"Хотів би забрати Азовське море до Вільнюса", - голос "Українського Альянсу" Максим Ліпчевський

Кажуть, що радіо — це магія: ви чуєте голос, але не бачите очей. Щовівторка в ефірі Міжнародного освітнього радіо "Український Альянс" (RadioUA.LT) лунають голоси тих, хто представляє нову українську генерацію за кордоном.

Талановиті учні та активні вчителі Міжнародної української школи Литви спільно з ТРК "Свобода.ФМ" реалізують медіапроєкт "Український Альянс”.

Цього тижня студія відійшла від звичного формату мовлення. У свій день народження гостем прем’єрної рубрики "Знайомство зблизька" став Максим Ліпчевський — один із провідних ведучих радіостанції, актор шкільного театру та учасник Пресцентру. Про життя на дві країни, тугу за Азовським морем та дорослі мрії з юним українцем спілкувалася журналістка та шеф-редакторка проєкту Олена Головатенко.

 

---

Про дім, який хочеться перенести силою думки

— Максиме, сьогодні ми відкладаємо традиційний сценарій і говоримо як давні друзі. Розкажи про себе!

— Я народився в Сімферополі, але перші 13 років свого життя провів у Генічеську. Це затишне місто на морі, зовсім поруч з Азовським узбережжям. Для мене воно назавжди залишиться осередком безтурботного дитинства, сповненим доброти та особливого затишку.

— Чого з рідного міста тобі найбільше не вистачає тут, у Литві? Якби ти мав магічну силу, що б ти переніс сюди?

— Звичайно, я хотів би взяти все місто — отак просто рукою — і перенести сюди. Але якщо говорити про щось конкретне… Я б забрав свій будинок, у якому виріс, навчався і виховувався. А ще мені критично не вистачає моря. Я звик жити поруч із ним. Тому своє рідне Азовське море я теж хотів би забрати до Вільнюса.

Уроки еміграції: як навчитися цінувати своє

— Час спливає швидко. У Литві ти подорослішав, змужнів, закінчуєш школу. Яким ти бачиш своє майбутнє? Це буде Литва, Україна чи, можливо, інша країна?

— Життя навчило мене не загадувати наперед, адже будь-якої миті може статися те, чого ми зовсім не очікуємо. Але надалі я хотів би жити і навчатися на своїй Батьківщині — в Україні, в Києві.

Мені дуже не вистачає нашого суспільства. Мені потрібно чути навколо українську мову. Для мене є принциповим навчатися саме рідною мовою. Я хочу жити і творити для України, щоб вона розквітала. Хочу, щоб іноземці цікавилися нашою культурою та історією, щоб Україна приваблювала світ.

— Кажуть, життя в іншій країні відкриває в людині нові риси. Чого тебе навчила вимушена еміграція?

— Вона навчила мене цінувати те, що я маю. Пам'ятаю, як у дитинстві ми часто їздили відпочивати за кордон. І коли відпустка добігала кінця, мені ніколи не хотілося повертатися додому — хотілося залишитися там, біля басейнів і моря.

А зараз я розумію, що просто не цінував саму можливість повернутися додому. Тепер мені не потрібні "усілякі закордони". Мені хочеться лише одного — щоб у мене знову з'явилася можливість повернутися додому.

Театр, кіно і "Український Альянс"

— Ким ти бачиш себе через п'ять років?

— Я бачу себе щирим українцем. У професійному плані — актором театру і кіно. Хотів би продовжувати письменницьку діяльність та спробувати себе в кінорежисурі.

— Це серйозні заявки. Що ти робиш для здійснення цієї мрії вже зараз?

— Зараз я один із провідних акторів шкільного театру. Також започаткував власний проєкт — учнівський фільм, де вже пробую поєднувати акторство та режисуру. Крім того, пишу власні повісті та вірші.

— Додам, що ти стояв біля витоків радіо "Український Альянс". Що змушує тебе після шести уроків приходити в студію, записуватися, працювати над голосом?

— По-перше, я люблю новий досвід. Робота з голосом дуже допомагає мені як акторові. Я роблю цей процес цікавішим для себе, уявляючи, ніби озвучую мультфільм.

Культурний код: від Сковороди до Бикова

— Що сьогодні читає сучасна молодь? Хто твої улюблені письменники?

— Я захоплююся багатьма. Люблю Ліну Костенко. Дуже подобаються твори "Всякому місту — звичай і права" Григорія Сковороди та "Міст Мірабо" Гійома Аполлінера. Шаную творчість Тараса Шевченка, особливо "Мені тринадцятий минало" та "Заповіт", люблю Лесю Українку. Також мені близька рання творчість Павла Тичини та Володимира Сосюри — того періоду, доки система їх не зламала.

— А хто є твоїм кумиром у мистецтві?

— Леонід Биков. Усі знають його за фільмом "В бій ідуть лише «старики»". Я люблю його не тільки як талановитого актора й режисера, а й пишаюся ним як свідомим українцем. Навіть у часи тоталітарної системи він намагався просувати українське питання. Цікавий факт: він хотів переозвучити "Стариків" українською мовою, але йому не дозволили. Попри заборону, він максимально намагався інтегрувати українську мову у стрічку.

Із сучасних акторів мені імпонує Станіслав Боклан — як характерний артист. Знаю його за ролями у фільмі "Поводир", серіалах "Слуга народу" та "Кріпосна".

---

Бліц-інтерв'ю: штрихи до портрета

Наостанок розмови Максим Ліпчевський відповів на серію коротких запитань, які найкраще розкривають його характер:

• Тік-Ток чи книга перед сном?
  — Все ж таки книга.

• Українська музика чи світові хіти?
  — Українська музика.

• Ранній підйом чи робота до ночі?
  — У мене це поєднано: я і рано встаю, і пізно лягаю.

• Що найкраще підіймає настрій?
  — Мій театр, мої друзі, моя родина.

• Кого б запросив на інтерв'ю?
  — Свого сучасного кумира Станіслава Боклана.

• Найкращий звук у світі — це...
  — Мамине слово.

---

Слухайте "Український Альянс" щовівторка на платформі RadioUA.LT. Знайомтеся з тими, хто творить український простір за кордоном, і надихайтеся їхніми історіями.