Закохатися у Білорусь так легко!

Днями делегація Чернігівщини у складі представників туристичного бізнесу, культурно-мистецьких установ та ЗМІ відвідали Могильовську область Республіки Білорусь.

Рекламно-інформаційний тур для них організували Головне управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Чернігівської облдержадміністрації та управління фізичної культури, спорту і туризму Могильовського облвиконкому.

Поїздка відбулася в рамках дії угоди про співробітництво в галузі туризму, укладеної між українським і білоруським регіонами у травні цього року в Новгороді-Сіверському на форумі "Чернігівщина туристична-2012". Її результатом стало не лише ознайомлення з туристичним потенціалом Могильовської області, а й досягнення домовленостей про активізацію співробітництва.

"В ході спілкування з білоруськими колегами ми намітили конкретні кроки щодо розвитку туризму між нашими регіонами. Один із них - налагодження співпраці між Кіровським районом Могильовської області та Ріпкинським Чернігівської. Другий - сприяння взаємодії підприємств "Могильовтурист" і "Чернігівтурист", організація обмінних візитів між їх представниками", - розповіла заступник начальника Головного управління культури, туризму і охорони культурної спадщини Чернігівської ОДА Алла Кулик.

За її словами, під час запланованої зустрічі провідні туроператори Чернігівщини й Могильовщини намітять маршрути і домовляться про обмін туристичними групами. Рекламно-довідкові матеріали про туристичний потенціал регіонів вони вже отримали і вивчають.

Важливо відмітити, що туристичні зв’язки Чернігівщини з регіонами Республіки Білорусь тільки починають налагоджуватися. Донедавна угоду про співробітництво у цій галузі наша область мала лише з Гомельщиною. Але звіди в Україну, як відомо, туристи більше їздять за покупками, ніж з метою огляду пам’яток. Тож завдання обласної влади - зацікавити гостей ще й духовними надбаннями та природними принадами чернігівського краю.

Делегація Могильовської області вперше (а невдовзі і вдруге) відвідала Чернігівщину цієї весни. Побачене в Чернігові, Батурині, Новгороді-Сіверському справило на сябрів незабутнє враження, і вони зрозуміли, що їхнім землякам це теж буде цікаво. Чернігівці під час відвідин Могильовщини відчули те саме. Отже, готуймося до мандрівок у сусідню країну! Повірте, вона не лише варта уваги - у неї легко закохатися.

Естетика і культура

Перше, що впадає в очі в Білорусі - це чистота й порядок. Все, що можна, пофарбовано свіжими фарбами (навіть мости!), неестетичного вигляду будівлі й споруди прикриті від людського ока новенькими парканами. Жодного заводу, подібного Чернігівському м’ясокомбінату, в дорозі не побачиш. На вулицях міст і сіл - не просто квітучі клумби, а цілі квітково-скульптурні композиції, нерідко з фольклорними чи казковими сюжетами. І з кожної фонтаном б’є людська фантазія, яка змушує смикати за рукав супутника чи супутницю зі словами: "Дивись-дивись!" Велика кількість різноманітних пам’ятничків-скульптур - особлива прикмета білоруських міст. Дивишся на них і думаєш: ну, невже в Чернігові таких не можна наставити? Адже вони створюють настрій, запам’ятовуються гостям!

Проїжджаючи транзитом через Гомель, чернігівці кілька разів бачили, як дівчата, очевидно, ландшафтні дизайнерки, формували нові клумби. А в Чернігові в цей час хлопці монтували нові біг-борди - щоб світу білого не було видно.

Могильов відразу вразив газонами. Все місто у величезних, зелених, акуратно підстрижених газонах, бур’яну не видно ніде. По вулицях ходить новісінький, сучасний пасажирський транспорт - те ж саме в Гомелі і Вітебську (де авторка цих рядків була проїздом торік). Нові будинки у спальних мікрорайонах розташовані не тільки з дотриманням усіх будівельних норм щодо відстані між ними, а й так, щоб не створювати дискомфорту їхнім мешканцям. Жоден будинок не зазирає "в очі" іншому. Територія скрізь благоустроєна, біля під’їздів - квіти, які садять і доглядають двірники. Навряд чи там комусь у голову приходить зводити нове житло у давно забудованих дворах, впритул до існуючих будинків. Їдеш, дивишся - серце радується за сусідів.

Автобусні екскурсії Бобруйськом і Могильовом, влаштовані для чернігівців, були пізнавальними й цікавими. Міста - гарні, доглянуті, з багатющою історією. Старовинна архітектура гармонійно поєднана із сучасною, збережено й відновлено чимало пам’яток. Є комфортні готелі, кафе, ресторани. Один із них - тризірковий "Турист" у Бобруйську, з яким ознайомили чернігівців, - майже санаторій, адже пропонує гостям чимало оздоровчих процедур. З вікон готелю можна зверху зазирнути у гніздо лелеки - це унікальна родзинка закладу. Чернігівцям пощастило побачили в ньому маму-птаху з яйцем і первістком, який уже вилупився. Це було справжнє свято!

Враховуючи, що розповідати про побачене можна дуже багато, коротко зупинюся лише на кількох об’єктах, які вразили найбільше.

Палац у Жиличах - дітям

Першим гості з Чернігівщини побачили палацо-парковий ансамбль у селі Жиличі Кіровського району. Це - колишня садиба місцевого поміщика Ігната Булгака, розбудова якої почалася 1825 року  і тривала вісім десятиліть. Палац - весь у красивенних розписах і ліпленні, має площу 4 тис. кв. м, традиційну для того часу архітектуру і кілька внутрішніх балкончиків для оркестрантів. Завдяки їх розміщенню під час балів та урочистостей музика в палаці лунала невідомо звідки і звучала скрізь. Час від часу музиканти переходили з одного балкончика на інший, і чарівні звуки линули з іншого місця. Цікаво, що музиканти в того пана доглядали за квітами у парку. За це він їх брав із собою в мандрівки.

Зараз палац поетапно реставрується. Готову частину вже віддано місцевим дітлахам під школу мистецтв. Зустрічаючи чернігівців, її учні відтворили атмосферу старовини з елементами балу, а потім дали невеликий концерт класичної музики. За словами викладачів, так діти зустрічають усіх гостей - коли приїздять туристичні групи чи делегації.

У школі мистецтв навчається 100 дітей із Жиличів та сусідніх сіл. Плата за навчання - як в радянські часи, на наші гроші - гривень 10-15 на місяць. Приємно було дізнатися, що школа мистецтв відкрита у селі з населенням 700 чоловік. Ще 600 його мешканців - це студенти місцевого сільськогосподарського коледжу. Після реставрації у палаці відкриють бібліотеку, музей, готель і ресторан.

"Бобруйськ-Арена" і бобер, який ощасливлює

Найважливішою пам’яткою міста Бобруйська є фортеця, будівництво якої було розпочате в 1810 році. Через два роки вона зіграла вирішальну роль у війні з Наполеоном - не взявши її, французький імператор мусив повертати назад. Це, однак, лиш один епізод з багатої військової історії оборонного укріплення. До сьогодні на його території збереглося чимало споруд із червоної цегли. Місцями напівприсипані землею, вони притягують до себе, викликають бажання доторкнутися до них, зазирнути всередину, вдихнути запах гарматного пороху, яким, можливо, й досі дихають фортечні стіни.

Неподалік знаменитого військового об’єкту можна бачити величезну "літаючу тарілку". Здалеку - справжнє НЛО. Проте це - льодовий палац "Бобруйська-Арена" на сім тисяч місць, збудований у 2008 році. Вражаюча махіна - як зовні, так і всередині, аж дух перехоплює. На час здачі в експлуатацію це був найбільший льодовий палац у Білорусі. На сьогодні в нього вже є, хоч і молодший, але потужніший "брат" у Мінську - на 15 тисяч місць. За період свого функціонування "Бобруйськ-Арена" прийняла вже два світових чемпіонати з хокею та один чемпіонат Європи з волейболу.

Загалом у Білорусі за останні роки введено в експлуатацію 25 льодових палаців. До 2013 року, як планується, їх має стати 40. Дивно, правда, що фігурного катання в країні немає - відсутні тренери. Тому розвивається тільки хокей.

Незабутні враження і фотографії на згадку про гостинний Бобруйськ залишила зустріч з веселим бобром на площі перед міським ринком. Цей чарівний персонаж, вилитий з металу, кажуть, здійснює бажання. Якщо потреш його за ніс - зустрінеш нарешті свою "половинку", за ланцюжок на животі - розбагатієш, торкнешся персня на руці - проси у долі все, що хочеш. Туристи до бобра, звісно, вишикуються в чергу. І не тільки заради щасливого майбутнього, а й задля пам’ятного кадру в бобровому капелюсі, який "хазяїн міста" зняв, вітаючи гостей.

Зоосад-сафарі й етно-поселення

Унікальним об’єктом для відвідування на виїзді з обласного центру є зоосад Могильовського лісотехнічного коледжу. Подібного, наголошує місцеве керівництво, немає у всій Східній Європі. Адже тут можна поспостерігати за життям диких тварин безпосередньо в середовищі їхнього існування. Для цього за невеличку плату треба лише сісти у справжній "паровозик із Ромашково" (вартістю 1 млн. євро), який двокілометровою вузькоколійкою привезе вас прямо в гості до лісових мешканців. Зоосад займає площу 120 га, на якій живуть косулі, зубри, лосі, олені, дикі кабани, вовки, лисиця, ведмідь, всього близько 30 видів тварин і птахів. Одні - у вольєрах, умови яких максимально наближені до природного середовища, інші - на волі, як, наприклад, косулі. Їх, кажуть, в зоосаду, розвелося стільки, що вже й не порахувати. Зубрів торік було 28, зараз - удвічі менше, бо зайвих обміняли на інших тварин. У цьому році тут народилося три зубреняти.

Зоосад був заснований у 2006 році директором Могильовського лісотехнічного коледжу Георгієм Малиновським та його учнями. Створювався він як база для проходження студентської практики. Через кілька років виконану роботу показали губернатору Могильовської області Борису Батурі, і після того до справи підключилася держава. Сьогодні це - унікальна установа, яка продовжує розвиватися. Невдовзі тут відкриють великий акваріум з усіма видами риб, які водяться в Могильовській області.

Чернігівцям під час сафарі вдалося побачити й сфотографувати косуль. А у вольєрі люб’язно дозволив погладити свого носа й помацати роги благородний олень. Боже, де ще можна це зробити? Тільки у казці Андерсена "Снігова королева"!

Поряд із зоосадом розташувався не менш захоплюючий об’єкт - етно-поселення із зовсім, на погляд автора цих рядків, непідходящою назвою - "Карчма".Тому що це водночас - сучасний дендропарк і центр відтворення народних традицій і ремесел. Для опису краси ландшафтного дизайну територіїніяких слів не вистачить - це треба бачити.У зелені рідкісних порід дерев, кущів і квітів потопають дерев’яні, з бруса, будиночки. В одному дівчина пече пиріжки, в іншому ткаля тче на старовинному верстаті, в інших хатах майстри кують залізо, плетуть із соломи, лози, різьблять по дереву, ліплять із глини. В останньому будиночку відтворено процес народного самогоноваріння. В кожній хаті можна придбати вироблену там продукцію, в тому числі, продегустувати народний "вогненний напій".

Все вищеописане - неповний перелік принад для туристів у Придніпровському краї.  Гостям із Чернігівщини за два дні показали найцікавіше лише у двох районах. А їх, кажуть господарі, в області 21, і скрізь є що подивитися. Прощаючись із Білоруссю, авторка цих рядків укинула монетку в імпровізований колодязь, збудований в етно-поселенні. Тому що бажання повернутися у цей чудовий, гостинний край - безмежне.