Винищення села: Доки нас доїтимуть «молочні королі»?

Низькі закупівельні ціни на молоко давно вже стали притчею во язицех. Однак такого знущання над трударями, як нині, на Чернігівщині не пригадують.

Зазвичай з настанням холодів закупівельні ціни завжди підвищувалися. Позаторік, коли долар був чи не вдвічі дешевший, молокозаводи платили по 1,38 гривні за кілограм. Торік — по 1,62 гривні. А цього року ціна не змінювалася — 1 гривня. Хоча собівартість виробництва молока за рік збільшилася вдвічі.

Великі сподівання щодо підвищення закупівельних цін на молоко селяни покладали на цьогорічну урядову постанову №291, якою встановлено порядок виплат дотацій виробникам молока. Та цього не сталося.

Монополісти-молокозаводи стали вимагати від селян переписати укладені угоди так, щоб дотація входила до раніше погодженої закупівельної ціни. Таким чином добрі наміри уряду зведено нанівець. Це викликає обурення людей, але протистояти диктату переробників індивідуальні здавачі молока, як не прикро, не здатні.

Інша справа — селянські спілки. У Сосницькому районі їх дві — «В’юнка» та «Десна». Уже кілька років вони захищають інтереси майже півтисячі селян.

Нинішнього року їм довелося не лише постійно сперечатися з молокозаводами, які безбожно занижують жирність та кількість зданого селянського молока (простіше кажучи, крадуть його), а й опиратися незаконним вимогам включити в його закупівельну ціну дотацію.

Голови спілок «В’юнка» Григорій Мазигура та «Десна» депутат Сосницької районної ради Валентина Циганок винесли ці мудрації на суд громадськості, поінформували районну раду, обласне управління агропромислового розвитку та народних депутатів України. Їх звернення було зачитане на сесії Верховної Ради.

Та, схоже, то був голос волаючого в пустелі. На нього відгукнулися лише переробники: спочатку Новгород-Сіверське, а потім і Бобровицьке молокопереробні підприємства відмовилися приймати молоко «у зв’язку з неможливістю такої співпраці».

— Усно нам пояснили: «Не треба було скаржитися», — розповідає Валентина Циганок. — Та як же не скаржитися, якщо за здані на Бобровицький молокозавод 92666 кілограмів молока ми так і не отримали ні копійки дотації, яка, за нашими підрахунками, має перевищувати 20 тисяч гривень. Переробники докладають зусиль, аби селяни полишали нашу спілку. Поодинці легше їх ошукувати.

Валентина Миколаївна показує накладні, за якими спілка «Десна» відправляла продукцію на Бобровицький молокозавод. Молоко мало 4,5-4,2 відсотка жирності.

Чим же не підійшло воно Бобровицькому молокозаводу? Чому він не схотів співробітничати з організованими у спілку здавачами? Про це я мала намір запитати директора заводу Івана Довгопола.

Та Іван Володимирович відмовився говорити зі мною. Нарікав на якихось журналістів, які колись щось не так написали про його завод. До того ж не забув пригрозити: мовляв, якщо і я щось «не так» напишу, то потягне мене до суду.

На втаємниченість керівників молокозаводів на одній із нарад скаржився навіть начальник обласного управління агропромислового розвитку Анатолій Максак. За його словами, аграрне відомство не завжди може дістати необхідну інформацію від молокопереробних підприємств, які працюють поза законодавчим полем, нав’язуючи селянам кабальні для них угоди або й зовсім уникаючи їх.

Тим часом спілки «В’юнка» та «Десна» кілька років тому змогли відстояти права багатьох селян Сосницького району у конфлікті з Бахмацьким молокопереробним підприємством, яке заборгувало їм десятки тисяч гривень. Тоді їм допомогли газета «Сільські вісті» та керівництво облдержадміністрації.

Цього року в обласному управлінні агропромислового розвитку Валентині Циганок порадили уладнати суперечку із заводом щодо дотації у суді, де селяни мають усі підстави виграти справу. Та на суд не наїздишся. А у Валентини Миколаївни удома — сім голів рогатої худоби, кілька свиней, город. А вона ще й керує спілкою, постійно відстоює права селян у районі та області, організовує роботу молокоприймальних пунктів тощо.

Сподівалася, що захистити інтереси селян — здавачів молока — допоможуть державні органи, адже чиновники на всіх перехрестях кричать про нову «модну» тему — створення селянських обслуговуючих кооперативів. Та виявилося, вони поки що захищають селян лише на словах.

Валентина Циганок переконалася в цьому, спілкуючись із багатьма державними установами. Зокрема, керівників сосницьких спілок відшили у районній дорадчій службі, до якої вони звернулись із проханням надати платні послуги з визначення якості молока.

Виступала Валентина Миколаївна й на засіданні обласної погоджувальної комісії з урегулювання цін на молоко при обласній держадміністрації, на якому були присутні директори молокозаводів. Комісія ухвалила, щоб переробники приймали молоко по 1,40 гривні за кілограм. Однак вони на це й вухом не повели. Дзвонила В.Циганок у Міністерство економіки України. Та замість того, щоб допомогти, їй прочитали мораль.

Захищають переробників і в Чернігівському обласному управлінні харчової та переробної промисловості: мовляв, на заводських складах лежать нереалізованими 3 тисячі тонн молочної продукції, підприємства від цього зазнають збитків, тому й не можуть приймати молоко за вищою ціною.

Однак розібратись з розрахунками на підтвердження цих слів марно — собівартість молочної продукції й прибутки заводів тримаються у таємниці. Схоже, чиновники не хочуть псувати стосунки з «молочними королями». Хіба що у розмовах «не для преси» зізнаються: практика нарахування дотацій на молоко не до кінця зрозуміла навіть їм.

Отож обійшовши по колу чиновницьку рать, Валентина Циганок повернулася у своє Велике Устя ні з чим. Єдина «допомога», яку отримала, – брошурка про те, як організувати сільськогосподарський обслуговуючий кооператив. Її дали жінці в обласному управлінні агропромислового розвитку замість молоковоза, якого вона просила для обох сосницьких спілок. Таку техніку, сказали, виділяють лише новостворюваним обслуговуючим кооперативам.

«Мені ж так і не пояснили, в чому різниця між таким кооперативом і нашою спілкою. На мою думку — лише в назві», — каже В.Циганок.

— Держава втратила важелі контролю над молокопереробкою і проявляє байдужість до спілок молокоздавачів, спонукаючи їх самотужки борсатися у тенетах нею ж створених проблем, — говорить Григорій Мазигура. — Чи не спіткає така ж доля і новостворювані обслуговуючі кооперативи?

В області діє лише кілька молочарських селянських об’єднань. Селян поставлено перед жорстким вибором: або приставай на здирницькі умови переробників, або ріж худобу. Тому й не дивно, що за останніх п’ять років кількість корів на Чернігівщині зменшилася на 113 тисяч, цього року — ще на десятки тисяч.

Процес набирає розмаху. Тому навіть переробники визнають: може статись, що молочна галузь зникне. Як після втрати сировинної бази зникла в області цукрова. Чому ж так уперто не хочуть зробити крок назустріч селянам? Це ще одна величезна таємниця, про яку переробники уникають говорити.

Попри зменшення в державі кількості молока, на прилавках не спостерігається нестачі молокопродуктів. З чого ж вони беруться? Чи не з пальмової олії та інших невластивих молоку добавок, які стали масово знаходити у молокопродуктах? Якщо це так, то й справді — навіщо нашим заводам натуральне молоко?

Та на відміну від безпорадних чиновників В.Циганок і Г.Мазигура знають, що треба зробити для порятунку галузі:

— Слід встановити мінімальні фіксовані ціни на молоко не менш як 2 гривні за кілограм і відповідний механізм дотацій, щоб їх нарахуванням займалися не переробники, а незалежні від них структури.

Наталя ЛИТВИНЕНКО, «Сільські вісті»
Чернігівська область