Михайло Панов: Життя прожити – не поле перейти... ФОТО

Більше сорока років свого свідомого життя працює в Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка заслужений працівник культури України Михайло Степанович Панов.

Він обіймав різні посади, пов´язані з випуском вистав театру – художника-декоратора, художника-постановника та начальника художньо-декораційного цеху, зробивши тим самим неоціненний особистий внесок у мистецьку скарбницю театру.

Хочу розповісти про життєвий і творчий шлях цієї дуже цікавої, неординарної особистості.

Народився Михайло Панов 14 грудня 1938 року в селі Солдатське Сумської області. Велика Вітчизняна війна залишила хлопця без батька, який загинув при звільненні Чехословаччини у травні 1945 року, а трохи згодом померла і мати. Настали для нього тяжкі і безрадісні, сирітські повоєнні роки. Вижити, знайти вірний життєвий шлях допомогла глибока віра у свою щасливу зірку, а ще красива, принадна мрія, яка тоді здавалася нездійсненною, – стати художником.

Любов до малювання була у юнака з самого дитинства. Скільки себе пам’ятає, завжди малював, фантазував. Очевидно, художника в ньому пробудила неповторна краса рідної природи з її барвистими левадами, чистими озерами і річками та задумливими гаями над ними. Розумів, що треба вчитися, але спершу треба було стати на ноги, а сподіватися на допомогу було ні від кого, тому вирішив свій шлях до здійснення мрії прокладати самотужки.

На перших порах обрав для себе професію і романтичну, і таку, яка б дала змогу заробити грошей на навчання, - професію моряка далекого плавання. Для цього вісімнадцятирічний юнак у 1956 році вступив до Ждановської (нині Маріуполь) морехідної школи, після закінчення якої почав ходити на суднах далекого плавання.

Знаходячись у портах Туреччини, Греції, Італії, Франції та інших держав, знайомився з їх древньою культурою. Під великим впливом від побаченого у вільний час від служби Михайло годинами засиджувався біля пам’ятників архітектури, милувався ними, малював їх з натури, а також природу, морські пейзажі.

Море – прекрасне, воно вабило і не відпускало. Але любов до мистецтва перемогла, тому у 1962 році Михайло Панов вступає до Харківського державного художнього училища на театрально-декораційний факультет. Його наставником і педагогом був заслужений художник України П. А. Шигимага. Свого учня знаменитий майстер охарактеризував коротко, але влучно: „Прекрасна людина, талановитий художник”. Слова майстра учень підтверджує все життя.

Через п’ять років Михайло Панов з дипломом художника-декоратора прибув до Чернігова. І тільки вже працюючи в театрі над художнім оформленням свого першого спектаклю, він зрозумів, що справжнє навчання тільки починається. Дивовижний світ театру вимагав багато наполегливої праці, тонкого смаку, художньої фантазії, глибокого проникнення у драматургічний матеріал.

„Театр, - говорив своїм учням художник М. Френкель, - це гра, підказана нам інстинктом і уявою, а театральний художник – це той же лицедій, покликаний кожного разу змінювати умови гри, перетворюватися, подумки вбиратися в костюми персонажів п’єси і непомітно блукати кривими і вузькими вуличками її літературних будівель, відчуваючи дотик гладеньких і шорстких стін сюжету, забиратися у потаємні його куточки, щоб там, заховавшись від персонажів, страждати через їх біди чи радіти з їх успіхів”.

Професія театрального художника надзвичайно складна й відповідальна, тому що при виконанні ескізів художнього оформлення до вистави та костюмів дійових осіб він не має права вийти за рамки творчого задуму режисера-постановника. Його обов’язок – розкрити той задум, підкреслити і поглибити, створити для акторів відповідно до зображувальної епохи історично правдиві і зручні декорації та костюми виконавців ролей. Художник, як і режисер, мислить образами, і це образне мислення мусить служити на користь спектаклю.

З часом Михайло Панов оволодів усіма професійними таємницями і художника-декоратора, і художника-постановника. З’явилася упевненість майстра, який чудово володіє різноманітними сценографічними прийомами, вільно оперує всіма засобами сценічної виразності. Він бережно ставиться до драматургічного джерела, враховуючи його жанрові і стилістичні особливості.

Поява на чернігівській сцені вистав, оформлених Пановим, привернула увагу прекрасним живописом, виразними художніми засобами, тому художнє керівництво театру запропонувало йому посаду художника-постановника, яку він суміщав з посадою художника-декоратора. Чудовою школою проникнення у зміст драматургічного твору була співдружність з театральними режисерами, такими майстрами, як заслужені артисти України В. Рудницький, Л. Отрюх, народний артист України та СРСР В. Грипич, режисери П. Ластівка та В. Тимченко.

Як сценограф, М. Панов оформив більше 50-и вистав, для яких є характерним лаконічне і узагальнене стилістичне вирішення, підсилене елементами театральної умовності. В роботі над костюмами він уміло використовує кращі національні традиції, своєрідність національного колориту. Як художник-декоратор він виконав художнє оформлення більше двохсот вистав, трьохсот концертів та кількох турнірів „Сонячні кларнети”.

Майже всі масові заходи, які відбуваються в театрі і проходять на його сцені, оздоблюються М. Пановим з великим смаком і відповідають задуму цих масових свят і урочистостей. Ці театральні роботи художника позначені прагненням до піднесеності, святковості, яскравої видовищності. Довгий час він працював з такими постановниками масових заходів, як М. Вельямінов, О. Васюта, А. Шкляренко. На звітному концерті майстрів мистецтв Чернігівщини „Барви Принесення”, який проходив у грудні 1992 року в Києві, комісія дала найвищу оцінку художньому оформленню сцени, за що Михайло Панов отримав Подяку від представника Президента України в Чернігівській області.

Михайло Степанович постійно підвищував свій фаховий рівень. У 1978-1979 р. р. він навчався у Всесоюзному інституті підвищення кваліфікації театральних художників-постановників у Москві під керівництвом народного художника СРСР Л. Куманькова, пізніше пройшов курс творчої лабораторії народного художника України Д. Лідера. Як художник-практик, брав постійну участь у республіканських виставках робіт театральних художників, які завжди мали схвальні відгуки професійних митців. Він також має своїх учнів і послідовників. Свої знання і вміння, багатий творчий досвід Михайло Степанович передає слухачам обласних курсів підвищення кваліфікації самодіяльних художників Чернігівщини, до якої приріс усім своїм щирим серцем і благородною душею.

За багаторічну працю і відданість улюбленій справі М. Панов неодноразово нагороджувався Почесними грамотами різних рівнів, пам’ятними знаками Міністерства культури та ЦК профспілок України. У 1996 році напередодні 70-річного ювілею театру за великі творчі досягнення і вагомий особистий внесок у розвиток українського національного театрального мистецтва Михайлу Степановичу Панову було присвоєне почесне звання заслуженого працівника культури України. Але найбільшою нагородою для себе він завжди вважав визнання глядача, успіх тих вистав, до художнього оформлення яких доклав часточку своєї професійної праці і свого неспокійного серця.

...Так, життя прожити – не поле перейти. І хоча крапку ставити Михайло Степанович ні в якому разі не збирається, все ж подумки часто повертається у своє минуле, пригадуючи до дрібниць весь пройдений ним життєвий шлях – від безрадісного дитинства до сьогодення. Всього було на цьому шляху, - і горя, і радощів, але життя, все ж таки, вдалося.

У нього ростуть троє онуків, - Сашенька, Владик і маленький Діма. Старші онуки – мрійливі і допитливі, займаються своєю улюбленою справою і вже мають свої досягнення: п´ятнадцятирічний Саша – срібний та золотий призер України з футболу, зараз він навчається у Харківській дитячій футбольній академії, а восьмирічний Владик до самозабуття захоплюється авіамоделюванням. І хоча жоден з них не пішов поки що дідовою стежкою, він пишається ними, їхніми творчими захопленнями і вірить у їх щасливу зірку. Спілкування з ними – то справжня втіха.

Михайло Степанович Панов – Почесний громадянин чеського міста Ждяр над Сазавою і нагороджений Почесною відзнакою 11 ступеня. На запрошення мешканців села Польнички, що в Чехії, він їздив туди з сім’єю у 1980 році, відвідував братську могилу, у якій похований Степан Захарович Панов, його батько, котрий загинув під час звільнення цього села 20 травня 1945-го, через кілька днів після Перемоги. До цього часу підтримує живий зв´язок з мешканцями цього краю. Це тяжкі спогади, але сердечна рана з часом уже зарубцювалася. Та хто знає, можливо відлуння далекої війни призвело Михайла Степановича до тяжкої хвороби і операції на серці, яку він переніс дванадцять років тому? Ніщо, на жаль, даром не дається і не зникає безслідно...

Не поспішаючи, розміреною ходою, кожного дня, за будь-якої погоди йде до театру Михайло Степанович Панов, талановитий художник, скромна і привітна людина. Він відданий своєму першому і єдиному в житті театру, цінує і любить свій колектив, своїх колег. І ця повага та любов – взаємні: в театрі Михайло Степанович користується великим і заслуженим авторитетом.

Про що він думає, йдучи до театру? Про що мріє, що бентежить його уяву? Про це запитую у майстра, адже цікаво знати його погляди на майбутнє, як сам оцінює пройдений творчий шлях довжиною у майже п’ятдесят років?

 -Я задоволений життям, – говорить Михайло Степанович, – хоча воно не завжди було ласкавим до мене. У мистецтві я зробив усе, що зміг і що встиг. Багато чого хотілося б ще зробити, є багато планів і задумів, але загадувати наперед не наважуюсь. Втішає те, що у мене хороша сім’я, – вірна і надійна дружина Наталя Миколаївна, з якою ми разом виховали двох дітей, сина В’ячеслава та доньку Світлану, що ростуть у мене онуки, що я маю можливість і бажання працювати. Одного прошу у долі і у Всевишнього – міцного здоров’я моїм рідним і близьким людям, миру, щастя і довголіття.

Ольга Зеленська, театрознавець

На фото – деякі роботи художника М.С. Панова