Винищення села: Безкоштовна картопля

Темі винищення українського села на прикладі продукту від «сільської годувальниці» на «Високому Валі» приділялося вже чимало уваги. Добивають село як монопольні змови місцевих молокозаводів, так і законотворчість наших «слуг народу».

Зараз – про ті ж яйця, тільки в інший профіль – картопляний. За якою ціною Ви купували чи продавали картоплю минулого року і яка ціна, попри тотальне подорожчання, цієї осені?

На моїй пам’яті минула осінь – 2 грн, цьогоріч – 1,20 грн. Парадокс? Чи продовження «молочно-м’ясної» політики?

«Королева» чернігівських полів

Минають роки і десятиліття, а картопля була і залишається “королевою” наших городів, шанобливо проголошеним у народі “другим хлібом”.

Як уявити домашній стіл без аромату і смакоти щойно вийнятої із печі чи духовки тушкованої картоплі, дерунів прямо зі сковороди, спечених чи зварених у мундирах крохмалистих, розсипчастих бульб під квашені у капусті хрумкі огірочки?

Ось тільки нелегка праця по її вирощуванню пошановується сьогодні чомусь не такою мірою, як раніше. Для порівняння: у 80-х роках минулого століття картопля була майже вдвічі дорожчою за хліб, приймали її по 20 копійок за кілограм, а буханка коштувала 12 копійок.

Років з десять тому одна хлібина коштувала у магазині біля гривні. Приблизно стільки ж за кілограм правили у той час заготівельники при здачі їм картоплі.

Але ж за період, що минув відтоді, практично усе подорожчало. І та ж сама хлібина зараз коштує у п’ять разів більше. Зате, як не парадоксально, на картоплю ціна майже не змінилась.

І одна справа, якщо вирощуєш бараболю тільки для своїх потреб. А інша, коли у сподіванні виручити за неї додаткову гривню до сімейного бюджету висаджуєш бульби на більшій площі і, зібравши урожай, хочеш вигідно його збути...

Не нас виніть, а кризу

Колись на Прилуччині, як зрештою і в усій області, з цим не було проблем. По всьому району у селах базувалися заготпункти райспоживспілки зі складськими приміщеннями, плідно та зацікавлено працювали заготівельники. Була в них і мішкотара, була можливість і двори об’їхати, і прийняти бульби безпосередньо на пункті.

А що тепер? Нішу заготпунктів на селі пробують заповнити комерсанти-приватники.

Але не кожен господар спішить наповнити мішки та нести до машини. Навіть той, хто зважився, робить це неохоче. Бо людей не влаштовує ціна: 1,30 – 1,40 гривні, у кращому разі півтори гривні за кілограм.

Парадокс! Цьогорічного посушливого літа картопля на городах в основному не вродила, і за кон’юнктурою ринку та за логікою картопля, здавалося б, мала подорожчати, але цього не сталось.

Так звана криза вдарила по гаманцях населення, і перекупники, щоб вигідніше продати і мати зиск, не піднімають планку приймальної ціни вище 1,50 гривні. В одному із сіл району на наше запитання, чому низька ціна на картоплю, власник “фури”, не встаючи з-за керма, так і випалив: “Ви хочете за щось жити – і ми теж хочемо!.. Не нас виніть, а кризу...”.

Не вигідно вдома, не солодко й у столиці

Що залишається селянину? Везти у Прилуки? Так, неподалік “Привозу” перекупники беруть картоплю по тій же самій ціні, а то і дешевше. А на ринках міста, щоб тягнутися за дві гривні, треба цілий день вистояти, без гарантії, що не доведеться “скидати” ціну. Везти у столицю та просити 3 – 4 гривні? І там уже, виявляється, не завжди солодко...

- Якось днями, - розповідає голова правління кредитної спілки “Гетьман” Анатолій Швед, - заходить до нас одна із позичальниць, котра живе у Знам’янці і разом із чоловіком постійно возить продукцію зі свого городу на ринок Києва. І запевняє: навіть на столичному ринку перекупників розвелося стільки, що збивають ціну на картоплю до мінімальної – півтори гривні за кіло. Яка ж, мовляв, тоді вигода? Якби, каже, не перець та зелень (кріп, петрушка, пастернак, селера), то заради картоплі нічого й забиватись у Київ...

Добре, якщо є особистий транспорт чи живеш у приміському селі, де автобуси – один за одним, якщо є здоров’я і бажання носитися з клунками-торбами та стояти на ринку і торгувати. А якщо мешкаєш у глибинці, куди автобуси завертають вряди-годи, а то і взагалі не доходять? Тоді що?

Перестали здавати - і підняли ціну... На 10 копійок

- Поки через наше село ходив автобус Київ-Ніжин, - вводить у курс “провінційних” справ секретар Білорічицької сільради Світлана Микитченко, - люди ще вибирались інколи на базар. А як із Нового року перестав ходити, то на ринок уже не їздять. Картоплю, що не помістилась у погребі, здебільшого “сплавляють” приватникам. Приїздили машини з Дніпропетровська, Донецька.

 Почали, було, приймати по 1,30 гривні. Людей це не задовольнило, вони перестали здавати картоплю. Комерсанти потупцювали-покрутились і таки поступились, піднявши ціну на 10 копійок. Великої радості у людей це не викликало, та все ж вони відновили продаж. А куди діватись...

- Урожаю на картоплю цього року не було б, якби не сорт “слов’янка”, що вродив більш-менш нормально, - підбиває підсумок картопляних “жнив” Ганна Монька, сільський голова Білошапок, одного із найвід-даленіших сіл району. – Тож лишки продукції є. Дехто залишає картоплю на весну, надіючись продати дорожче. У нас немає можливості везти ні у Київ, ані в Прилуки. То “раді” і заїжджим торгашам. Приїздять машини із Харкова, Києва. Одні здають їм в обмін на цибулю, баклажани, інші – за гроші. Звісно, ціна у півтори гривні не відповідає тій праці і всьому, що люди затрачають на вирощування картоплі. А що робити, як нема кращого виходу? Хоч якусь копійку матимуть, аби пережити кризу...

- Картопля у нас вродила дуже гарна, - не приховує задоволення В’ячеслав Грязний, сільський голова Дубового Гаю. – Лишки продукції майже всі люди продають після збору урожаю. Бо, по-перше, немає капітальних сховищ для зимового зберігання, а, по-друге, нестабільність у державі не дає можливості розраховувати, що взимку чи навесні ціна буде вища. Звичайно, у Києві, під будинками, можна було б продати і по дві гривні 50 коп. за кіло, але Київ – далеко, та і бензин – “кусючий”. Тож селян влаштовують і приватники з Луганщини, які забирають по півтори гривні. Я підрахував, що за два тижні вересня наші люди здали їм 60 тонн картоплі, яка “поїхала” у Стаханов.

Своє слово вставляє і керівник найближчої до міста Дідівської сільради Анатолій Брунько:

- Прилуки від нашого села – через “межу”, рукою подати. Тому ті, у кого є лишки картоплі, без проблем везуть її на базар. А ще у селі набереться чоловік із десять, які їздять на Київ і збувають там по 2-3 гривні. Частина ж селян здають картоплю заїжджим комерсантам. Правда, по такій ціні, яку вони диктують, продавати за гроші майже ніхто не погоджується, якщо і збувають, то в обмін на олію чи кавуни...

Оптимізму – мало, але оптимісти є

Сергій Добренький та ще близько десяти індивідуальних господарів у Дубовому Гаї не перший рік уже вирощують картоплю, дотримуючись сівозміни. Кооперуються між собою наявною технікою. Бо ж мають трактори, саджалку, культиватора, обгортача, обприскувача, підкопувача для вибирання бульб. Тож усе, за винятком підбирання викопаного урожаю та сортування, механізовано. І, як правило, щороку у них добре родить картопля.

- Але, - зауважує Сергій Добренький, - якщо вирощування ми освоїли і маємо хороші результати, то багато ще треба попрацювати над збутом вирощеного. Передусім, потрібні приміщення під овочесховища, сортувальні агрегати, тара, машини для перевезення картоплі. А головне на сьогодні – треба створити збутовий кооператив, щоб організовано возити картоплю у Київ чи на південь України і продавати її по більш високій ціні. Щоб кооператив запрацював, необхідно його зареєструвати у рамках законодавства, визначитись із керівником. Однак знайти таку ініціативну людину дуже важко. Люди вагаються брати на себе відповідальність, бо обпалені реформами, а на державу особливих надій не покладають. Саме через цей організаційний момент, на мою думку, і є туманною перспектива налагодження вигідної реалізації картоплі та овочів. Але, обмовлюсь, поки що. Можливо, найближчим часом і вдасться вирішити цю проблему.

Олександра Фесюру із села Жовтневе життя змусило залишити улюблену роботу тренера по боротьбі дзю-до районної ДЮСШ і більше року тому зареєструватись приватним підприємцем. Діти ж навчаються у столичних вузах, обходиться це дорого, а звідки грошей узяти? Разом із дружиною Тетяною, зоотехніком за фахом, а нині безробітною, вирощують зернові і технічні культури на власних 1,7 га землі, а також за домовленістю із власниками обробляють близько 3 га занедбаних городів у селі, які не використовуються.

Головна ж культура – картопля 12 сортів, якої садять до 2,5 гектара. Застосовують “малу механізацію” (мотоблок з відповідним інвентарем), тому й затрати несуть дещо менші. І хоч закупівельна ціна (півтори гривні) їх не влаштовує, здають лишки картоплі приватним підприємцям як із Прилук, так і з Донбасу, Маріуполя. Могли б, кажуть, притримати і до весни, але, по-перше, за зиму бульби “всохнуть” і менше важитимуть, по-друге, ціна за зиму може не тільки не зрости, а й навіть знизитись, по-третє, нема надійного сховища.

- На моє переконання, - міркує Олександр, - найкращий варіант збуту – та модель кооперативу, яку пропонує районна дорадча служба. Щоб у навколишніх селах обладнувати перевалочні пункти, а потім звозити картоплю в одне сховище, формувати партію продукції у 500-600 тонн, укладати договір із серйозною фірмою в Україні, а, можливо, і у Росії і продавати по ціні, яка буде влаштовувати, звісно ж, по значно вищій, ніж та сміхотворна, яку нам сьогодні диктують (погано, що не зберегли систему райспоживспілки, діяла б вона зараз – не було б проблеми зі збутом).
Але це, наголошую, за умови оптових поставок великими партіями. За рахунок цього ми б позбавились посередників, які, нічого не роблячи, на наших мозолях заробляють більше, ніж ми, трударі. Бо фактично маємо або копійчані прибутки, або виходимо “по нулях”. Хоча на шляху створення кооперативу багато перепон.
Така вже у нашій державі склалась система, що на корені може загубити добру справу. Тільки організуємось у кооператив – зразу ж нагрянуть податківці, всілякі інспекції, контролюючі служби. Держава лише декларує підтримку, в тому числі і кооперації на селі, але далі обіцянок справа не йде, зате уміє викачати гроші із тих, хто працює на землі. Я б особисто узявся за створення кооперативу, однак немає ні коштів, ні гарантій із боку держави.

Цікаво, що є на селі і такі господарі-індивідуали, які вважають, що картопля вигідна і прибуткова навіть при реалізаційній ціні півтори гривні за кілограм (але за умови застосування сучасних технологій). До таких належить Валентин Люлька із Полової.

- Це, - розповідає Анатолій Швед, - неординарна людина, професіонал і великий оптиміст. Картоплею і овочами займається вже давно. Дехто тільки мріє про сховище, а в нього воно уже є. Обладнав він його у колишньому клубі, який викупив свого часу. І там збе-рігає вирощену на своїй землі продукцію. Тому має можливість у будь-який час завантажити нею машину і повезти, приміром, у Донецьку область та вигідно продати. А чому вважає, що навіть при півтора гривневій ціні кілограма картоплі вона у нього стовідсотково рентабельна? Бо займається її вирощуванням на професійній основі (садить німецькою саджалкою, вибирає польським комбайном, перебирає біля складу), тобто із мінімальними затратами. А коли почув про створення кооперативів на селі, зацікавився цією ідеєю. І вже отримав із цього питання консультацію у фахівців дорадчої служби.

Факт – приємний. І хоч психологію та ментальність переважної більшості селян важко переламати, можливо, саме завдяки таким ось новаторам на селі поменшає скептиків, і “картопляний бізнес” отримає шанс на перспективу, а наш “другий хліб” стане якщо не джерелом збагачення, то на-дійним, стабільним засобом поповнення сімейних бюджетів селян у непростих умовах сьогодення. Проте до цього ще треба “дорости” і дійти. А скільки йти (і чи дійдемо взагалі) – життя покаже.