Погляд з «провінції» на сучасну журналістику, владу і світ. Інтернет-конференція

На "Високому Валі" відбулася інтернет-конференція з редакцією сосницької приватної газети "Час" – журналістками Оленою Ясинською та Світланою Душик.

Вони поділилися своїми поглядами на сучасну журналістику, на владу і світ. Погляд знизу, з провінції – найточніший погляд!

* Інтернет-конференції на «Високому Валі» відбуваються щопонеділка в рамках спільного проекту Асоціації чернігівських медіа. Найцікавіші моменти конференцій висвітлюються у найближчому номері обласного тижневика «Сіверщина».

Тижневик "Чернігівщина": Скажіть будь-ласка, на скільки мені відомо, вас в редакції працює всього двоє. Як ви обходитесь без верстальника? Наскільки прубутковим є ваше видання? Наперід дякую за відповідь.

Олена ЯСИНСЬКА: Вітаємо читачів "Високого Валу". Раді поспілкуватися на тему незалежної преси.
Так, гаета "Час" дійсно робиться двома людьми. Коли ми зустрілись у 2004 році в редакції районки і почали вникати у кухню місцевої журналістки, багато чого почало не влаштовувати. А як у нас: "инициатива наказуема", пиши те, що скажуть. Поступово кристалізувалась ідея власного проекту, хоча спочатку ця ідея здавалась взагалі нездійсненною. Ми навіть про це не могли і мріяти. А тоді: чого б і ні? Почали рахувати, скільки грошей потрібно хоча б на перший час. І вирішили, що все можливо за бажання. Так поступово ідея почала матеріалізовуватись. З районки пішли одночасно в січні 2006 року. А перший номер "Часу" вийшов 14 квітня 2006р. Обходимось удвох.

Світлана ДУШИК: Доброго дня. Дуже хочемо поспілкуватись на тему незалежної преси.
Звісно, важко, особливо без верстальника. Бо ми за освітою - філологи, до цього з комп'ютером - на Ви і пошепки. З січня по квітень оволодівали Кварком, в якому верстаємо газету, методом научного тика - все самотужки. Нам пізніше книгу принесли по цій програмі, але читати її було ніколи. Тому обходимось поки своїми знаннями, хоча навиків дуже бракує. Взяти людину, яка б верстала газету так, як ми її бачимо, у Сосниці просто не можливо - за відсутністю таких спеціалістів.

Вован Всевидючий: Дякую за тижневик!!! На відміну від районки (нехай не ображаються, але це факт) береш у руки і розумієш "чим" і "як" живе район, що заблукав у "трьох соснах". звідси інтимне запитання: "Дівчата, Ви вчилися журналістиці по книжках чи - як мовиться - по життю??? (Бо єдиний Ваш недолік - як журналістів -: постійно намагаєтеся "обьять необьятное или впихнуть невпихуемое" - за це можете ображатися - маєте право!!!)

Олена ЯСИНСЬКА: Ми не ображаємось. Нам дійсно ще треба вчитись, бо ми ж не фахові журналісти, дуже цінуємо поради фахівців. Шкода, що вступили не на журналістів свого часу. Хоча ми мріяли колись стати журналістами. Бачте, мрії збуваються...

Світлана ДУШИК:

Re: Иногда прессу ложно называют "чвертой властью". Вот вы - газетка райцентра депрессивной области. Как вы понимаете свое место в управлении, скажем, хотя бы тем же районом, областью? Или более общий вопрос: вы - управляете или вы - инструмент управления?

Олена ЯСИНСЬКА: Вважаємо, що газета має носити чисто інформаційний характер. А якщо наприклад написана в газеті новина про купівлю райрадою нового службового автомобіля спонукає людей до роздумів, а органи - до перевірки, то це звичайний наслідок публікації. От тільки б дуже хотілось, щоб на наші публікації були реагування відповідних служб. Та, на жаль, наша демократія поки до цього не доросла, принаймні, в Сосницькому районі.

Світлана ДУШИК: Найзвичнішим для наших чиновників є практика ображання газети, яка посміла про їхню роботу написати не по-їхньому. Чомусь давати відповідь у своїй компетенції вони ще не звикли. Хоча ми їх до цього потихеньку привчаємо.

Горожанка: Провинциальная журналистика? А что это такое? Это те 8-12-...надцатистраничные черно-белые "папери", с раздутым штатом, которые, вместо положеных до 20% о властях, печатают о них (восхваляют) до 80-99%? да какие к вам могут быть вопросы?!
сдохните как можно быстрее! и может быть, только тогда простые люди, которые вам почему-то там еще верят, то ли по инерции, то ли по своей доброте, наконец-то откроют глаза. Мой вопрос: когла же вы сдохните?

Олена ЯСИНСЬКА: Відповідь дав уже Петро Якович (буде нижче). Значною мірою ми самі згодні з написаним Горожанкою. І дуже чекаємо, коли ж обіцяне ще 2004 року роздержавлення станеться. У нашому районі є дві газети: державна і наша. Державна минулого року отримала 90 тисяч гривень з райбюджету, звісно ж і 80% площі отримала районна влада. До речі, така дотація - найбільша в області. Там працює 10 чоловік, яким треба платити зарплату. Без дотації газета не виживе. І так майже по всіх районах.

Світлана ДУШИК: Влада зацікавлена у такому стані речей, адже ж треба мати трибуну. Як недавно сказав президент, до майбутніх парламентських виборів у цій царині ніщо не зміниться. Тому будемо чекати.

люба: Питань немає, лише побажання: тримайтеся, тримайтеся і ще раз те саме!:)

Олена ЯСИНСЬКА: Дуже дякуємо.

Світлана ДУШИК: :)

Політик: Як,Вас розумію,тяжко заробляти на хліб,але ще тяжче писати правду .Бютжетні видання при комуністах подавали більш обєктивну інформацію. На превеликий жаль в Україні майже нічого читати в пресі,суєта суєт. Якщо Ви спробуєте розширити хоча частково подання інформації до маштабів області,а головне писати правду то особисто замовлю "ЧАС",провінційність тут не доречі,справа в тому потрібно вчитися ставати журналістами. Вибачте може,що не так.

Олена ЯСИНСЬКА: Наш "Час" уже і зараз передплачують в Чернігові, бо багато сосничан живуть там. І сайт наш на "Сіверщині" є.

Світлана ДУШИК: Якби ми зустрілись не в районці, а в редакції якоїсь обласної газети, "Час" був би газетою області.

Лідер: Чи є на Вашу думку на чернігівщині ,окрім "Гарту","Деснянської Правди"незалежні газети,де цінують точність інформації і свободу слова?Де можна придбати Вашу газету?

Олена ЯСИНСЬКА: Газету передплатіть, у Чернігові її не купите.
Про точність інформації. Звісно, її цінують скрізь.

Світлана ДУШИК: Кожен редактор мріє, щоб у кожному номері все написане було правдою, бажано - ще й викривальною. Та не всім редакторам дозволяють пропускати кусючі матеріали. Розуміємо, як нам пощастило, що контролювати свою газету можемо тільки ми самі.

Sirko: Как Вы относитесь к пещерной ненависти некоторых людей к провинциальным (районным и областным) СМИ? Не кажется ли Вам, что если "сдохнут" провинциальные СМИ, то мы вынуждены будем читать бесконечные материалы о Пукаче, о том, как хорош Арсений (Ющ, Янек, Юля), об экономическом кризисе, которого, по моему мнению почти нет (если сравнить с кризисом 90-х, после распада СССР). Ну, да, многие галузи области упали в среднем на 10 процентов. Но если людям не мешать, они из этого выползут. Количество сввиней в области так даже увеличилось. Честь и слава селянам! (о которых центральным СМИ писать западло, а о "голубых" и "розоввых" не западло). Хай живе районна преса!

Олена ЯСИНСЬКА: Як писав Петро Антоненко, тільки в районній газеті можна почитати про свого сусіда.

Світлана ДУШИК: Родзинка місцевих газет - в них пишуть про знайомих людей і проблеми, які їх торкаються, а не когось там з іншого куточка країни чи навіть області.

vikost: ПолІтика уже людям надоїла. Пишіть більше про людей - трударів, газета матиме і рейтинг, і довіру. Хоча сьогодні, щоб вижити Рай-газеті, без політреклами, яка фінансована певними олігархгрупами неможливо. Просто жаль тих людей, які сьогодні працюють, у таких залежних умовах. Що стосується приват-газет, теж саме, нема реклами - нема зарплати. Думаю, питань, до таких людей бути неможе. Лише хочу побажати успіху. А ще, хочу додати. Преса сьогодні, немає впливу на політику. Демократія по українськи, набрала такої швидкості, що зупинити її газетам не підсилу.

Олена ЯСИНСЬКА: Повністю згодні. Зарплата працівника приватної газети дуже дорога, оскільки знайти рекламу у маленькому районі - велика робота, і розумієте, наскільки прибуткова. Щиро вдячні за розуміння і підтримку.

Світлана ДУШИК: Успіхів і Вам!

Петро Антоненко: Запитань у мене нема, бо знаю цю газету "з нуля" і навіть дещо причетний до її становлення. Натомість треба одне уточнення, а то виникло непорозуміння внаслідок агресивності і неуважності читачів і недостатньої інформації. Таким читачам, як "горожанка", що не звернула увагу на ключове слово анонсу -- "приватна"-- "ВВ" мав би розжувати ось що. Йдеться про першу в області справжню незалежну районну газхету, альтернативну існуючим "органам органів" влади, по яких так пройшлася, може, й справедливо "горожанка". (Першу, бо не рахую спроби такого, а напіврекламні газети Прилук і Ніжина -- то окрема тема). Отож.,"Час"-- це , як і інші районки, але з мінімальним штатом, ті ж 8 сторінок щотижня з панорамою життя району. Це передплата. Поки що 1315 передплатників. але оскільки велика кількість газети продається вроздріб (так повелося спочатку), то тираж "Часу" перевищує і Сосницьку владну "Вісті Сосничини"., і багато інших районок. До речі, ці "Вісті Сосничини", відчуваючи подих конкурента, значно "підтяглися" .Тому феномен "Часу" і загалом така прес-конференція--це цікаво і для мислячих журналістів області, які прагнули б робити нормальну пресу, і для тисяч читачів, які прагнуть такої преси. В чому феномен "Часу"-- журналістки самі про це розкажуть. Якщо коротко і загально--то це приклад того (на жаль, ще не такий масовий), коли українці, замість теревенів, говоріння, займаються конкретним ділом.

Олена ЯСИНСЬКА: Петро Якович і Василь Чепурний багато в чому нас надоумили. Ми завжди вважатимемо їх своїми вчителями.

Світлана ДУШИК: Все, що написане Петром Яковичем - істинна правда.

Шева: - Яке місце в розвитку вашого видання посідає Державний монополіст "Укрпошта", чи не тому основний тираж у вас реалізовується не через передплату, а вроздріб?

Олена ЯСИНСЬКА: Про всі наші стосунки з поштою можна розказати багато і цікаво. Та з досвіду знаємо, що все це точно нам не на користь.

Світлана ДУШИК: Тому - без коментарів.

Furious Garry: Не секрет, що безліч журналістів (-ток) зараз тримаються на плаву (деякі навіть процвітають), викидаючи на розсуд "вдячних" читачів завідому "джинсу" (не сумніваюся, ви розумієте про що мова). Чи є матеріальна (моральна чи фізична) межа, після якої ви погодилися б "зробити" матеріали такого гатунку?

Олена ЯСИНСЬКА: Прекрасно розуміємо, що обдурити читачів можна лише раз, бо ми не в політиці, де це звично. Якщо відверто, то явно замовних матеріалів нам і не пропонують, мабуть, немає резону.

Світлана ДУШИК: А щоб продатись, то у нас ціна надвисока, її ніхто не заплатить. Тому маємо те, що маємо.

: На противагу комунальним ЗМІ, які об'єдналися в регіональну Асоціацію, ви створили своє об'єднання. Чи висловив хтось бажання приєднатись до вас і що чекаєте від цього об'єднання?
Чи звертаються до видання представники селищної і районної влади за медіапідтримкою? Скільки коштує для них квадратний сантиметр газетної площі?
Скільки людей регулярно пишуть для вашої газети?

Олена ЯСИНСЬКА: Так, ми з "Сіверщиною" і "Валом" об'єднались. Знаємо, що бажання приєднатись висловила і Прилуцька "Фортеця". Чекаємо одного: участь у навчальних програмах, бо саме знань нам дуже бракує. Дуже хочемо побачити, як працюють ЗМІ у Польщі, наприклад, побувати в редакції якоїсь провінційної газети. Наша влада, як і всюди, хоче, щоб ми про неї писали лише хороше. Оскільки так не виходить, то гордість, мабуть, заважає про щось нас просити. Навіть звичайних коментраів від голови районної ради ми отримати не можемо. Всю реакцію на газетні матеріали дізнаємось на засіданнях райради, адже там активно обговорюють, що написав "Час", і домовляються якось впливати на це.Чомусь нормальний шлях співпраці газети з владою нашими керівниками не сприймається. Тому і питання ціни навіть не поставало.
Зараз в газету люди пишуть більше, ніж раніше. Більш-менш регулярно з нами співпрацює Володимир Чепурний - колишній редактор районки, справжній майстер; заснували рубрику "Правовий лікнеп", яку веде приватний адвокат Ярослав Примачок. Спортивний оглядач Саша Орищенко обіцяє працювати активніше, чекаємо. А як ваші справи?

Світлана ДУШИК: Дякуємо всім, хто зацікавився. Хоч зараз надворі - дощ і холодно, ми побігли далі шукати новини.

Vlad Savenok: Мене дивує запитання Furious Garry і його "знаючий" підхід до джинси. Може скластися таке враження, що всі журналісти так і сидять на "джинсі".
---
Це чисто українська жаба - журналістам гарно , бо вони на "джинсі" сидять. Судячи з більшості "джинси", яка публікується, то вона іде на 95% з Києва, а решту 5% журналісти пишуть, а бо керівники ЗМІ їхніми іменеми підписують готовий текст .
----
Найчастіше це - розповідь про якись захід частим згадуванням певної особи чи організації. І читач, і журналіст бачать цей матеріал одразу, і він не викликає у них довір'я.
---
Попит на джинсу - невеликий і на ній не заробиш, тим більше на районному чи обласному рівні - тільки репутацію втратиш.
---
Поважаючі себе видання пропонують клієнту рекламний матеріал, який маркується, як реклама. А це уже не джинса.

Олена ЯСИНСЬКА:

Світлана ДУШИК: