Американський парадокс або Чому емігрант Пришиба помер українцем?

Три дні я спілкувався з американцями щодоби по 16 годин. Цікавими американцями. Українською мовою.

Це були рідні українського емігранта Павла Пришиби із села Чемер на Чернігівщині. Нині вони живуть у Філадельфії (США). Відвідали Чернігів 2- 4 вересня.

З відео, яке розміщене нижче, ви зрозумієте, чому донька Павла Пришиби Євдокія, її діти та внуки говорять українською.

Секрет і парадокс Америки

Секрет простий - Павло Пришиба не тільки вчив своїх нащадків говорити рідною мовою, але й завжди прагнув створити українське середовище для своїх і чужих дітей співвітчизників в Америці.

Більше того - американське законодавство не забороняє відкривати приватні школи з українською мовою навчання. Не лише суботні, а загальноосвітні.

Але Павло Пришиба не мав таких грошей, щоб вистачило на відкриття школи. А тамтешні багаті українці так і не наважилися фінансувати загальноосвітню українську школу.

Про це розповіла і його донька Євдокія Павлівна, і щоденники самого Павла Пришиби, які ще чекають на побачення з читачем.

До речі, про цікавий парадокс. Євдокія Павлівна 70 років прожила в США і не була громадянкою цієї країни. Тільки пару років тому вона офіційно одержала громадянство. І то тільки тому, що її донька захотіла повезти матір за кордон.

Буває, виявляється і таке.

Біля стін в’язниці

Перше місце, де побувала родина американських українців, розташоване біля чернігівської в’язниці, що на початку вулиці Комсомольської.

Саме у чернігівському СІЗО півроку сидів Павло Пришиба. Про це він детально описує в своїх щоденниках, що частково публікувалися на цьому сайті у матеріалі Що діялося в Україні й у чернігівській в’язниці? Ч.2(фото) .

Вони побачили вікна і мури, за якими чоловіків їх родини у 1930-1931 роках тримала радянська влада.

За що? Це Павло Пришиба також детально описав у щоденниках, маючи чудову пам’ять Як знищували і катували українського господаря. Ч.1 (фото)

У місті храмів домонгольської Русі

Українці із-за океану вперше були в Чернігові. Захоплювалися нашими соборами і церквами. Пораділи, коли почули в П’ятницькій і Катерининській церквах службу українською. Придбали сучасні ікони для українського православного храму у Філадельфії, який постраждав у кінці серпня від пожежі.

Гості із США побували в Канадсько-Українському центрі бібліотеки ім. М.М.Коцюбинського. Там і відбулась перша зустріч рідних Павла Пришиби з чернігівцями.

Євдокія Павлівна передала до Канадсько-Українського бібліотечного центру понад 600 примірників книг з бібліотеки свого батька. Це - унікальні закордонні видання українства часів „залізної завіси”. Книги цікаві не лише науковцям, а й усім, хто хоче дізнатися більше про нашу історію, літературу і життя українців за океаном.

Теплі зустрічі у Чернігові

Гостей вразив теплий прийом. Не раз було видно, що їм на очі навертаються сльози. Адже вони бачили країну своїх предків з її культурою і людьми.

Так, в Канадсько-Українському бібліотечному центрі бібліотеки ім. М.М.Коцюбинського вони ознайомились з виставкою чернігівської майстрині, учасниці міжнародних та всеукраїнських конкурсів та фестивалів, майстра по виготовленню авторських ляльок-мотанок та вишивки стрічками Лариси Ганненко.

Кожна з її робіт особлива, а ляльки-мотанки створені з історичною точністю, починаючи з матеріалів і закінчуючи технологією виготовлення. Одна з ляльок взяла курс на Америку з Євдокією Павлівною.

А виступ учнів міської школи мистецтв і невимушена розмова з ними запам’ятаються гостям надовго.

Як і зустріч і працівниками чернігівських бібліотек та літераторами у бібліотеці ім. М.М.Коцюбинського. Голова літературної спілки «Чернігів» Михайло Ткач розповів про початок публікацій у журналі «Літературний Чернігів», складну біографію Павла Пришиби.

Повідала про свого батька і його донька Євдокія Трипупенко (по чоловіку) та онуки – Ольга і Леся.

У відеозвіті про зустріч у бібліотеці можна почути також спогади про голод 1933 року у Чемері, на Чернігівщині, про життя українських родин в США .

Родина мріє видати книгу-щоденник Павла Пришиби. На мій погляд, як людини, що читала щоденники, це був би унікальний опис історії Північної України очима українця-патріота. Радянська історія проїхала колесом по його сім’ї і безжалісно знищила селян-господарів, на яких і трималася Україна.

Родина шукає мецената-патріота в Україні, щоб видав цю книгу і подарував у бібліотеки. Книга, написана очевидцем, поза сумнівом, стане надбанням історії нашої держави. Адже видання цієї книги в США не збагатить її духовну історію і навряд чи буде комусь потрібне. В останніх рядках я напишу про це.

Гості побували і в музеї Михайла Коцюбинського. Відчули серцем цей неповторний куточок українства, який більше століття тому сформував Михайло Михайлович разом з іншими діячами літератури і мистецтва в Чернігові. Його бережуть нащадки Коцюбинських сьогодні.

Де краще? У Них чи у нас?

Чим корисною була ця зустріч для мене? Спробував подивитися на рідний Чернігів очима людей, які волею нелегкої української історії опинилися за океаном. Чи краще там жити українству?

Не думаю. Заможніше – так. У американців більше можливостей і прав, ніж у нас. Вони не бачать такого побуту, таких доріг, транспорту і водіїв, що у більшості не поважають пішоходів.

Євдокія Павлівна, ходячи по Чернігову, особливо перший день, страшенно дивувалася, чому в Чернігові так мало світлофорів. Вона, як пішохід, хвилинами чекала, коли ж її нарешті пропустять на інший бік перехрестя.

Американцям дуже пощастило - я їх не завів у підземний перехід біля головпоштамту і не вивів на проспект Миру, в бік Красної площі. Вони не скакали по розбитих і відсутніх східцях. Чернігівці уже звикли, що влада ставиться до них як до худоби: мовляв, якось пролізе, а от гостям не хотілося цього показувати. Соромно якось, тим більше що Чернігів їм загалом сподобався.

Чому я їм не заздрив. Вони не можуть дихати Україною в Філадельфії. Наша історія, зокрема і Чернігівщини, писана кров’ю у 20-ті-40-ві роки сучасним американцям, уже далекого українського походження, мабуть, не потрібна. Вона треба нам, аби зрозуміли, чому ми такі і що з нами сталося.

І останнє. Повітря Десни і любов до батьківщини - не дурниці і вигадки «інтелігентів». Чернігівці за кодоном, які виїхали зараз до США чи інших країн, можуть це підтвердити. Але - кожному своє. А я чомусь згадую рядки мудрого українського дитячого поета Платона Воронька:

Облітав журавель
Сто морів, сто земель,

Облітав, обходив,
Крила, ноги натрудив.
Ми спитали журавля:
— Де найкращая земля?
Журавель відповідає:
— Краще рідної немає!

Владислав САВЕНОК

Фото автора