Ми не повернемося

Сьогодні, 14 жовтня, було тепло, світило сонечки й мухи не кусали. У центрі міста гуляло чимало люду з дітьми. На Красній площі, центральною алеєю та древнім Валом.

Саме в цих умовах і ці люди послугувалися українською. Ні, звісно, далеко не всі. Але є одна характерна тенденція.

Це, як то кажуть, «пересічні» жителі.

Це не учасники якихось спільнот правого спрямування, це не інтелігенція, тобто далеко не лише вона. Це були значною часткою сімейні «виходи».

Той балакає телефоном про якісь, схоже, робочі питання. Інші – між собою суто про свій «променад». Невимушено.

Це дорослі. Вони самі вийшли з СРСР з його мовною політикою і викидають його зі своєї голови. Ті люди, котрі не в 15 і не в 25 готові змінюватися і змінювати, а й пізніше.

А є ще й діти. Вони були не в якихось навчальних чи дитячих закладах, а на прогулянці з родиною.

Діти починають розмову українською. Семи, восьми років або й дев’яти.

Чернігівці визначаються: вони українці.

Гадаю, тут буде доречним малюнок російського художника Васі Ложкіна «Они не вернутся».