на полювання. І цього разу, можливо, вдача їм усміхнеться, а хтось залишиться без своїх чесно зароблених грошей.

Об’єкти посягань – немічні люди

Хутір Пасічний розташований за три кілометри від села Развинівка, що на Городнянщині. Якщо від Вихвостова до Развинівки дорога хоч і розбита (вже понад двадцять років покриттю), але заасфальтована. А от далі до хутора, якщо в дощ, або навесні чи восени, доїхати, окрім, як на бульдозері чи дійти по узбіччю польової дороги пішки, майже не можливо. Тому звідси вже давненько люди повиїжджали, за винятком однієї-двох сімей. А от з настанням тепла хутір потроху оживає: хтось на все літо з міста приїжджає, а інші – лише на вихідні.

Того дня до цього відрізаного від «культурного» життя хутора завітали троє циган з водієм – теж циганом. Своє авто поставили на в’їзді до населеного пункту. І не лише тому, що проїхати далі було не можливо через глибочезні калюжі, а й з метою конспірації.

Комбінація по заволодінню чужими грошима почалася з розстановки сил. Двоє пішли стежкою, що пролягала між полем та городами селян, а третя – вулицею. Довго реалізовувати свої замисли не прийшлося, бо пройшовши метрів сто, жінка вгледіла біля однієї хати селянина, який сидів на лавочці з палицею.

Підійшла. Почала розмову. За кілька хвилин від старенького дізналася, що він проживає тут сам – діти у місті, а дружина померла. Зателефонувала по мобільному своїм спільницям, що знаходилися паралельно за городами. Своєю мовою скорегувала їх, куди треба йти.

У той час, коли вона розмовляла з дідом, аби відвернути його увагу (він сидів спиною до хати, та й за парканом йому нічого видно не було), інші дві жінки пошастали по його хаті… За кілька хвилин «гості» вирушили собі з хутора. Звісно, обікравши діда.

«Ще й «чесними» показали себе – залишили 100 гривень, щоб з голоду не помер», — розповідає постраждалий дід.

I’ll be back

А через пару місяців аналогічна «операція» у цьому хуторі повторилася, але вже із застосуванням інших тактичних дій.

Чи то пройдисвітки цього разу впровадили у свою групу біляву жінку, чи одягнула вона перуку — невідомо. Але в той день, завдяки використанню «білявого» прийому, урожай для шахрайсько-злодійської групи виявився плідним.

— Дідусю, — підійшовши до старенького, який сидів з палицею, мовила «блондинка». — Бачу, що у вас ноги хворі? То що ви сидите так собі, не лікуєте?

— Лікувався. А користі з того — жодної, — мовив хуторський мешканець.

— Так то ж ви у лікарні лікувалися, а хіба лікарі вилікують? — заперечила білявка. — Давайте я пошепчу – без палиці будете ходити. Тільки треба сісти у своєму дворі, а не на вулиці, і спиною до хати.

З тим і пішли до подвір’я господаря садиби. Всадовила жінка старого подалі від дверей будинку, а у самої, як в об’єктиві, все виднілося-фіксувалося. Під час її «лікування», інші дві циганки зайшли непомітно з вулиці у двір, а потім у хату…

Результат подвійного сеансу «лікування-крадіжки» для діда виявився збитковим – у шафі зникли гроші за дві пенсії.

У цьому населеному пункті того ж дня ще були вчинені дві крадіжки. Щоправда, особам циганської зовнішності довелося віддати одній жінці потім викрадені гроші, коли вона помітила неладне та встигла наздогнати велосипедом – викрадачі ще не встигли втекти на автомашині з Пасічного хутора.

Від крадіжок до вбивства

Йдучи на злочини, роми вже вдаються і до деяких елементів «розвідки». Жінка-циганка, наприклад, перед скоєнням вбивства в Ніжині, побувала в оселі майбутніх жертв і навіть цинічно їм погадала, а господар за цю «роботу» ще й заплатив 100 гривень. Та вже через добу до цієї оселі знову завітали...

У Ніжині цигани забили на смерть чоловіка, а потім зняли з мертвого куртку, і трохи відійшовши, її розірвали та й викинули, напевно, не захотіли одягом вже мертвої людини користуватися, а от 500 гривнями не зграбували.

Кримінальна трійка циган попрямувала далі до обійстя пенсіонерів, які тримали чималеньке підсобне господарство: поросят, близько двох десятків кіз та свійську птицю і займались продажем молока.

Коли непрохані гості почали ловити у дворі курей, на пташиний гам вийшла з хати старенька, проти якої чужинці пустили в хід палицю та сокиру. А коли слідом за нею з хати вийшов і її сімдесятирічний чоловік, вони жорстоко вбили і його.

Співробітники карного розшуку пізніше розкрили ці злочини і затримали злочинців — двох хлопців двадцяти семи та тридцяти років і двадцятидев’ятирічну дівчину, які у скоєнні даних злочинів зізналися та дали свідчення.

Офіційно

В міліцейських оперативних зведеннях час від часу з’являються факти щодо шахрайств особами циганської зовнішності, які під різним приводом (погадати, зняти порчу, попити води, відпочити тощо) заволодівають грошима та цінними речами громадян.

Цигани, гастролюючи теренами Чернігівської області, «розводять» мешканців на кілька тисяч гривень. Схеми бувають різними та найбільш дієвою залишається «класична» — зняття порчі. Як тільки цигани потрапляють до помешкання своїх жертв, одразу починають викидати свої фокуси з єдиною метою – відволікти господарів.

Як розповідає перший заступник начальника – начальник кримінальної міліції УМВС України в Чернігівській області Сергій Потапенко, розкрити правоохоронцям скоєні циганами шахрайства чи крадіжки, а тим більше затримати самих винуватців, доволі складно. Роми, які скоюють такі злочини, переважно є гастролерами і найчастіше пересуваються територією не тільки однієї області, а й країни здебільшого власним автотранспортом, або на таксі.

Значну роль у розкритті шахрайств, скоєних особами ромської зовнішності, відіграє своєчасне надходження інформації від населення, особливо в сільській місцевості. Термінове інформування міліції про появу в населеному пункті невідомих осіб або транспорту значно збільшує шанси працівників міліції затримати шахраїв.

Міліція застерігає!

Щоб не стати жертвою шахраїв, запам’ятайте наступні найпростіші правила.

Ні в якому разі не впускайте до своєї оселі незнайомих осіб та ні при яких обставин не встановлюйте з ними контакт. Не реагуйте на будь-які їхні прохання («переповити дитину», «напитися води», «зняти порчу», «поворожити» і таке інше). Не слід забувати: відкриваючи двері вашої домівки незнайомцям, ви автоматично наражаєтесь на небезпеку.

Завжди будьте розумнішими за шахраїв. Не дозволяйте втягнути себе у подібні та інші історії.

Якщо на вашій вулиці з’явились незнайомці (це більше стосується сільської місцевості), поведінка яких викликає у вас підозру, запам’ятайте або запишіть їхні прикмети, номерний знак, колір та марку автомобіля, на якому вони приїхали. Це допоможе правоохоронцям в подальшому розшукати зловмисників.

Якщо ваші батьки живуть одиноко у сільській місцевості, не забудьте ввести у телефонну книгу мобільного засобу зв’язку номер телефону міліції, та розкажіть їм, як ним скористатися.