Останнє оновлення: 17:05 четвер, 6 лютого
Думки з приводу...
Ви знаходитесь: Економіка / Україна / "Альтернативна" енергія. Наче рибі парасолька
Альтернативна енергія. Наче рибі парасолька

"Альтернативна" енергія. Наче рибі парасолька

Чому розмови про альтернативну енергію в Україні викликають сумну посмішку?

Наприкінці листопада Кабінет Міністрів видав розпорядження, яким поставив завдання до 2016 року змінити державний енергобаланс і замінити 20-30% імпортних енергоносіїв на місцеву альтернативу, - тобто природні джерела енергії: сонце, вітер, воду, попутний шахтний газ.

Обсяги заміни - 15 млрд кубів газу та мільйон тонн нафти. Водночас із процесом паливного заміщення країні належить зменшити енергоємність ВВП - тобто запровадити повсюдно енергозбережні технології та механізми. За майбутні шість років ця енергоємність має зменшитися принаймні на 20%.

Ціна питання - 250 млрд грн у нинішніх цінах. Але заковика не лише в цьому.

По-перше, бюджетних коштів із цих мільярдів лише частина, та й та - незначна. В урядовому розпорядженні так і написано: обсяг бюджетного фінансування безпосередньо залежить від бюджетних можливостей.

По-друге, певний подив викликає саме формулювання завдання. Пропозиція замінити 20-30% імпортних енергоносіїв приблизно нагадує відповідь вірменського радіо на запитання про те, скільки буде два рази по два, - "десь так сім-вісім". Погодьтеся, є ж усе-таки різниця між пошуком альтернативи, скажімо, кожному п'ятому газовому кубометру або кожному третьому.

І нарешті, очевидною є явна нестиковка відносних і абсолютних цифр. Відкинувши сарказм щодо частки заміщення, відзначимо, що 15 млрд кубометрів газу, - це аж ніяк не 20 і не 30 відсотків газового імпорту, який у кращі часи становив понад 50 млрд кубів, а в гірші (тобто, сьогодні) - ледь сягає 19 млрд кубів.

Згідно з довідкою РАТ "Газпром", у зв'язку з фінансово-економічною кризою рівень споживання газу в Україні різко зменшився. "За 10 місяців 2009 року, за умови контрактних зобов'язань у 31,7 млрд куб. м, було куплено лише 18,85 млрд куб. м.", - стверджують у Москві.

Утім, якими би безглуздими не здавалися всі ці цифри, усі вони - деталі. Первинним у цьому сенсі є саме прогрозування широкого використання альтернативних джерел енергії в Україні. А от воно є значно віддаленим від реальності.

Чому ні?

Заклик жити в гармонії з природою й користуватися її відновлюваними благами є нині досить популярним. Сьогодні модно думати про навколишнє середовище й публічно свої думки висловлювати. Тут Україна йде в ногу з екологічно свідомим світом.

За час другого прем'єрствування Юлії Тимошенко про заміщення окремих видів палива альтернативними енергоресурсами з високих трибун говорили часто. Роки півтора тому, наприклад, виникла тема культивування рапсу та виробництва біоетанолу (алкоголю). Правда, ця ідея зійшла нанівець відразу ж, щойно порахували, що для дотримання паливного балансу рапсом доведеться засівати не лише всі посівні площі країни, але й газони біля під'їздів житлових будинків.

У жовтні цього року раптом пригадали про те, що у нас є вугілля, торф і надлишок електроенергії. Не врахували головного: видобуток вугілля в Україні стабільно зменшується щомісяця.

За розрахунками фахівців, а також виходячи з цілей Енергетичної стратегії України до 2030 року, обсяг вугільного видобування має становити вже до 2010-2011 року щонайменше 130 млн тонн умовного палива. На разі реальний показник є меншим від прогнозованого майже вдвічі.

У 2008 році видобули дещо більше ніж 77 млн тонн, у поточному за 9 місяців - 53,5 млн тонн. Ситуація з торфом ще гірша. Торф'яних заводів у країні лише 4 - у Рівненській, Чернігівській областях і на Волині. Вироблюваних там торф'яних брикетів ледве вистачає для задоволення виключно локальних потреб.

Що ж до електроенергетики, то й тут "широта" можливостей обмежується горезвісним сировинним чинником.

Теплоенергетика "зав'язана" на виробленні вугілля та мазуту, ядерна енергетика - на 100 відсотків залежить від імпорту реакторних стрижнів. Причому яких-небудь якісних зрушень у бік побудови в Україні замкнутого ядерного циклу з власним виробництвом тепловиділяючих елементів немає і, ймовірно, ще довго не буде.

Однак, уряд обіцяє ввести в експлуатацію до 2020 року шість нових атомних енергоблоків загальною вартістю 127 млрд грн (25 млрд грн - бюджет, решта - інвестиції) та сумарною встановленою потужністю 6,8 ГВт.

Залишається сподіватися, що необхідні кошти знайдуться. Інакше всі обіцянки так і залишаться базіканням, і нам доведеться не раз згадувати, що за всі роки незалежності ми змогли своїми - бюджетними - силами збудувати тільки два енергоблоки, а всі спроби залучити іноземні гроші під гарантії держави або без них зазнали нищівне фіаско.

Чи є у нас перспективи упроваджувати нетрадиційні види енергії? Згідно з Енергетичною стратегією України, до 2030 року прогнозна частка нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії в загальному енергетичному балансі країни може досягти максимум 19%.

"У країні відсутній достатній для виробничого використання досвід масштабної промислової експлуатації геотермальної енергетики, використання тепла навколишнього середовища, газифікації відходів деревообробки, рослинної сировини, твердих побутових відходів. В Україні тільки передбачаються розробки дослідних зразків і пілотні проекти в рамках програми державної підтримки розвитку нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії", - говориться в Енергостратегії, яка була підготовлена ще в 2005-2006 роках, але й досі залишається незмінною та є чинною.

Народжений плазувати...

Виходить, гідної альтернативи горезвісній нафті та газу немає. До того ж, альтернативи немає не тільки власне енергоносіям, але і їх джерелам. Диверсифікація енергопостачань була й залишається в нашій країні порожнім звуком. Але це ще не все. Маючи в розпорядженні власні запаси сировини, ми й за холодну воду не беремося, щоб їх розробити, але активно б'ємо по руках тих, хто пропонує працювати на шельфі разом.

Ще недавно на бігбордах по всій країні красувалося гасло: чорноморський шельф повернули державі, прогнали геть "знахабнілих нуворишів", які прагнуть, як запевняють окремі політичні діячі, дорватися до українських багатств і привласнити їх собі. Хочеться запитати: ну прогнали, а що державі з цього? Чи прогодує країну усвідомлення того, що під нашими ногами ще залишилося трішки нафто- та газоносного морського дна?

Ми говоримо про те, що буде в 2016 - 2020 роках, але водночас і досі не навчилися справлятися з проблемами та труднощами сьогодення. Обіцяємо економити й упроваджувати енергозбережні технології, але так і не навчилися не красти та опікуватися своїми паливними інтересами цивілізованим чином.

Ми називаємо великою перемогою рішення "Газпрому" не стягувати з України штрафів за недобір газу, але забуваємо, що у Стокгольмському арбітражі лежить консолідований позов до НАК "Нафтогаз України" з боку того самого "Газпрому", у якому чорним по білому прописана сума завданого російській компанії збитку за невиконання зобов'язань щодо транзиту газу в січні 2009 - 1,2 млрд доларів США. Необхідність виплатити навіть половину цієї суми здатна враз пустити державного монополіста по миру.

Нарешті, чого вартий учорашній демарш представників облгазів, які виступили проти намірів Кабінету Міністрів передати газорозподільні мережі "дочці" "Нафтогазу", компанії "Нафтогазмережі" - структурі з невизначеним статусом, повноваженнями й виробничими можливостями.

Адже пересічному споживачеві, власне, немає діла до того, хто правий, а хто винуватий у всій цій метушні, яка зветься "реформою газового сектора". Цікаво тільки: як же так вийшло, що одним розчерком пера газорозподіляючі компанії, схема роботи яких тривалий час усіх влаштовувала, тепер опинилися поза грою? І це, до речі, у країні, що затверджується у своєму ринковому статусі та заявляє про остаточний перехід на загальноприйняті економічні рейки, що не передбачає повсюдної та вкрай нав'язливої участі держави в різних сферах і галузях.

Постає питання: чи потрібні нам з такими підходами до життя в цілому, і до енергетики зокрема, нові енергетичні висоти та здобутки? Тобто, мріяти про них, безперечно, можна, та чи варто видавати бажане за дійсне, та ще й на високому державному рівні?

І самі себе в оману вводимо, і людей довкола наївністю дивуємо. Чи не краще навести лад у тому, що маємо, а вже потім будувати плани на майбутнє. Тим більше що порядку від нас давно чекають і сусіди, і поважані міжнародні організації.

Коментарі (2)

Nick | 2009-12-04 13:20

Единственный путь, это солнечная энергия. Что приняли от солнца, то и отдали. А все внутренние ресурсы, которые сжигаются, приводит только к повышению температуры. Как следствие - глобальное потепление, а потом потоп.

Енергетик | 2009-12-04 11:09

Альтернативна (нетрадиційна) енергетика хороша штука. Але вимагає дуже значних капіталовкладень без надії на швидкі прибутки. В нашій країні цього ніхто не стане серйозно сприймати ще дуже довго.
Залишається атомна енергетика. Потрібно відновити роботу ЧАЕС та увести в дію ряд нових блоків на інших АЕС. Для цього потрібна лише політична воля. Виборчі перегони пригнічують таке вільне політичне волевиявлення. Але всьому свій час. Крім вирішення енергетичних питань, це дасть змогу вирішити всі питання щодо зайнятості населення, яке мешкає на території Зони. Це питання зараз вже піднімається та активно розробляється у вузьких професійних колах.
Коли політична воля країни підготує електоральні настрої спільноти до позитивного сприйняття цих проектів (2012-2013 р.р.) питання енергетичної безпеки країни будуть вирішені швидко та ефективно вже до 2015 року.
Залишається тільки дотягти до цього часу на наявній енергетиці...
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Пан Усмішка і його позитив - фоторепортаж

SVOBODA.FM