"Радіаційний привіт" із Дубліна. ФОТОрепортаж

У доволі незвичний і цікавий прес-тур відправились журналісти наприкінці минулого тижня. Від Чернігова участь у ньому брали троє журналістів, у тому числі й автор цих рядків. А незвичність прес-туру полягала в тому, що проходив він ... за кордонами Україні.

Ні, не в Ірландії, як можна подумати, прочитавши заголовок. Значно ближче - у сусідній Білорусі.

Якщо точніше, то у південних районах Гомельської області. Вони постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС і знаходяться у безпосередній близькості від 30-кілометрової зони відчуження.

Уряд Білорусії має наміри побудувати в Гродненській області нову атомну електростанцію. У цього проекту відразу знайшлись противники, в тому числі й Білоруська асоціація журналістів (скорочено БАЖ), яка є альтернативою офіційній журналістській організації Білорусі. На її думку, подібне будівництво суперечить Орхуській конвенції. Підписала її свого часу і Білорусь. До того ж, уряд країни замовчує інформацію про альтернативні джерела енергії та наслідки аварії на ЧАЕС.

Саме БАЖом і був організований даний прес-тур, розрахований на два дні. Головна його мета - дослідити нинішню радіаційну ситуацію навколо ЧАЕС, дізнатися як живуть люди поблизу 30-кілометрової зони і дослідити їхню думку щодо будівництва нової АЕС в Гродненській області.

Основними учасниками прес-туру були білоруські "альтернативні" журналісти з різних міст країни: Мінська, Гродно, Слоніма, Гомеля, Барановичів. А оскільки частина маршруту мала пролягти по території Чернігівської області, то приєднатися до прес-туру запросили і українських колег.

Вранці наша невелика делегація у складі трьох журналістів (Олександр Ясенчук із "Сіверщини", Віталій Назаренко з "Батьківщини" і я, представник "Високого Валу") та водія Олександра Пономаренка на автомобілі "ВАЗ-11193" вирушили до прикордонного пункту пропуску "Славутич".

Відразу зазначу - виїхати з Батьківщини виявилось дорогою справою. Спочатку нас обрахували на автозаправці (грошей взяли за 46 літрів бензину, хоча бензобак машини розрахований на 42), а потім на кордоні змусили заплатити більше 200 гривень за страховку на автомобіль.

Поскрипівши зубами і трохи полаявшись, переїхали по мосту через Дніпро і опинилися за кордоном. Тепер наш шлях мав пролягти до містечка Брагіна, де на нас вже чекали білоруські журналісти. У Білорусії хороші дороги, і менш ніж за годину ми були в Брагіні.

Брагін - районний центр на півдні Гомельської області. Заснований в один рік з Москвою - 1147-й. Населення 3,5 тисячі чоловік.

З приводу назви міста й досі немає визначеності. Чи то вона пішла від слова "брага", чи то загадку походження назви треба шукати в легенді про двох братів, які в сиву давнину пішли якось на болото. Один з них потрапив у трясовину і, тонучи, кричав - "Брате, гину!", "Брате, гину!"... В центрі Брагіна - пам’ятник Леніну, будинок районної адміністрації, готель, будинок культури і пам’ятник на честь поселень району, які зникли з карти після чорнобильської катастрофи.

Поблизу місцевого готеля ми зустрілися з головою Гомельської обласної організації БАЖу, відомим у Білорусі журналістом Анатолем Гатовчиком. "Спершу сніданок, а потім - до справ", - запропонував він. Ми не заперечували.

14 років тому, у жовтні 1995 року мені вже доводилося бувати в Брагіні - їздив разом з жіночою футбольною командою "Легенда" на товариський матч з чоловічою збірною Брагінського району. Дуже добре запам’яталося кілька вулиць міста, повністю покинутих людьми. Пусті обійстя, забиті дошками вікна, заростаючі бур’янами і чагарником двори.

Сьогоднішній Брагін вже не такий. Через кілька років після масового відселення людей, яке проходило в 1991-1994 роках, було знесено 339 покинутих будинків. Натомість побудовано чимало нових цегляних дво-, триповерхівок, а от приватного будівництва майже не ведеться.

До аварії на ЧАЕС в Брагіні мешкало 5500 чоловік, в 1994 залишилось 2000, зараз населення міста зросло до 3500 чоловік. Народжуваність у районі перевищує смертність, сьогодні у Брагіні більше 50 багатодітних сімей. Проблеми безробіття в місті немає - хто хоче працювати, той знайде де прикласти свої сили. Хоча слід відзначити, що Брагінський район на 80% є дотаційним.

Радіаційний фон в районному центрі коливається від 40 до 70 мРг на годину, що удвічі перевищує природню норму. Але з цього, здається, ніхто у Брагині трагедії не робить. Зокрема, заступник голови району Валентин Гануш:

- Ми все одно її не помічаємо. Хто боявся радіації, ті виїхали. А ми живемо, як і завжди жили. Щодо нової АЕС, то якщо вона буде безпечною, то нехай будується.

Брагін вже не гине. Усупереч одній з гіпотез походження назви міста.

У п’яти кілометрах від Брагіна знаходиться село з незвичною для Полісся назвою Дублін, в якому живе 284 чоловіки.

Як вдалося з’ясувати, походження назви має безпосереднє відношення до Ірландії. Триста років тому під час Північної війни у складі війська Петра Першого знаходився батальйон ірландських найманців. В одному з боїв він був розбитий шведами і опинився у ворожому тилу. Шведи не тронули нещасних ірландців, а для Петра Першого вони виявилися непотрібними.

Дістатися на рідний острів нащадки кельтів також не могли. Тоді вони залишились жити на Поліссі, а своє поселення в пам’ять про батьківщину назвали Дубліном.

Звичайно, сьогодні в Дубліні немає жителів з прізвищами МакКеннет, О’Лірі або Айртон. Натомість є Пархоменки, Овсієнко, Мушевичі... Є й конопля - у дворі одного з будинків були помічені її зарості висотою у зріст людини. А от радіації майже немає. 14 мРг на годину - це навіть нижче норми.

Волошки в "заповіднику"

Наступна зупинка - село Двір-Савичі, що майже на кордоні з 30-кілометровою зоною відчуження (цікаво, що в офіційних документах ця зона йменується Поліським державним радіаційно-екологічним заповідником).

Звідси до ЧАЕС - рівно 30 км по прямій. Ми приїхали якраз у той час, коли на центральній площі зібрались місцеві жителі, що чекали на автолавку. Тож журналісти відразу стали вдячними слухачами.

- Радіація? Ну то й що? Я буду вмирати при своїй хаті, а звідси нікуди не поїду.

- Раніше у нас в Двір-Савичах і сусідніх Савичах було 560 дворів, працювало велике насіннєве господарство. Тепер лише на моїй вулиці живуть шестеро пенсіонерів. Ви проїдьте трохи далі, в Савичі, там взагалі три душі залишилось.

- Гриби, ягіди збираємо. Їх у лісі багато. І начебто не вмираємо від цього.

До досить чималої групи з місцевих жителів і журналістського "десанту" з боку Савичів приїхав на велосипеді дідусь. І "з ходу" дав інтерв’ю.

- Я жив тут до аварії, під час аварії і після неї. Від раціації тут ніхто не вмер. І я у свої 76 років почуваю себе цілком нормально. Ще й досі по дівчатах хожу... Яке моє ставлення до нової АЕС? Нехай будують, аби людям від цього шкоди не було.

Дідусь виявився дійсно великим оптимістом. А от загальна картина села була все ж песимістичною. Покинуті хати, зарослі двори, пусті віконниці. Ще гірше ми побачили в Савичах. Одна велика вулиця, на якій лише два будинки, у котрих живуть люди. Все інше мертве.

Природа не терпить пустоти, і навіть мертве може бути красивим. Наприклад, подвір’я одного із покинутих будинків так рясно заросло блакитними квітками, схожими на волошки, що являло собою суцільне блакитне хвилясте море. А стіна одного з будинків перетворилась на своєрідне полотно художника, на якому "малює" гігантський червоний плющ.

Чим же живуть люди в цих покинутих і напівпокинутих селах? Виявилось, що про них уряд Білорусі все ж турбується. І пенсії вчасно привозять, і харчі. Де немає магазина, приїжджає автолавка (двічі на тиждень). Як розповідали селяни, продавцям автолавок можна замовити будь-який товар, навіть комп’ютер, - привезуть! Влітку і восени годує ліс, власні городи і сади. Тільки от кабанів у лісах розвелося багато, досить часто вони на людських городах "несанкціоновано" добувають собі картоплю.

Велике село Чемериси виявилось цілком успішним на фоні інших. Людей звідси не відселяли, тут центр сільради, є велика ферма, на якій утримуються корови і коні. Радіації тут теж не бояться і до будівництва нової АЕС десь далеко в Гродненській області ставляться цілком спокійно.

Біля будинку сільради увагу журналістів привернула об’ява, яка раптом повернула подумки багатьох у радянські часи. Цитую дослівно: "Список на прополку столовой свеклы в деревне Чемерисы. Приступить к прополке с 27 июня". І далі - список з вказанням прізвищ і кількості рядків, які треба прополоти.

Після Чемерисів кавалькада білоруських і українських журналістів (4 машини) взяла курс на Славутич. На розвилці Славутич-Чорнобиль- Комарин ще раз визначили за допомогою дозиметра рівень радіації - 11 мРг на годину. Нормально.

Того ж вечора учасники прес-туру прибули у Чернігів, щоб наступного дня провести "круглий стіл" і вирушити далі - досліджувати радіаційний фон і настрої людей в Гомелі. А нам, чернігівцям, залишалося ділитися враженнями з тими, хто не був у прес-турі, і робити висновки. Щодо мене, то я зрозумів три речі.

1. Люди, які живуть на забруднених під час аварії на ЧАЕС територіях, радіації не бояться. "Якщо її не видно, значить її немає"- цією захисною формулою керується більшість «аборигенів» Гомельського Полісся.

2. Уряд Білорусі як може турбується про населення радіаційнозабруднених територій. І навіть заохочує тих, хто хоче там оселитися (наприклад, молодих фахівців - випускників вузів). Яскравий приклад цього - покращення демографічної ситуації в Брагіні.

3. Про майбутнє будівництво Гродненської АЕС мало хто з селян знає. Офіційні ЗМІ Білорусі про це майже мовчать, а про економічну недоцільність нової АЕС говорять виключно опозиційні журналісти - суспільна дискусія майже відсутня.

Такі реалії Білорусі.

Олександр ВОЛОЩУК, 
Чернігів - Брагін - с.Дублін - інші села - Чернігів