Опалення: Зневажена «альтернатива»

Наближення опалювального сезону та постійно зростаючі ціни на газ примушують замислюватися над альтернативними джерелами енергії. Одним із них є торф.

На Чернігівщині його запаси становлять 252 мільйони тонн. Навіть половина їх могла б замінити 105 мільярдів кубометрів газу. Адже дві тонни торфобрикету за теплотворною здатністю дорівнюють тисячі кубометрів блакитного палива і при цьому більш ніж втричі за нього дешевші.

Здавалося б, за нинішньої економічної скрути таке паливо мало б користуватися величезним попитом.

Однак, на жаль, усе навпаки.

Державне підприємство «Чернігівторф» опинилося на грані банкрутства. Його збитки цього року склали 700 тисяч гривень. Сума невиплаченої зарплати у серпні перевищила 455 тисяч гривень, а заборгованість з податків та інших обов’язкових платежів сягнула 6 мільйонів гривень.

Сама ж контора «Чернігівторфу» так збідніла, що з початку року спромоглася придбати лише дві пачки паперу для канцелярських потреб, причому виконуючий обов’язки генерального директора за цей час не отримав ні копійки зарплати.

З «Чернігівторфу» через величезні борги з зарплати стали звільнятися працівники. Знелюднюється селище торфівників у Семенівському районі, бо Ірванцівський торфозавод, на балансі якого воно перебуває, не в змозі його утримувати. Що ж стало причиною занепаду торфодобувної галузі Чернігівщини?

Витоки цієї біди — у 90-х роках минулого століття.

Доведені до зубожіння сільгосппідприємства перестали купувати торф на добрива, хоча потреба у них велика. Держава припинила виплачувати дотації на придбання та вивезення торфу на поля, а без цього він для сільгоспвиробників занадто дорогий.

Якщо раніше аграрний сектор Чернігівщини на рік отримував до 2 мільйонів тонн так званого сільськогосподарського торфу, то нині – майже нічого. Дуже підірвала виробництво торфу і втрата ринку збуту в Росії, яка дотує придбання його населенням, тож воно купує вітчизняну продукцію.

Усе це призвело до того, що виробництво торфу на Чернігівщині зменшилося у кілька разів. Скажімо, Ірванцівський торфозавод до 1994 року щорічно виробляв по 35-40 тисяч тонн торфобрикету, минулого ж року — всього 8,8 тисячі тонн.

Інша причина занепаду торф’яної галузі — низький попит на торф на вітчизняному ринку.

Керівники «Чернігівторфу» пояснюють це тим, що селяни, які традиційно є основними покупцями цього виду палива, втратили до нього інтерес і все більше переходять на газ. Так, справді, природний газ став на селі ознакою добробуту і вищої культури побуту. Він не потребує таких клопотів із доставкою, розвантаженням та іншими трудомісткими роботами, як торф, вугілля або деревина.

Однак за нинішніх обставин, коли ціни на газ стали кусатися, багато людей стали подумувати про тверді види палива. Цілком ймовірно, що цієї зими багато хто повернеться до покинутих печей. Найбільш далекоглядні вже нині встановлюють котли, які працюють на різних енергоносіях: торфі, вугіллі, деревині і навіть соломі.

Отож торф має знайти свого споживача. Але для того, щоб повернути собі колишню популярність і витримати конкуренцію з іншими видами палива, він має бути дешевшим і доступнішим за них. На жаль, зависока ціна чернігівського торфу також є однією з причин втрати ринків збуту. Промовистий факт. Нинішнього року населення Козелецького району купувало торф не із Смолинського торфозаводу, який неподалік, у Чернігівському районі, а привезений із Західної України, бо виявився дешевшим.

Продукція торфозаводів Чернігівщини дорожча, бо виробляється у недостатніх обсягах, через що і собівартість її вища, пояснюють керівники «Чернігівторфу». Скажімо, на вже згадуваному Ірванцівському заводі собівартість торфу майже вдвічі вища його ціни. Цей завод може бути прибутковим при річній реалізації 14 тисяч тонн продукції, а торік він видав її на 5,5 тисячі тонн менше. На жаль, і цього року стан справ не поліпшиться, бо виробництво торфу зменшується.

— Виручка від реалізації не покриває витрат. Підприємству треба ремонтувати техніку, поля. Сировинна база знаходиться в глибині лісів, за десятки кілометрів від заводу, тож потрібно витрачатися на охорону техніки, запобігання пожежам, цілодобове патрулювання торфовищ тощо. Ми йдемо в нікуди, — підсумував директор цього торфозаводу Микола Степчук.

Не рятують ситуацію і бюджетні організації, які, згідно з обласною програмою, мають переходити з газу на тверді види палива. Навіть у сусідніх із Ірванцівським заводом районах надають перевагу вугіллю, нарікав на одній із нарад у облдержадміністрації заступник голови Семенівської райдержадміністрації Олександр Косточка.

Причина цього відома: попри більшу дешевизну торфу, далеко не всі бюджетні організації мають умови для належного його зберігання. Та це не головна перепона. На думку О.Косточки, ОДА мала б суворіше вимагати від бюджетників використання торфу в більших об’ємах, як це робиться в інших областях України, а «Чернігівторф» мав би виявляти більше активності у проведенні тендерів із його закупівель та просуванні своєї продукції на ринок.

На жаль, колишнє керівництво цього державного підприємства свого часу прискорило його занепад. Два роки тому ревізори Контрольно-ревізійного управління у Чернігівській області виявили, що тодішні керівники «Чернігівторфу», уклавши фіктивні угоди на мільйони гривень, штучно доводили його до банкрутства.

Наслідки такої діяльності підприємство відчуває й донині. З весни нинішнього року у «Чернігівторф» прийшла нова команда фахівців, яка розуміє, що його банкрутство було б великою втратою для економіки області.

Держава та люди нині дуже потребують дешевого і доступного палива, запаси якого на Чернігівщині величезні. Та як зробити його прибутковим і справді альтернативним дорогому газу?

Шляхи виходу є, кажуть фахівці. За кордоном нині активно переходять на опалення так званими деревними та торф’яними пілетами. На Чернігівщині цілком можна було б налагодити їх виробництво і експортувати з великою вигодою. Як і суміші торфу з бішофітом — унікальною за своїми властивостями мінеральною сіллю, родовище якої на Чернігівщині є одним із найбільших у світі. Реальним є створення міні-електростанцій або пересувних установок на торфі.

Говориться про це давно. Однак далі балачок справа не йде.

— Однією рукою урядовці пишуть програми, видають усілякі накази і розпорядження про розвиток місцевих альтернативних видів палива, а другою продовжують заохочувати людей до використання дорогого газу, надаючи на нього субсидії, — каже заступник директора ДП «Чернігівторф» з питань економіки Юрій Горбенко. — Державна політика щодо альтернативних видів палива має бути послідовнішою. У наших сусідів білорусів діє державна програма, згідно з якою 21 відсоток у загальному балансі опалення та споживання енергії мають складати місцеві види палива. У Фінляндії їхня частка перевищує 50 відсотків. У нас же таких правил немає. А жаль. Вони допомогли б економити величезні кошти і зміцнили б незалежність держави від російських енергоносіїв.