Останнє оновлення: 18:17 вівторок, 7 липня
Історія
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Літак, що залишився тільки на картинці
Літак, що залишився тільки на картинці

Літак, що залишився тільки на картинці

Чверть століття ганебній сторінці в історії чернігівської авіації: цими днями виповнюється 25 років від подій, які пригадувати дуже соромно, та все ж таки варто.

Хоча б для того, щоб вберегти когось від наступання на ті ж граблі. Втім, як кажуть, історія вчить лише тому, що не вчить нічому.

Все почалося 1991 року з візиту до Чернігова трьох льотчиків-любителів.

То були британський та американський підприємці Кен Баллінгтон і Генрі Майєр та син відомого британського колекціонера техніки Кевіна Уїткрофта.

Щойно проголошена незалежною Україна викликала того часу значний інтерес в іноземців. У ролі господарів виступили майбутні герої відомого «крижаного перельоту» до США на легендарному біплані Ан-2 чернігівські пілоти: командир Чернігівського об’єднаного авіазагону Володимир Сафонов та комерційний директор цього ж підприємства Петро Невойт.

Серед заходів, що були запропоновані гостям, були й відвідини льотного училища, що перебувало в стадії ліквідації. Іноземцям показали і училищний музей авіації і космонавтики. Скажемо прямо, музейчик був такий собі, аматорський, що існував на громадських засадах. Просто діючі і колишні офіцери зібрали речи, що мали бодай якесь відношення до училища або до авіації взагалі. Тримався музей перш за все на ентузіазмі його засновника, колишнього військового льотчика нині покійного полковника Дмитра Федоровича Байнетова, що працював в училищі з його першого дня. А коли училище почали ліквідувати, то музей виявився нічийним.

На дворовому майданчику, що правив за експозицію просто неба, увагу гостей привернув дивовижний літальний апарат – Як-11, навколо якого й розгорнулися усі подальші драматичні події.

Кен, Генрі і Кевін зацікавились можливістю покупки літака. Тема нечувана, принаймні в тогочасній Україні. Мила звичка відкрито і цинічно торгувати казеннім майном, а саме так тоді сприймалися кроки назустріч намірам гостей, виробилась в української армійської верхівки трохи згодом.

Тут треба трошки спинитися і дещо пояснити. Справа в тім, що менталітет західної людини суттєво відрізняється від менталітету українця кінця ХХ століття.

Зокрема, серед речей незбагненних для пострадянських людей була державна політика і шанобливе ставлення в американському суспільстві до музейної справи, судіть самі: тільки у Вашингтоні працюють майже вісім десятків найрізноманітніших музеїв. Попри свою недовгу історію, США без жодного перебільшення можна назвати країною музеїв. За оригінальністю архітектури, за зручністю місцезнаходження у місті, за престижністю роботи співробітників, музеї можна порівняти хіба що з публічними бібліотеками. У Канзас-Сіті, столиці однойменного штату, я бачив як вчителька проводила урок з образотворчого мистецтва для маленьких дітей, що розташувалися просто на підлозі досить багатого місцевого музею. Що ж стосується саме музеїв авіації, то їх розкидано безліч по всій території штатів.

Та повноцінні американські і взагалі західні музеї – це тільки верхівка пізнавальної піраміди, на початку історії кожного закладу була невеличка, часто приватна експозиція.

Колекція Кевіна та його батька налічує десятки одиниць техніки часів Другої світової війни, всі її експонати діючі: танки, автомобілі і мотоцикли – їздять, гармати – стріляють, літаки – літають. Один з особливо рідкісних автомобілів музею здійснив навіть подорож на пароплаві за океан для участі у зйомках фільму. Приватні колекціонери виявляють чудеса ентузіазму, готовність їхати на край світу, витягати з болота часом безформну купу заліза щоб знову ж за свої власні кошти потім перетворити її на літак, автомобіль чи танк. Єдиною винагородою для таких людей часто є лише можливість гордо публічно сказати: «Я це зробив!». Саме про такого «дивака» йтиметься далі у цій сумний розповіді.

Отже, повернемося до подій чвертьвікової давнини. Чернігівське вище військове училище льотчиків імені Ленінського Комсомолу у той час очолював нині покійний генерал-майор авіації Віктор Кузюбедин. А правильніше по-сучасному мабуть буде сказати – очолював його ліквідаційну комісію. Почувши про наміри іноземців, Віктор Романович навіть розгубився – до того несподіваною і зухвалою на той час для бойового генерала була їх пропозиція.

«Ні, – каже, – не можу ні продати, ні подарувати. Хоч літак цей і приблудний і на балансі він не стоїть, та я від цієї оборудки не матиму нічого, окрім головного болю. Та й вартості його я не знаю».

Комерційна діяльність збройним силам у той час була заборонена і формально генерал не мав права продавати літак іноземцям. На тому розмова і вщухла. Та, як виявилося, не надовго.

Готуючись до легендарного трансатлантичного перельоту на біплані Ан-2 до Америки, Петро Невойт близько потоваришував з Кеном Баллінгтоном, бував і у нього в Британії. Там він познайомився з молодим фермером Ніком, також льотчиком-любителем. Політали вони на ніковому раритетному маленькому літачку… Треба сказати, що приватна льотна справа на Заході зовсім не є якоюсь дивовижею. В Америці, наприклад, у будь-кого обов’язково є родич, близький або далекий, хто має власний літак. Під час того візиту зблизився Петро і з сім’єю Ніка. Всі вони дуже жалкували, що він має скоро від’їжджати і не залишиться на весілля їхньої племінниці. Однак наступні події повністю зіпсували цю зворушливу їхню приязнь. Та про це трошки далі.

Чи то від Кена,чи через якесь інше джерело дізнався про чернігівський Як-11 і Нік. Дізнався і загорівся. Білий світ йому не милий, хочу, каже, літак та й годі. Отже, змушений був Петро допомагати Нікові в цій оборудці. Спливло трошки часу і взимку 1993 року чернігівським авіаторам зателефонували британці – Нік і його приятель Кріс. Їдемо до вас, кажуть, літак дивитися.

Приїхали вони як раз на Масляну. День сонячний, чудовий. Наче сама природа раділа з приводу майбутньої оборудки. Володя з Петром провели гостей на лівий берег Десни на базу відпочинку. Вперше в житті англійці йшли по кризі, в Англії її нема. Дивувалися, яка вона прозора. Жінки, що були на тій базі, не повірили, що хлопці з самісінької Британії приїхали. Після падіння залізної завіси для людей у той час багато чого в дивину було, та врешті, коли більше випили, повірили. Заставили британців українські танці танцювати, бо вони вже кавалерами на розхват стали.

Наступного дня перейшли до справи. Петро і Володя показали хлопцям училище, той самий літак. Почали перемовини. Каменем спотикання був порядок розрахунків. Яка може бути зовнішньоекономічна діяльність у радянської (по суті ще радянської) військової частини? І банківського валютного рахунку у неї ніколи не було. Вдалися до тогочасної палички-виручалочки – до бартеру: літак проти оргтехніки.

Таки нарешті умовили генерала, зійшовшись на дуже вигідних для української сторони умовах. Британці купують літак за 15 тисяч доларів, розраховуються комп’ютерами, факсами, копірами, відеокамерами (нічого з того обладнання українці і в очі до цього не бачили), відновлюють літак до льотного стану щоб показати на авіашоу, а через п’ять років повертають його в Україну.

Це були дуже вигідні умови з огляду на те, що літак брався іноземцями лише на п’ять років і не переходив у британську власність (що остаточно заспокоїло генерала). Ми, кажуть англійці, ще покатаємо тих людей, які на ньому літали. Все це в угоді запишемо. А треба сказати в той час ще були старі льотчики, котрі свого часу літали на Як-11, зокрема колишній викладач училища Анатолій Васильович Шевченко, який вчив на цій машині літати курсантів.

Тут настав час сказати кільки слів і про сам літак. Про нього розповів Петру полковник Байнетов. Як-11 почали випускати після Другої світової війни. Він ніколи не був бойовим літаком і використовувався як навчальний, вважаючись невдалою моделлю: машина була нестійкою при зльоті і посадці, під час пробігу йшла у бік і було дуже важко її утримати, через це виникало багато льотних пригод. І все ж таки з точки зору історії авіації літак представляв неабиякий інтерес. Можливо, саме через це він і являв колекційну цінність. Було чимало старих льотчиків, які свого часу вчилися и вчили інших літати на Як-11 і по-своєму його любили.

Що стосується конкретного апарату, то він, як виявилося, ніколи не належав ані училищу, ані Україні. Його свого часу вивезли з Афганістану, де він стояв на території тамтешнього льотного училища, а ще раніше використовувався для навчання афганських льотчиків. Просто взяли і вивезли, заштовхавши на борт чи то Іл-76, чи то Ан-12, і розвантаживши вже у Чернігові. Петро до цієї пори зберігає документ, що це підтверджує. Той Як-11 був з двигуном і не мав якихось особливих пошкоджень. Отак і залишився він стояти на майданчику разом з іншими старими літаками і ніхто на ньому не літав.

Оглянувши літак ще у перший приїзд до Чернігова, Нік і Кріс переконалися, що він підлягає відновленню, для цього вони мали і двигун (рідний був свого часу вкрадений) і запчастини. А відновити його хотіли, як вже писалося, через суто спортивний інтерес, просто щоб показати що це їм цілком під силу. Відновивши літак до льотної придатності, вони планували показати машину на авіашоу під Лондоном.

Якщо генерал Кузюбердин погодився на продаж літака неохоче, то Дмитро Федорович Байнетов ідеєю загорівся. Дуже йому хотілося літак зберегти. Тим більше, що із ліквідацією льотного училища над літаками, що стояли на відкритому майданчику, нависла вічна східнослов’янська загроза – їх знищення підлітками-вандалами, що нівечили старі літаки, вириваючи прилади, б’ючи ліхтарі, розпалюючи в середині літаків багаття… Охороняти їх було нікому.

Навесні довелося Петрові вдруге побувати в Британії у Кена. Завітав він і до Ніка. Вони з Крісом закупили практично всю оргтехніку для бартеру, вона стояла у Ніка напоготові. Петро з цікавістю оглянув відеокамери, інші привабливі штуки бо бачив все це вперше в житті. Адже йшов тоді 1993 рік.

Нік жив передчуттям свята, показував Петрові фуру, обладнану стапелями для перевезення літака, розповідав як його будуть складати і кріпити… Передсвятковий настрій Ніка не міг зіпсувати навіть скептичні зауваження його дяді, котрий казав: «Не зв’язуйся з росіянами. Обдурять».

І ось настав той довгоочікуваний червневий день, коли в Чернігів в’їхав тягач «Мерседес», за кермом якого були Нік і Кріс, а у напівпричепі – обладнання для демонтажу літака і всілякі принадливі цяцьки. Пішли до Кузюбердина, він переадресував хлопців до Байнетова. І ось тут стався перший сюрприз, котрому втім не надали особливого значення. Та, як виявилося, дарма. А справа була ось у чим. Щоб уникнути зайвих поглядів, а відтак і зайвих розмов, Володя і Петро придумали такий технічний варіант. Їх авіазагін забирає літак в аеропорт чи то в Шестовицю, чи то в Количівку для відновлення його до льотного стану. А там англійці не поспішаючи, використовуючи привезене обладнання, акуратно, щоб нічого не пошкодити, його демонтують, а потім спокійно вивозять до Британії.

Та Байнетов раптом затявся. Ви, каже, обдурите. Будемо вантажити літак прямо в училищі. Гірко пожалкував Дмитро Федорович про той свій сумнів. Гірко пожалкував Петро Петрович про те, не виявив достатньої твердості, не наполіг на своєму. Треба ж було робити так, як домовилися. Та все по порядку.

Розвантажили хлопці оргтехніку (за посередницькі послуги Чернігівському авіазагону факсовий апарат дістався), загнали фуру під завантаження. Заходилися демонтувати. Літачок хоч і з виду маленький, а роботі не видно ні кінця, ні краю. Курсантам по сто доларів дали за допомогу. Нарешті крила у стапелі вклали. Всі задоволені!

Тут і офіцери забігали. Один льотний шолом пропонує, інший – кітель полковничий. Байнетов продав ліхтар від Як-11. Англійці всі трофеї у фуру складають. Так за роботою день і пролетів. Нарешті фуру замитнили, про це чернігівські авіатори домовилися заздалегідь. А поки хлопці працювали художник-аматор Анатолій Шевченко, той, що свого часу на Як-11 літав для гостей картину писав, на якій зобразив літак у розвороті над Черніговом, а ще зобразив там Петра і Ніка. По закінченню роботи Анатолій Васильович запросив британських трударів з Петром, до себе на вечерю. Проте Нік попри пізній час поривався негайно їхати. Ледь умовили залишитися.

За пропозицією Петра, поїхали завантаженою фурою до аеродрому Шестовиця і залишили її там під охороною, бо училищу не дуже довіряли: будь-що може трапитись. Володі Сафонова з ними тоді не було, він був відсутній по своїм справам. Повернулися до Чернігова на вечерю до Шевченка. З відчуттям виконаної справи випили, закусили, розслабилися. Десь о десятий годині пішли до готелю «Градецький», де іноземці знімали номер.

У фойє готелю на них чекав Володя Сафонов. Блідий мов крейда. Петро зрозумів: щось трапилося. Поруч с Володею – ціла делегація чоловіків. Як пізніше стало відомо, це були полковник з контррозвідки, при ньому капітан-юрист, колишній генерал, хлопці з СБУ, двоє автоматників. (Забігаючи наперед, треба сказати, що крім перших двох, всі останні, перевіривши документи і не знайшовши нічого кримінального, швидко поїхали геть.) А той полковник, що представився наче він чи то з генерального штабу, чи та зі штабу військово-повітряних сил, підскочив до Петра, «Де літак?» – питає.

Оминаючи зайві деталі, справа зводилася ось до чого. Сталося саме те, чого чернігівські авіатори більш за все боялися. Серед колишніх офіцерів льотного училища таки знайшлася «пильна людина», як зателефонувала у Київ до генерального штабу першому заступнику міністра оборони Анатолію Лопаті. Мовляв, рятуйте, бойовий літак капіталістам проклятим продають. Насправді ж у Чернігові у той час взагалі бойових літаків не було, та міністерству оборони треба реагувати.

Здійняли галас: крадіж військової техніки! Перекрили дороги, що ведуть до кордону. Підняли у повітря Ан-26, на якому, спаливши 15 тон керосину, ті полковник з капітаном прилетіли. Хоч машиною і швидше і дешевше вийшло б.

Наступного дня вже знов в училищі майже як у Олександра Дюма, почалася друга частина Мерлезонського балету. Відкрили фуру, а там – купа заліза, всілякий мотлох, дивитися нема на що. Який там бойовий літак?!

Наступі епізоди пригадуються як кадри американського екшен-фільму. Блокування фури військовою вантажівкою, спроба англійців протаранити зачинені ворота, жінка з дитячим візочком, що раптом опинилася на шляху фури, відчайдушні вигуки Ніка «It’s my private property» – це моя приватна власність – магічні слова, що безвідмовно діяли на кожну людину західної цивілізації, виявилися простим звуком для українських виконавців. В решті решт у Ніка піднялася температура і він зліг.

Остаточний вирок контррозвідників був такий: розвантажити літак, перенести його до боксу і залишити до остаточного розгляду. На цьому і поїхали собі полковник з капітаном, не залишивши ані авіазагону, ані англійцям, ані генералу Кузюбердіну жодного документу про вилучення літака. І залишивши без відповіді запитання Петра: заради чого це все робилося?

Свого часу дядечко Ніка якось на пікніку сказав Петру: «Ви ж не образьте Ніка!». Тепер же можна було сказати, що його побоювання здійснилися. Отак, наче у воду дивився.

Детальний опис усіх ходінь Петра по інстанціях зайняв би декілька сторінок. Та як прямі, так і обхідні шляхи не призвели до бажаної мети: скрізь він на натикався на непробивну стіну, не допомогли й відвідини британського посольства. Почуття гіркої образи охопило його коли навіть обласна газета «Деснянська правда» по суті підтримала чиновницьке свавілля, написавши, що «було припинено спробу продажу бойового літака».

Вже потім, значно пізніше Петро дізнався, що Володі Сафонову телефонували якісь юристи, щось з’ясовували стосовно тієї оборудки. Коли Україна увійшла до якоїсь європейської правозахисної організації, справа спливла вже у суді. Начебто Міністерство оборони сплатило Нікові збитків 35 тисяч доларів.

Що стосується літака, то його наче з переляку відперли аж до Білої Церкви. А коли Міноборони дозволило своїм частинам продавати непотрібне майно, то і Як-11 вирішили продати знову, та вже не змогли: від безкінечних завантажень, розвантажень він остаточно зруйнувався. Тільки документ від нього і залишився. Отак збагнули, що літак був історичною цінністю, та було пізно. Погралися і викинули.

Дмитро Байнетов потім довго жалкував про свою марну пересторогу. Людина, яка «виявила пильність» давно пішла з життя. Та наслідки її чорної справи Петро відчуває і досі: стосунки з Ніком були зіпсовані назавжди.

Сергій КОЛЕСНИК, 25.05.2018

На фото:

1 – Як-11 в польоті

2, 3 – Один з численних музеїв військово-повітряних сил США – The National Museum of U. S. Air Force. Ohio

4 – Залишки експозиції просто неба музею авіації і космонавтики ЧВВАУЛ імені Ленінського комсомолу. Сучасний вигляд

Коментарі (3)

Абрам | 2018-05-30 16:35

Сколько сейчас техники распродадут, разворуют, просто сдадут на металлолом - к примеру, трактора, которые стояли на постаментах, а вбудущем, не исключено танки и самоходки - под предлогом десоветизации да и просто без повода.
Жаль, опять те же грабли

10301 | 2018-05-30 16:05

Продовження: У травні 1994 року байнетов задумав продати першу модифікацію винищувача МіГ-21ф, який прикрашав монумент на теперішній площі Авіаторів. Пригнав кран, трейлер. Але на заваді став колишній начальник ЛМО полковник Лядов С.М. В ту ж ніч через чергову злодійську справу байнетова прекрасна людина і справжній офіцер, Лядов Сергій Михайлович, помер від інсульту... Не витримавши ганьби, помер і Кузюбердін В.Р. ...
     Влітку 2006 року байнетов спланував і організував імітацію крадіжки з музею ЧВВАУЛ, який тоді знаходився без охорони в старому клубі. Були вкрадені самі цінні і раритетні експонати, які чомусь, знаходилися в його кабінеті і злодії-"бомжі", на яких валив барига, чомусь знали про це... Заявляти до МВ УМВС байнетов категорічно відмовився... Зрозуміло і чому...
     У 2008 році байнетов пропонував продати у Луганськ всі літаки музею, взамін йому пообіцяли повернути два відремонтованих, які він планував встановити на території ліцею ПВФП. До честі ветеранів - байнетову в очі висказали, хто він є і не дозволили оборудку... З 2010 по 2013 роки, до початку агресії Московщини, останні цінні експонати з музею були вкрадені і опинилися у його сина Сергія у Підмосков'ї... Як і всі цінні археологічні речі, віднайдені в Україні... Особисто байнетов організував взлом майстерні заслуженого майстра народної творчості Панько М.Л., який знаходився в ліцеї ПВФП, організував цькування Майстра, який нещодавно отримав орден за заслуги перед Україною... Суд з ганьбою байнетов теж програв Миколі Леонідовічу, за що по ночах особисто по місту розклеював листівки з пасквилями і брехнею на чесну і працьовиту людину... Багато що натворив барига, багато ми знаємо до якого рівня опустився цей злодій. Але головне його досягнення - створення осередку "руського міру" в Чернігові, який він створював навколо себе з 1951 року, як приїхав в Україну, і який звав путіна, вітав напад на Україну, анексію Криму...

10301 | 2018-05-30 16:03

Яка мета статті? Відбілити байнетова? Очернити Кузюбердіна? Полуправда завжди гірша за брехню, особливо для далеких від справ колишнього училища громадян. А правда така. Крадіжок літаків і спроб крадіжок було багато. Ініціаторм схем був барига в погонах, полковник без честі і совісті байнетов д.ф. Спочатку він спокусив Кузюбердіна В.Р. продати за ксерокс учбовий літак Як-18а в у Великобританію. В той час це була достойна ціна, тим паче, для такої бідної країни... Літак опинився в Англії, відомо де він знаходиться, в якому стані зберігається.
     Що стосується Як-11, на такому літаку в Чернігівському ВВАУЛ вчили у 1950-х роках літати курсантів і такий літак мав право бути у музеї училища. Ніякий він не приблуда. Тим паче, що таких літаків у світі лишилося одиниці і не має значення, де його знайшли. Віднайшов Як-11 в ДРА колишній заступник начальника училища полковник Кучеряєв М.П., який на початку 1980-х років потрапив у 40 діючу армію. Чи то привезли на Іл-76, чи то на Ан-12.... Знаючі люди кажуть, що літак був повністю справним і доставив його в Чернігів сам Кучеряєв М.П., особисто пілотуючи раритетною машиною... Далі Ви праві - Кузюбердіна В.Р. спокусили комп'ютерним класом. Дійсно, літак арештовувався СБУ, але опинився він на переході Шегені, де знову був арештований і довго стояв в цеху Львівського АРЗ № 352. З початком створення музея Авіації України у Вінниці відремонтований красень Як-11 прикрашає головний постамент музею... В інтернеті є його фото...
закрити

Додати коментар:

SVOBODA LIVE! - YouTube
SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Планета «МедіаЧе» у Всесвіті

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор