Чорнобиль: Спогад розвідника

Весна дарує людям нові прагнення та мрії, відновлює сили та радісні відчуття. Але є дата в ці чудові дні, коли серце завмирає від болю та жаху – 26 квітня 1986 року – аварія на Чорнобильській атомній електростанції.

Чернігівська область опинилася в центі сумних історичних подій. Місцеві жителі взагалі поділяють спогади на «до» і «після» аварії на ЧАЕС.

Багато людей сьогодні потерпають від наслідків аварії, а в нашому місті, мабуть, не має родини, в якій би не було свідків тих трагічних подій. Майже в кожній організації працюють люди, які допомагали в ті часи ліквідувати наслідки аварії.

Вони ще поряд з нами - жива історія, але справжні герої завжди скромні і не афішують свого вкладу на захист майбутніх поколінь. Про це нагадують хіба що «походи» до госпіталю та, так звані, «чорнобильські відпустки». На мою думку, кожен з них поміняв би Чорнобильські пільги на здорове щасливе життя без трагічних спогадів.

На це запитання запросила відповісти Сергія Володимировича Бочку, начальника Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Чернігівської області, учасника ліквідації аварії у вересні 1986 року:

- Відчуття були дуже різні: розумів скільки шкоди завдасть аварія, розумів, що багато людей постраждає тому «рвався в бій», прагнув допомогти і також перевірити свої знання на практиці – це був як екзамен життя, у Вузі такого не буває.

- В тому й справа, що я закінчив Саратовське військове хімічне командне училище і набув кваліфікації – спеціаліст радіаційно-хімічного захисту. Розумієте, моряки відшліфовують навички на морі, артилерія теж може тренуватись на полігоні, як і танкісти, а от за моєю спеціальністю практичних навичок роботи в умовах радіаційного забруднення місцевості придбати важкувато.

Багато військових потрапляли в Чорнобиль у складі воєнних формувань, але були й такі, що направлялись в індивідуальному порядку як спеціалісти вузького профілю, в тому числі і я.

- Один місяць. Термін перебування був обмежений дозою в 25 Бер. Як швидко набереш дозу залежало від того, де працюєш. На той час було чотири зони.

Добова доза в першій становила – 0,1 Бер, там працювали оперативні групи терміном до шести місяців. Добова доза в другій – 0,3 Бер і термін роботи в них становив до двох місяців, там працювали групи забезпечення (пожежна, технічна, інженерна і т. д.).

Добова доза третьої зони – 0,9 Бер, роботи в них проводились не більше місяця для однієї особи, в них працювали і розвідгрупи. Була особлива зона, четверта – це зона території ЧАЕС, добова доза в ній теж не повинна була перевищувати 0,9 Бер.

- Вже 23 роки пройшло з дня аварії, чи багато друзів у Вас залишилось. З якими були в Чорнобилі? Як часто зустрічаєтесь?

- Враховуючи специфіку моєї роботи, з великою кількістю людей я не спілкувався, на концерти і кіно часу не було. Розвідвідділ, до якого я входив, відносився до оперативної групи Міністерства оборони і складався з 6 чоловік та командира. Всі вони були військові (і це ще був Радянській Союз), тому один був з Молдови, двоє з Поволжя, а двоє братів з Миколаєва.

Роз’їхались потім по своїм домівках, а зараз це різні країни навіть! Та й з ними спілкувався тільки під час відпочинку. А так приїде броньована машина з водієм, отримаєш завдання від командира і вперед на заміри.

Згадую страшилки, коли сам робив заміри на об’єктах в Прип’яті. Ідеш і здається, що хтось на тебе дивиться, а знаєш, що нікого бути не може – аж мурашки по спині! Потім з’ясувалось – то були голодні собаки. Бідні, вони здичавіли в порожньому місті.

Коли проводилась евакуація, тварин залишили в місті (за нормами брати тварин не можна ні в сховище, ні в транспорт). Частину тварин знищили спеціальні команди, а ті, що залишились, зібрались в зграї по 10-20 тварин, тому доводилось носити з собою палку для відлякування.

- А в Чорнобилі я вже був не перший раз і це мені допомогло потім в роботі. Коли ще навчався в школі, займався спортивним авіамоделюванням. В 1968 році там проводились обласні змагання Київської області. Нас тоді поселили в школі, бо були канікули, а годували поряд - у ресторані. Тренер видавав талони на сніданок, обід та вечерю і ми були такі горді, що ходимо до ресторану як дорослі.

Ще тоді обійшов в Чорнобилі кожну вуличку та околиці, де проводились змагання А в 1986 році я знову жив поряд з цією школою і кормили нас у тому самому ресторані, що й 20 років назад, і так само видавали талони на сніданок, обід та вечерю. Майже дежавю! Друзі тоді дивувалися, коли я встиг так швидко вивчити місто.

А на покинуте місто Прип’ять було жаль дивитися: раніше воно було дуже гарним, кімнати в квартирах хоч і малуваті були (по сучасних мірках), але затишні і гарні. Люди в Прип’яті жили досить заможно, могли багато чого собі дозволити.

Згодом, після евакуації міста, господарям можна було повернутися з документами і у супроводі міліції та дозиметриста пройти до своєї квартири, щоб забрати важливі речі, але тільки ті, в яких рівень забруднення був у нормі. Легкові машини взагалі не повертали, віддавали номер з машини і держава видавала тоді господарю компенсацію.

Невідомо скільки речей було викрадено і продано в інших містах лиходіями, міліція не встигала контролювати все місто.

Згадав один комічний факт. Наш розвідвідділ розташовувався в будинку місцевої адміністрації. Гарний інтер’єр, гарні меблі, а начальники сиділи на табуретках та обідраних кріслах, або й зовсім на голих дошках. Це тому, що тканина накопичує радіоактивний пил і чомусь не хотілося сидіти на радіонуклідах. Цікаво також було спостерігати, як у бувших теплицях працюють спеціалісти-аграрії, вони вивчали вирощування рослин в умовах радіації.

- Як Ви відноситесь до іноді протилежних поглядів в ЗМІ щодо Чорнобильських проблем?

- На мою думку, в ЗМІ повинні друкуватися матеріали, які чітко прораховані спеціалістами: не оптимістично прикрашені чи навпаки – драматизовані, а факти реалістичні і, головне, проаналізовані спеціалістами!

Люди повинні знати правду. Найнебезпечніше для людей в даний час - це внутрішнє опромінення від вживання забруднених радіонуклідами продуктів.

- Ворога потрібно знати в обличчя! А радіацію людина не може побачити, понюхати і без приладів почути. Тому інколи легковажність деяких чорнобильців, коштувала їм життя або здоров’я. Багато залежить від дотримання правил безпеки, особливо щодо запобігання внутрішньому випромінюванню: режим харчування, обробка продуктів, санітарна обробка і т.д.

Якщо не маєш дозиметра, чітко виконувати вказівки командирів. Якщо сказав командир йти дорогою, в ті кущі не йти – значить туди не можна! Я думаю, що не тільки у випадках радіації цей приклад підходить, а й в інших НС також.

До Чорнобиля були й інші аварії на АЕС: в Англії (8 жовтня 1957 року), в США (28 березня 1979 року) і т.д.

- Дуже великі масштаби радіоактивного забруднення, що захопило значну територію. А, як кажуть, у страху очі величезні. Наприклад, на кордоні Чехословаччина - Німеччина з весни 1986 більше року стояли пункти спеціальної обробки техніки та працювали дозиметристи від військ СРСР, хоча радіацією там і не пахло.

- Сергію Володимировичу, Ви полковник запасу, професійний військовий, а як потрапили в цивільний захист?

- Фахівці такого профілю як у мене потрібні у всіх родах військ і в цивільному житті. А я ще у 1980-83 роках служив в військах цивільної оборони, тоді вони входили до складу Міністерства оборони, в Окремому механізованому полку ЦО в Молдові (м. Дубосари).

У 90-х роках служба моя проходила вже в Челябінську. Згодом перший Міністр оборони вже незалежної України дав можливість офіцерам-українцям переїхати служити ближче до рідного дому. В 1992 році зі збройних сил Росії був переведений до України через Штаб ЦО України. В штабі запропонували три області – вибрав Чернігівську.

Спочатку був начальником відділу РХЗ, начальником інспекції Штабу ЦО області, потім заступник начальника обласного Управління з питань надзвичайних ситуацій, а згодом і начальником Курсів ЦО області. З 2003 року Курси ЦО були реорганізовані в Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Чернігівської області, де зараз і працюю.

Чорнобиль обпік та залишив болючі рани в житті наших людей, але життя бачу не учить. Населення недостатньо знає про захист від радіації, керівники ОГД, на жаль, також. В Україні є відповідний Закон, в якому все прописано та роз’яснено як захистити себе та оселю.

Дозиметричних приборів зараз достатньо у вільному продажу, перевіряйте продукти, вивчіть норми та будьте здорові! Якщо потрібна консультація, її можна отримати в консультпунктах ЖКГ, а також у нас в Центрі, де кваліфіковані спеціалісти нададуть Вам потрібну інформацію.

- Сергію Володимировичу, у Вас залишилась військова виправка і виглядаєте Ви чудово! Які особисті секрети маєте для цього?

- Всі хвороби від нервів та власного сприйняття оточуючого світу. Якщо зациклюватись на хворобі, то й будеш хворіти. Потрібно бути оптимістом: якщо життя не дарує Вам достатньо приємних хвилин – сам собі створюй гарний мікроклімат.

Звичайно ж, заняття спортом, коли є така можливість, але не через силу. Спорт повинен приносити задоволення, корисно поєднувати з походами туристичними краєвидами нашого чудового поліського краю.

Ранкова гімнастка – це святе ще з дитинства! Мені пощастило, що і моя родина і колектив Центру допомагають мені долати перешкоди, а також відчувати себе корисним для спільної справи в цілому і для кожного особисто.

«Душі жалобного не накидай убрання, із книги радості не припиняй читання»
(Омар Хаям)

Збільшити

Збільшити