Бути чи не бути «зіркою», Або "В чем сила, брат?"

Піар буває різний. Біліий або чорний і грізний :) І особливо – перед виборами. А ще він буває анонімний.

Але те, що видали нещодавно «Чернігівські відомості» – випадок аж ніяк не рядовий. Самі посудіть, шановні читачі: поливання брудом є, автор є, а хто об’єкт атаки – невідомо. Та ще й полили брудом за рахунок... об’єкту «поливу»!

Такою ось «зіркою» комунальної преси пощастило стати моїй скромній особі.

Що таким чином приховували у редакції «Чернігівських відомостей»? Про те мені не відомо, хоча і є деякі припущення. А от мені самому ховати нема чого. Та й що треба ховати людині, яка діє по совісті?

Як стати зіркою

Насправді стати зіркою просто. Особливо в інернет-виданнях. Зокрема, на сайті «Високий Вал». Достатньо зателефонувати з необгрунтованими претензіями. У деяких колах формулюють це коротше – «наїхати». Одного разу це вже продемонструвала співробітниця банку «Аваль». Мовляв, ми такі «круті», тому ви повинні зняти такий-то матеріал.

Цього ж разу настав «зірковий час» для працівника Чернігівської міськради. Певно на той час вона ще не знала, що тиск на пресу, зокрема на «Високий Вал», веде ні до чого іншого як до популяризації неугодного матеріалу. І, звісно, тої самої надміру «крутої» особи.

Втім, не буду вас томити. Надам слово «суддям» :) Ви самі зможете оцінити шедевр. Виділення у тексті і числа – мої. Це підрахунок тверджень, де автор статті разом з Людмилою Дмитренко, скажімо так, припустилися «неточності». Та такої неточності, що подане читачам виявилося зовсім не тим, чим було насправді.

Отже,

Бути «зіркою» приємно не всім

Чи хотіли б ви стати зіркою Інтернету? Або щоб про вас написали газети, а ще краще — надрукували ваші фото? А якби це зробили без вашого відома? А якби стаття була негативного змісту? А що, якби це стосувалося ще й вашої дитини? Чернігівка Людмила Дмитренко переконалася, що можливо й таке. Фотографії її самої з сином в інтернеті вона зовсім не зраділа. Її випадок днями розглядала Громадська рада з питань гласності і свободи слова.

Нещодавно на одному з відомих чернігівських інформаційних сайтів з'явився матеріал під заголовком «Бидло обламало роги, або Доказ еволюції знайдено». Автор у яскравих кольорах розповідає про вандалів, які поламали і повалили на Алеї Героїв дерев'яні скульптури, встановлені до Дня міста, і тим самим довели своє походження від мавп. І все правильно журналіст говорить, і образи підбирає кричущі, і виховна мета статті очевидна. Словом, честь і хвала йому, якби не одне «але». На одній з фотографій, що ілюструє матеріал з такою красномовною назвою, себе і свого чотирирічного сина впізнала чернігівка Людмила Дмитренко. А разом з нею – і всі її друзі, родичі й знайомі. Вихідного дня вона з дитиною просто прогулювалася парком і несподівано для себе потрапила в об'єктив. Звичайно ж, жодного відношення до знущання над мистецтвом вони не мають. Але як тепер поясниш це всім, хто, кепкуючи, називає її «зіркою Інтернету» і в кого її обличчя тепер асоціюється з тим самим «бидлом» із заголовка? А переглянула цю Інтернет-сторінку вже майже тисячгг чернігівців.

– Про саму статтю я дізналася вже від друзів, які тут же почали «підколювати». Коли ми тоді гуляли в парку, я бачила, як цей журналіст крутився там з фотоапаратом, «клацав» довго і багато, а в Інтернет потрапили чомусь тільки наші з сином фото. Ми ще з ним поговорили про цю неприємну ситуацію. Та сама заслужена вчителька України Інеса Вачнадзе, про яку він згадує у статті, просила його підняти повалені скульптури. Він на це ніяк не зреагував (1). Безперечно, ніякого дозволу на розміщення своєї фотографії, а тим більше зображення дитини я не давала, і не збиралася давати, – каже мимовільна «зірка» Людмила Дмитренко. – Я багато років працювала у школі, тепер – у міській раді. Моє обличчя знають безліч людей. Дуже не хотілось би, щоб мене тепер асоціювали з якимись вандалами. А тим більше не хочеться цього для сина.

Вирішити ситуацію ображена жінка намагалася тихо і мирно (2). Може автор просто навіть не подумав про такі наслідки – з ким не буває. Людмила Василівна зателефонувала в редакцію і попросила автора зняти з сайту (3) своє фото. Журналіст навідріз відмовився і на контакт іти не забажав. Чому така принципова позиція, жінка так і не зрозуміла. Вона готова б відстоювати власну гідність і в суді. Але друзі запевнили: виграти таку справу нереально. Це підтвердив і Олексій Кінебас, перший заступник генерального директора однієї з відомих чернігівських юридичних компаній:

– На жаль, з точки зору закону, допомогти в такій ситуації складно. Частина перша статті 307 Цивільного кодексу України передбачає: якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці або в інших публічних місцях, то людина вже своєю присутністю дає на це згоду. Єдине виключення – якщо вона одразу ж підійшла до журналіста і попросила його особисто не фотографувати її або не розміщувати фото. Звичайно, є ще частина друга цієї статті, що передбачає право вимагати припинити публічний показ свого фото. Але поки почнеться судове провадження, поки будуть зібрані документи, власники інтернет- сайту приберуть цей матеріал і так. Теоретично, Людмила Дмитренко могла б подати в даному випадку судовий позов про захист власної честі й гідності проти журналіста і власника хостингу з вимогою відшкодувати моральні збитки. Але на практиці у такої справи мало шансів виграти. Якщо найняти слабенького адвоката, справу він завалить. А якщо спеціаліста високого класу – його послуги обійдуться дорожче, ніж можна отримати відшкодування.

Думаю, справа тут не в цьому конкретному випадку. Подібні ситуації виникають частенько. На деяких сайтах із завидною регулярністю з'являються фото, в тому числі й дітей, з пляшкою пива чи сигаретою в руках. Виховання вихованням, але ж має бути і якесь особисте життя. А що, як хтось просто скромний чи нефотогенічний, і не хоче, гуляючи по парку, потрапити на шпальти газет чи сторінки Інтернет-видань. А виходить, що ваш світлий лик може несподівано для вас самих з'явитися поруч із матеріалом будь-якого змісту. А ще є певні питання і до журналістської етики. Впевнена, якби на перших шпальтах газети з'явилося фото щасливої, усміхненої дитини під позитивним матеріалом, батьки не тільки не образились би, але й скупили б півтиражу і хизувалися перед друзями. А кому хочеться, щоб його чадо асоціювали з бидлом?

Олеся СКОРОБАГАТА,
«Чернігівські відомості»

По чому пасквіль для народу?

Стаття «Бути «зіркою» приємно не всім» має розмір близько 19,5*19,5 см. Загальна площа газети, не враховуючи поля – 24 сторінки 38*26 см. Тобто стаття зайняла 1,6% площі газети.

В якості фінансової підтримки КП «Чернігівські відомості» серед видатків бюджету міста Чернігова на 2010 рік передбачено 600 тисяч гривень. Газета «Чернігівські відомості», як зазначено у самій газеті, виходить щосереди. Тобто – раз на тиждень.Таким чином, на один номер з 52-х припадає 11538,46 грн.

Отже, 11538,46 грн.*1,6/100 = 184,62 грн. Майже дві сотні гривень коштувала платникам податків ця стаття комунальної преси з розрахунку на площу. Ще і робота автора чогось коштувала - це ж не програма телепередач.

До речі, надати слово у газеті мені як об’єкту виливу бруду директор-редактор Ірина Мокроусова відмовилася. Втім, ніхто на те й не сподівався. Цікавила сама реакція на запитання...

«Високий Вал» теж застосовував подібний прийом, але у такому випадку розміщував відповідь тих, хто себе впізнав у статті.

«Прохання»

Отже, три «неточні» твердження. Почну з третього і останнього. До прохання як такого просто не дійшло. Занадто вже Людмила Дмитренко у тій розмові була зайнята іншим :)

Весь же цей «газетний шурхіт» з громадськими радами і «заступниками гендиректорів юридичних компаній» тримається на одному – «неточності» №2.

З перших слів розмови після того, як з’ясувала з ким говорить, Людмила Дмитренко говорила, що називається, «на підвищених тонах». Начебто відчитувала двієчника, який їй поламаний стілець підсунув. У такому «режимі» мені все ж вдалося з’ясувати, про яку саме публікацію іде мова. На запитання «Яка фотографія?» пані Людмила відрубала: «Она там одна!»

Оскільки Людмила Дмитренко занадто настійно цікавилася, чому я не запитував її дозволу на зйомку та розміщення фото, запитую: «А навіщо мені був Ваш дозвіл?». У відповідь на мене зійшов швидкий потік гучних претензій і погроз. Але «розважатися» таким чином на робочому місці у мене не було ні часу, ні бажання.

– Так! Номер статті і назву Закону, що я зобов’язаний питати дозвіл?
– Я сделаю!
– До побачення.

На цьому спілкування було завершено опусканням моєї телефонної трубки на місце. У статті «Чернігівських відомостей» це названо «навідріз відмовився і на контакт іти не забажав».

Аби побільше очорнити цього злобного і підступного фотографа-редактора, навіть згадали заслужену вчительку України Інесу Вачнадзе з її емоційним проханням. :) На нього я відповів, що фігурки треба наново вкопувати. А одна з жінок, що була поруч, навіть застерігла від таких дій. Адже та колода запросто може вбити дитину при падінні.

До всього цього складається враження, що описані у статті «страждання» пані Людмили занадто перебільшені. Це нагадує позовну заяву депутата Бута, який начебто втратив апетит і вимагав 100 тисяч компенсації. Втім, не будемо про враження – їх до «справи» не пришити. :)

Як НЕ стати «зіркою»

Як бачимо, Людмила Дмитренко своє слово тримає. Правда, статтю і Закон вона не назвала, бо такої не існує. Але дещо все ж таки зробила, як і обіцяла. :)

Що ж, буває. В інтернет-виданнях не доводиться економити газетну площу, тому і фотознімків у них в десятки а то і в сотні разів більше ніж в газетах. В об’єктив фотографів при цьому за рік потрапляють десятки тисяч випадкових людей. З них хтось один за той же рік може зателефонувати з претензією.

А все б могло бути інакше. Щоб Ваші бажання частіше збувалися, треба бути людиною і поводитися по совісті. Наприклад, не сваритися, а розмовляти. Не висувати претензії, а пояснити ситуацію і запитати.

Справа в тому, що редагувати матеріали на догоду кожному, хто намагається самоствердитися за допомогою сварки, у ЗМІ якось не прийнято. Тож якщо хто не бажає бути «зіркою інтернету» – не будьте нею. Будьте людиною.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити