Останнє оновлення: 17:05 четвер, 6 лютого
Суспільство / Долі
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Щастя там, де Батьківщина. Або Америка – не для слабаків. Фото
Щастя там, де Батьківщина. Або Америка – не для слабаків. Фото

Щастя там, де Батьківщина. Або Америка – не для слабаків. Фото

... Авіалайнер летів над водами Атлантичного океану. В ілюмінатор зирило небо... Через кілька годин Володимир вже буде у Сполучених Штатах.

А зараз він зручно вмостився у крісло і поринув у спогади. Теплі, дорогі серцю. Думав про маму, дітей, рідну і тепер уже таку далеку, майже недосяжну, Яблунівку, друзів. Розмірковував про плинність людського життя і непередбачуваність долі.

Гостюючи в Україні, він отримав масу задоволення від тих незабутніх моментів спілкування з ріднею, друзями, однокласниками.

Володимир знає: де б він не був, по яких світах не перебивався, у Яблунівці на нього чекають мама і двійко його малят – дворічна Дженні та десятимісячний Джейсон. І це гріє його душу.

Щоб мати гроші, треба працювати

... Уночі, наприкінці осені 2007-го, літак, що віз пасажирів із України, приземлився в одному з американських аеропортів. А вже там на Володю з Олею очікували знайомі. Далі – невелике, як за американськими мірками, місто Лексінгтон (кількість населення – 300 тисяч), куди повезли молоде подружжя їхні українські друзі.

Звичайно, “тамтешні” умови життя, за словами Володі, кардинально різняться від українських. Найперше, наявністю низки побутових зручностей, які полегшують людське життя. І - спрощують його.

Взяти хоча б бензокосу. Якщо в Україні її можуть придбати господарі з достатком, то фермер зі Штатів і робити цього не буде: бензокоса в Америці – пережиток минулого. Траву підстригають модерновими і доволі зручними газонокосарками.

Мешкаючи переважно у Яблунівці, Володимир таких і не бачив. Обходився, як правило, косою, борючись із привіллям сільських бур’янів. До речі, майже все дитинство 29-річного Володимира Стінкового промайнуло саме тут, у Яблунівці. І юність – також. Навчаючись у школі, він іноді полюбляв побешкетувати, як і всі хлопчаки його віку. Вирізнявся відкритістю своєї, тоді ще дитячої, душі. І особливим, співочим даром, який успадкував від мами, Надії Лутченко (без її участі у Яблунівці не обходилося жодне сільське свято).

Добрим ангелом-охоронцем для Володі була його бабуся Мотя, яка, на жаль, уже померла... Володя існував – і не помишляв, що коли-небудь доля закине його аж на край світу – до Америки. Тому й до закордоння особливо не готувався, англійської мови не вивчав.

Та два роки тому життя Стінкового кардинально змінилося: у пошуках ліпшої долі разом із дружиною (Оля тоді перебувала на останньому (!) місяці вагітності) ризикнули перебратися до Сполучених Штатів Америки. Благо, у Лексінгтоні проживали їхні друзі.

- Вражень було багато, тому рештки тієї першої ночі, проведеної на чужій землі, провів без сну. Задрімав тільки перед ранком. Але крізь сон почув, як друзі почали збиратися на роботу. Треба було вставати й мені, - пригадує Стінковий, - адже вирішив якнайшвидше знайти собі робоче місце... Вдалося! Бо я усвідомлював, що відповідаю не тільки за себе, а й за дружину, і за майбутню дитину. Нам необхідно було на щось жити і щось їсти... Тільки в Америці я зрозумів: для того, щоб мати, треба працювати і не боятись труднощів...

В америці без грошей ти - ніхто

Спершу Стінкові, скооперувавшись із українськими земляками, винаймали однокімнатний “апартамент” – квартиру із вітальнею, їдальнею і спальнею (у США кількість кімнат визначається за кількістю спалень).

За оренду молода пара сплачувала 560 доларів. Наразі орендують частину будинку зі всіма зручностями. Щоправда, коли мова заходить про Штати, то згадувати про “зручності” якось не доречно. Вони – неодмінна складова американського життя. Як вода чи повітря.

За період перебування за кордоном Володимир встиг попрацювати і на будівництві, і в промисловій галузі. Розпочинав із ремонту будинків.

Розповідає, що в Америці ремонтні роботи здійснюються за напрочуд злагодженою системою, тому і не складні у виконанні. А самі будівлі споруджуються, як правило, з дерева і вже затим обкладаються цеглою чи “обшиваються” сайдингом. За словами Стінкового, ремонтуючи двоповерховий будинок, бригада із п’яти українців справилася із завданням за... дев’ять днів. Господарі лишились задоволеними.

Згодом почали з’являтися нові замовлення. Так тривало півроку. Щотижня Володимир мав можливість заробити 800 – 1200 доларів. Гроші, в основному, витрачалися на харчі – для себе, дружини і новонародженої Дженні. А дещо Володя відкладав на придбання власного авто.

Згодом будівельна бригада розпалася. І Стінковий опинився без роботи. Потім разом зі знайомим кілька місяців працювали на одному із заводів Лексінгтона. Виливали із гарячого пластика форми для “пересівання” каменю.

Зваживши на шкідливість виробництва, Володя вирішив пошукати інше робоче місце. Працевлаштувався у свого співвітчизника на будівництві. Плани зіпсувала світова фінансово-економічна криза. Через неї – знову безробіття.

- Ми пробували влаштуватися на “Тойоту” – підприємство, яке виготовляє відому марку автомобілів, - розповідає В. Стінковий. – Звернулися до їхнього офісу – і нам запропонували пройти письмове тестування. Ми погодилися, проте, про результат я здогадався одразу. Адже ні я, ні мій товариш досконало не знали англійської. А запитання, ясна річ, англійською мовою. Тож відповідали навмання... Між іншим, працівники цього заводу отримують від двадцяти до двадцяти п’яти доларів за одну годину роботи.

... Цьогоріч, перед тим, як прилетіти до України, Володимир кілька місяців працював у одному з Інтернет-магазинів. Сортував товар, який, запримітивши дефект, повертали замовники – пересічні американці. Каже, що мав непоганий заробіток. Перед відльотом на Батьківщину Володя звільнився з магазину.

Розповідаючи про США, Стінковий наголошує: Америка – воістину вільна країна. І всюди панує демократія. А ще американці шанують пунктуальність. Всюди. Особливо – на робочому місці. У цьому переконався і Стінковий. Тож ніколи й не запізнювався на роботу і добросовісно виконував обов’язки (“У Америці без грошей ти – ніхто і звуть тебе ніяк... І ніхто тобі не допоможе й милостині не дасть...”).

Хай там як, проте за більш ніж два роки перебування у Сполучених Штатах, Володимир поміняв два автомобілі. Останній – “Тойоту Камрі” – взяв у кредит. Стверджує, що розплачуватися не дуже накладно.

- “Тойота” – трохи дорожча за інші авто. Але, на мою думку, надійніша як для всієї сім’ї... Навесні ми з дружиною опинилися перед вибором: або купувати мотоцикл, або – квитки до України. Вибрали останнє, - ділиться Володя. – Оля залишилась у Лексінгтоні. Вона вчиться і працює у госпіталі. А я, взявши донечку і сина, повіз їх до України, показати родичам.

Змінила віра в бога

Зараз маленькі Джейсон та Дженні – у товаристві бабусі Наді, яка залюбки погодилася опікуватися ними, доки Володимир з Олею не утвердяться у житті. У Яблунівці – чисте повітря, пресмачне козяче молоко... І – пос-тійний догляд за малюками (у Лексінгтоні з цим були проблеми, адже мама й тато – на роботі).

Хто зна, можливо Володя й Оля Стінкові також колись повернуться на Прилуччину (Олине “коріння” – теж звідси, з розкішного приудайського краю). Але це станеться трохи згодом, як подружжя заробить грошенят. А, може, і не станеться, бо, як відомо, на одному місці і каміння травою обростає...

Розмірковуючи про це, Володимир неодмінно згадує про Всевишнього та його волю. По-іншому не може, бо відвідує у Лексінгтоні українську церкву, разом із дружиною моляться Богові, а вдома співають духовні пісні.

Стінковий стверджує, що його змінили віра в Бога і... брат:

- Раніше, ще до одруження, я був іншим. Байдикував, палив, запросто міг напитися. Мій покійний брат, Вітя, застерігав: схаменись!.. Зрештою, для Віктора я був, мабуть, найбільшим випробуванням у його короткому житті. Колись він мені сказав: все добре, що було з тобою, сталося завдяки нашим із мамою молитвам. Ці слова подіяли на мене, як холодний душ у літню спеку. І я поступово навернувся до Бога... Коли Вітя помер, я раптом зрозумів: треба берегти і цінувати усе те, що ми маємо, бо рано чи пізно доведеться щось втратити. І нікому не потрібно бажати того, чого ніколи б не побажали для себе... Це – дві важливі істини.

... Америка “зі споду” – не така, як у кінофільмах та романах. Набагато складніша та багатогранніша. Країна, що не любить слабаків.

Чи варто туди вирушати? Кому як. Приміром, Володимир Стінковий відповідає так: якби раніше досконало володів абсолютно всією інформацією про Сполучені Штати Америки, навряд чи туди б поїхав. Чому?

“Вдома, у Яблунівці, я ніколи не голодував, мав у що одягнутися і не знав, що таке депресія. Я жив у своїй хаті і мав свій город...”, - пояснює. І, вочевидь, має рацію. Бо щастя можна знайти і на Батьківщині. Може, варто тільки його пошукати?..

Коментарі (1)

Юрий | 2009-08-19 19:50

Много темного в этой истории, в США просто так , по хотению, да еще с ребенками, не зная и не представляя ничего из себя, сейчас не выедешь.
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Пан Усмішка і його позитив - фоторепортаж

SVOBODA.FM