
Сергій Пантюк: Маючи валізу з грішми, писав би лише для дітей – це неймовірний кайф!
Чи круто бути українським арієм, що чекає на «інтернет-письменників», хто такі «двітисячідесятники»... Про це та багато іншого - в з розмові з письменником та громадським діячем Сергієм Пантюком.
- Пане Сергію, як просуваються Ваші літературні і видавничі проекти?
- Усе просувається нормально. Хоча й не так швидко, як того хотілося б. Головне, що пишеться, хоча й тут хронічний брак часу. Але ж…
Є дві повісті для діток, сам відчуваю, що вдалися. Та й перші читачі з цим згодні. Дасть Бог, протягом наступного року вони з’являться у світі широкому. Я взагалі жартую, що якби знайшов валізу з грішми, сів би і лише для діток писав. Це неймовірний кайф.
Також цими днями розкладаю останні крапочки над «і» в новій поетичній збірці, яка традиційно побачить світ до старту Всеукраїнського поетичного мега-марафону «Віршень» (в минулому – «Сліва-фест») – 10-12 лютого 2114 р.
Книжка називатиметься «Мовизна», наголос на «А». Це слово я сам придумав, хоч значення його ще не чітко бачу. Хутчій, відчуваю – це щось, значно ширше, ніж територія, це простір, де лунає наша мова, і водночас – це простір у самій мові, яку поетові варто збагачувати, не боячись і власних новотворів. Отаке одразу багатозначне слово народилося. Це вам не «жахливчик» і не «бухельце» (усміхається).
Отже, нових книжок наразі не виходило, та й навіщо, якщо про мій роман «Війна і ми» і далі говорять, пишуть і сперечаються. От днями знову дві доволі просторих і водночас глибоких рецензії з’явилися – в журналі «Мистецькі Грані» від одеситки Діани Попкової та на «Буквоїді» – від кіровоградця Олександра Архангельського. Це приємно і спонукає до подальшої роботи.
Видавництво завжди було для мене таким собі іміджевим проектом. Хіба ж можна багато заробити на колегах-письменниках, та ще й переважно молодих? Але я пишаюся багатьма виданнями, які побачили світ саме у «Видавництві Сергія Пантюка». З найновіших – це поетичні збірки Михайла Батога «Про синє море й січових стрільців», Олени Гетьманець «Вітражі», Максима Меркулова «Крок у занеб’я», Костянтина Мордатенка «Голодна кутя» і - ще пахне друкарською фарбою - «ОНКО» Оверкія Бештифранта. Це – щось нове в поезії і добряче перчене. Із прози – це скандальний міні-роман «Ти не прочитаєш цю книжку» Костянтина Коверзнєва.
Як Пантюк Спілку омолоджує і побоюється Інтернету
- Наскільки змінилася Ваша діяльність за час роботи в секретаріаті Спілки письменників?
- З часу роботи у Спілці письменників діяльність моя змінилася в тому напрямку, що зросли можливості щодо реалізації проектів, які раніше робилися на повному ентузіазмі.
Двадцять першого листопада виповнюється два роки, як я працюю на посаді секретаря НСПУ по роботі з молодими літераторами і головою Приймальної комісії. Мені не пасує оцінювати свою роботу, але вже те, що надбав собі чимало нових друзів і (вперше в житті) – трішки ворогів, свідчить, що не сиджу склавши руки.
За посиланням: http://ualit.org/?p=10463 можна прочитати тези моєї доповіді, які прийняті за основу плану подальшого розвитку НСПУ. Також принагідно хочу звернути увагу на проект«Стань письменником», який ми вже другий рік ведемо з Інститутом філології КНУ ім. Т.Шевченка (http://ualit.org/?p=10792). Моє щире переконання – геніїв та класиків треба розшукувати ще в дитсадках, але і в школі вони іноді трапляються (усміхається).
Моя ідея – максимально омолодити Спілку. І добре, що це розуміють мої колеги – секретарі НСПУ. Ми – громадська організація, яка може реально впливати на гуманітарні процеси в країні. Тому – треба побільше молодих, або й не обов’язково, але пасіонарних, людей – і наша письменницька спільнота зазвучить по-новому.
А література молода у нас є, і вона дуже якісна. «Двітисячідесятники» суттєво відрізняються від попередників, а наступне покоління ще більше відрізнятиметься. І це чудово!
Єдина проблема, яку вбачаю сьогодні – не стати «поетом для інтернету». Це оманливе і швидкоплинне становище, але здатне запалити зірочку, яку потім годі загасити. Тому, сподіваюся, переважна більшість молодих за віком письменників – люди твердого внутрішнього стрижня і орієнтовані на справжню, а не електронну вічність.
Політика як «бухло і куріння»
- Чому ми рідше бачимо Вас на телевізіях, і чи означає це, що Ви «підзав'язали» з політикою. І до речі, чого Ви навчивсь у політсфері і як це знання Вас змінило?
- Підв’язати можна з тим, чим регулярно займаєшся, до прикладу, «з бухлом і курінням» (усміхається).
Щодо «телевізійної» публічності – вважаю, що вона у мене така, що дозволяє перебувати у певному статусі, але водночас не створює дискомфорту від показувань пальцями у громадському транспорті, мовляв, дивіться, а це отой чувак, який… І далі за текстом.
Я ніколи не був політиком у тому значенні, в якому це поняття сприймає суспільство, хоча й брав участь в окремих політичних проектах. Але я завжди ідентифікую себе як громадського діяча, бо стати політиком – означає прийняти правила гри, які мене кардинально не влаштовують. Так, мені цікаво іноді «поваритися» в казані політичних технологій, апробувати креативні ідеї, які іноді виникають. Але цього не видно зовні. Хіба ж варто розповідати в телевізорі те, за що можна отримати персональну шану і подяку? (усміхається, широко).
До речі, ці знання – просто безцінний матеріал для художнього осмислення. Буде час і здоров’я – напишемо щось і в цей бік орієнтоване.
- І наостанок, як воно - бути українським арієм?
- Круто! Своє поетичне вибране, яке вийшло 2005 р. під назвою «Босяцький калфа», я хотів назвати «Арій не прощається». А Толя Дністровий каже: «Старий, знаєш, ми краще так твоє посмертне вибране назвемо. А це – давай якось інакше..»
Тож у мене є один-єдиний примірник тієї книжки, де на обкладинці саме така назва (розпливається в усмішці).
Біографічна довідка про Сергія Пантюка: Арій.
Серія інтерв’ю з видатними сучасниками – новий культурно-мистецький проект Інтернет-видання «Високий Вал», дозволяє читачу подивитися на відомих людей під незвичним кутом – з точки зору головних речей, що створюють художній контекст – основу буття… Наступного тижня - розмова з вишуканим і талановитим чернігівським мистцем, естетом і театралом. Не пропустіть… Минулого разу ми говорили з Дмитром Корчинським про те, як збудувати церкву-лабіринт (див. посилання до теми).
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 10224 |
Посилання до теми:
5.11.2013 Дмитро Корчинський: Мрію побудувати церкву-лабіринт
Додати коментар: