Чернігів-Камчатка: Мандрівник Олександр Волощук готує нову книгу

Мандрівник і журналіст Олександр Волощук приступив до написання книги про чергову подорож-дослідження. У ній він розповідатиме про подорож 2008 року по Сибіру, Колимі, Камчатці і Командорським островам.

Майбутня книга називатиметься "Назустріч сонцю". "Високий Вал" знайомитиме відвідувачів сайту з уривками майбутнього твору.

Отже, вирушаємо назустріч...

Подорож починається подумки

Людське життя – це стихія, і тому не повинне йти за планом. Так вважає багато людей. Але кожна людина має право на власну думку і особистий світогляд. Щодо мене, то я люблю планувати: сьогоднішній день, наступний тиждень, найближчі справи і власну роботу. А щодо серйозних подорожей, то тут, як на мене, планування просто необхідне.

Для того, щоб якнайкраще підготуватися до мандрівки і мати від неї позитивний результат, мало розкрити атлас, скласти маршрут і покласти в рюкзак необхідні речі.

Потрібно заздалегідь знати, куди проляжуть твої шляхи через рік, два, три – для того, щоб зібрати необхідну інформацію, налагодити зв’язки з людьми, які тебе прийматимуть і допомагатимуть. Щоб знати, на чому зосередити увагу, що подивитись і з ким зустрітись. Які теми обрати для серйозного дослідження, а що оглянути в якості звичайного туриста.

Ще задовго до майбутньої подорожі треба здійснити її подумки. І бажано це зробити не один раз. Тоді й майбутній шлях буде значно простішим і легшим. Звичайно, не у фізичному розумінні, а у психологічному.

Особисто для мене кожна подорож починається не з того моменту, коли 25-кілограмовий рюкзак займе своє звичне місце на спині, а відтоді, коли народжується ідея побувати в новому незвіданому досі місці.

На Камчатку? На Камчатку!

Камчатка з’явилась у планах наприкінці 2004 року і здійснення цієї мандрівки я відклав на 2008-й. Автостопом (а саме цьому способу пересування я завжди віддаю перевагу) на Камчатку не потрапити, бо туди немає жодної дороги.

Враховуючи цей факт, я спочатку думав дістатися туди «цивільно», тобто літаком. Але, трохи поміркувавши, спланував свій рух таким чином: автостопом до Магадану, а вже звідти на Камчатку – або тим же літаком, або по Охотському морю на одному з суден.

Другий варіант виглядав більш привабливим, але він був малоймовірним, оскільки з початку 1990-х років значно скоротились обсяги морських перевезень на всіх без винятку морях, що омивають береги Росії.

Остаточно питання способу потрапляння на Камчатку мало вирішитися лише в Магадані. Але однією Камчаткою я вирішив не обмежуватися – кінцевим пунктом подорожі 2008 року стали Командорські острови в Тихому океані, де головним об’єктом мого інтересу (і кінцевою точкою подорожі) була могила видатного мореплавця і відкривача нових земель Вітуса Беринга.

До речі, спочатку замість Командорських островів у маршруті стояв острів Парамушир на Північних Курилах. Але після спілкування зі своїм другом і колегою, київським журналістом і мандрівником Миколою Хрієнком, який за рік до мене відвідав Командори, я вирішив внести корективи у маршрут.

Головне – мета і бажання

Мандрівка отримала умовну назву „Назустріч сонцю”. Чому? Все дуже просто: від Чернігова - стартового міста подорожі, і до її найвіддаленішої точки – могили Вітуса Беринга на Командорських островах – шлях лежав із заходу на схід. Більше трьох місяців я мав рухатися назустріч сонцю, що сходить з-за неосяжної далечі Тихого океану і пливе на захід, щоб зігріти своїми променями всю планету.

Як і попередні подорожі, ця також мала певну журналістську і дослідницьку мету. По-перше, я мав продовжити вивчення життя українців у Росії, а по-друге, попрацювати над темою „гулагівського” минулого відвідуваних регіонів (зокрема, мене цікавили залишки колишніх таборів на Колимі і в Якутії).

Моральними та інформаційними спонсорами мандрівки за доброю традицією стали чернігівські газети „Сіверщина” та „Біла хата”, а також інтернет-видання „Високий Вал”. Щодо грошового спонсорства, то я його й не шукав. Тому що втомився робити це під час підготовки до попередніх подорожей і під час пошуку коштів для видання своєї першої книги „Автостопом на край світу”.

Не буду переповідати про хід цих пошуків, а для того, щоб читач мене зрозумів, процитую всесвітньо відомого мандрівника і дослідника Руаля Амундсена: „Які величезні перешкоди випадають на долю всіх дослідників, скільки їм доводиться витрачати часу й праці, щоб витиснути гроші на експедиції. Нескінченні зволікання, приниження, яким піддається їхнє самолюбство і навіть честь при вишукуванні коштів, становлять трагедію життя дослідника”.

Додати, мабуть, нічого, хоча ці рядки були написані більше ста років тому… Але трагедії з „грошового питання” я не робив. Бо знав з особистого досвіду, що гроші і майже все інше можна добути в дорозі. Адже найголовніше для справжнього мандрівника – це чітке бачення своєї кінцевої мети, впевненість у власних силах, бажання і цікавість.

Шкодував лише, що до початку подорожі не встиг побачити власну книгу „Автостопом на край світу”, що ось-ось мала надійти з друкарні. Але мав домовленість з головою чернігівської „Просвіти” Василем Чепурним, що кілька екземплярів нововиданої книги будуть надіслані авіапоштою в Магаданську область, де я зможу її отримати і подарувати землякам-українцям.

Тоді я не знав, що вперше побачу власну книгу майже через три місяці після її видання, і не на Колимі, а аж на Камчатці…