Останнє оновлення: 16:32 понеділок, 10 червня
Історія / Князівство
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Сьогодні день пам'яті святого благовірного князя Ігоря Чернігівського. Відео

Сьогодні день пам'яті святого благовірного князя Ігоря Чернігівського. Відео

Середина XII століття була для Русі скорботним часом безперервних міжусобних воєн за Київське князювання двох князівських угруповань: Ольговичій і Мстиславовичій. Святий Ігор належав до Ольговичів і також брав участь у боротьбі за Київське князювання.

У 1138 році великим князем Київським став старший брат Ігоря Всеволод Ольгович (прадід святого Михайла Чернігівського).

Хоча його князювання тривало всього кілька років і було наповнено безперервними війнами, князь вважав Київ своїм спадкоємним князівством і вирішив передати його в спадщину своєму братові Ігореві.

"Не хочемо бути в спадщині", - вирішило київське віче. Ігор, залучений у самий центр подій, став жертвою наростаючої ненависті.

Грізні події розверталися стрімко. 1 серпня 1146 року вмер князь Всеволод, і кияни цілували хрест Ігореві як новому князеві, а Ігор цілував хрест Києву - справедливо правити народом і захищати його.

Але, переступивши хресне цілування, київські бояри відразу ж призвали Мстиславовичів з військом. Під Києвом відбулася битва між військами князя Ігоря й Ізяслава Мстиславовича. Ще раз порушивши хресне цілування, київські війська в розпал бою перейшли на сторону Ізяслава.

Чотири дні Ігор Ольгович ховався в болотах біля Києва. Там його взяли в полон, привезли в Київ і посадили в поруб. Це було 13 серпня, все його князювання тривало два тижні.

"Поруб" – холодний зруб з колод, без вікон і дверей. Щоб звільнити з нього людину, треба було "вирубати" його звідтіля. У ньому князь важко занедужав. Думали, що він помре. У цих умовах супротивники князя дозволили "вирубати" його з ув'язнення й постригти в схиму в Київському Феодоровському монастирі. Князь одужав і, залишившись ченцем монастиря, проводив час у сльозах і молитві.

Боротьба за Київ тривала. Рухома гординею, жодна зі сторін не хотіла поступатися. Бажаючи помститися роду Ольговичів, а заодно й усім князям, київське віче, рік по тому, в 1147 році, ухвалило розправитися із князем-ченцем.

Митрополит і духівництво намагалися надоумити й зупинити їх. Князь, що правив у Києві, Ізяслав Мстиславович й особливо його брат князь Володимир намагалися запобігти цьому безглуздому кровопролиттю, урятувати мученика, але самі піддалися небезпеці з боку запеклої юрби.

Повсталі ввірвалися в храм під час святої літургії, схопили Ігоря й потягли його на розправу. У воротах монастиря юрбу зупинив князь Володимир. І сказав йому Ігор: "Ох, браті, куди ти?"

Володимир же зіскочив з коня, бажаючи допомогти йому, і покрив його корзном (князівським плащем) і говорив киянам: "Не вбивайте, брати". Вів Владимир Ігоря до двору матері своєї, і стали бити Володимира.

Так оповідає літопис. Володимир встиг вштовхнути Ігоря у двір і зачинити ворота. Але люди виламали ворота й, побачивши Ігоря "на сінях", розбили покрову, стягнули святого мученика й убили на нижніх щаблях сходів. Жорстокість юрби була настільки велика, що мертве тіло страждальця піддали побиттю й нарузі, його волочили мотузкою за ноги до Десятинної церкви, кинули там на віз, відвезли й "повалили на торгу".

На ранок страждалець був похований у монастирі святого Симеона, на окраїні Києва. У 1150 році князь Чернігівський Святослав Ольгович переніс мощі свого брата, святого Ігоря, у Чернігів і поклав у Спаському соборі.

 

закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  У житті є завжди місце для… півоній

SVOBODA.FM