Останнє оновлення: 16:06 середа, 18 жовтня
Доля
Ви знаходитесь: Економіка / Україна / Справжній Чоловік Юрій Солдатов живе у справжньому замку. ФОТО
Справжній Чоловік Юрій Солдатов живе у справжньому замку. ФОТО

Справжній Чоловік Юрій Солдатов живе у справжньому замку. ФОТО

У селі Дмитрівка Бахмацького району стоїть невеличкий цегляний замок. Все, як годиться: башти, парапет, кам’яний фундамент, арки над вікнами й дверима, в небо дивляться гострі шпилі, а на подвір’ї – рівний зелений газон.

Хоч «Трьох мушкетерів» чи «Графа Монтекрісто» знімай – «декорації» готові! У тому ж стилі зведені навіть… господарчі приміщення.

Коли селом вперше проїжджають люди, незнайомі з дмитрівською цікавинкою – зупиняються, виходять з машини, роздивляються і фотографують. І цілком серйозно вважають, що це старий панський маєток. А насправді?!

Господар «замку» – не поміщик і не буржуй, що жив сторіччя тому. Це… радянський робітник Юрій Григорович Солдатов, який чудово почувається у свої 82. А ось будинок – зовсім молодий. Йому від сили 20 років. Майже вдвічі старша башта на подвір’ї – за кілька років їй буде 40.

Незвичайний і початок історії спорудження будинку. Ним стала… доповідь радянського партбоса в комсомольській газеті!

– Це чудова людина, сибіряк. Здоровий чоловік, сильний. Жили з дружиною у старій хаті, дощ її заливав. Вирішили будувати. Використана перепалена цегла. Під час будівництва нікому не заплачено ані карбованця – все зроблено своїми руками, – роповідає колишній Дмитрівський селищний голова Станіслав Ковтун. – Він і зараз усе сам у своєму господарстві робить, на городі працює. Його три доньки й два онуки допомагають лише картоплю збирати. Раніше  працював сторожем школи (тоді була «збройна кімната»), так самостійно встановив сигналізацію. І вдома теж: двері відкрив – загоряється лампа.Така він людина – хоче щоб було у нього не так, як у всіх. Якось у нього навіть кліп знімали телевізійники з Києва, так усе село сходилося спостерігати.

Через пів Союзу – на власних колесах

Знайомимося з господарем. Піднімаємося сходами до другого поверху круглої башти. Саме вона й була першою в «замковому комплексі».

– Двері відкрити зможеш? – запитує він. І тут же, не сподіваючись на розкриття секрету, сам запустив руку до отвору в стіні. Двері з гуркотом від’їхали вбік. Відкрилася кімната, обшита деревом, з каміном, з важкими дерев’яними столом і стільцями. На столі – фотоальбом з кліше диплому на обкладинці.

– На Бахмаччину мене спрямували налагоджувати радіозв’язок від тресту Чернігівнафтогазрозвідка, контора якого була у Ніжині. Адже телефонів тоді не було. А раніше я 23 роки, починаючи з 1943, працював на півночі.

У 1964 році Юрій Солдатов мав власний легковий автомобіль. В тогочасному СРСР власне легкове авто не можна було назвати просто «засобом пересування». Перші зразки народного автомобіля по-радянськи, ВАЗ-2101, зійдуть з конвеєра лише за 6 років. Звідки ж така розкіш?

– У1966 році я приїхав на Чернігівщину власним легковим автомобілем, який побудував у 1964 році. З Ханти-Мансійського округу я проїхав наодинці більше 4000 км. Їхав цілий місяць. Наприклад, побачив озеро – зупинився на риболовлю. Бувало, лише 20 км за день проїжджав.

– З яких комплектуючих збирали авто?

– Я придбав новий двигун ІЖ-56. А це означало, що шляху до відступу нема. Купив колеса. З міліції приходили, перевіряли, чи не поцуплені. У мене на деталі зібрався товстий стос документів про придбання. Щоб зареєструвати саморобний автомобіль, треба було його випробувати. Даішники тоді кажуть: тобі їздити – ти й сідай. Поїхали на завод. Ось апарат піднімає машину зі мною, а потім – бах – кинув! За долі секунди, поки падав, перед очима промайнули ті безсонні ночі, коли я точив цапфи, вісі… Тією машиною я тут ще 13 років їздив. Мене бувало, запитували: «Ти що, автомобільний інститут закінчував?» А ще раніше, працюючи на півночі, я зібрав напівглісер – швидкісний човен. Мене теж іноді запитували: «Ти закінчував кораблебудівельний інститут?»

«Особиста територія»

Ще коли родина проживала у старій хаті, на початку 70-х, господарка просила чоловіка про літню кухню. Хоча традиційних для села корови, свині, індиків родина Солдатових ніколи не тримала.

– Зрозуміло: жінкам треба власна територія, де вони можуть розвішати свої черпаки, каструлі тощо. І чоловікам треба власний гараж, майстерню. Ось ми сидимо, обідаємо. А у мене доньки: старша – 7 клас, середня – 5 клас і найменша в дитсадку в свої шість років. «Побудуємо мамі літню кухню?» – запитую я. «Так, так», – згодні всі й розповідають, яка вона має бути. Домовились: якщо побачать красивий будинок де-небудь на картинках чи малюнку в книжці або ж у кіно – так і будемо будувати. Довелося мені йти у кіно на історичний фільм «Кромвель». Домовилися ще й так: якщо будувати – то всі разом, а не так, що всі розбіглися, а я тут з камінням один. «Ні, татку, всі разом!» Я пішов у «Межколхозстрой» і виписав камінь по 4,50 за куб на 102 карбованці.

Разом – значить разом

Юрій Солдатов, як і Вінстон Черчилль, по обіді відпочіває. Проте, на відміну від видатного англійця, піднімається ранесенько.

– Жовтень. Холод, мряка. О третій-четвертій годині я встаю, бо вже не можу спати, беру одяг, тихенько виходжу, вмикаю лампу і починаю працювати. За 10 хвилин усі виходять. Кажу: «Йдіть спати!», а вони нагадують, що ми домовилися разом будувати. Що я мав робити? Одна великий камінь тягне, друга – менший, а шестирічна о третій ночі маленький камінець несе. Таких випадків було 5-6. Я виходив як миша, працював тихенько, все позавішував, щоб не чули й не бачили. Ось так ми й звели цю споруду. З часу, як я почав копати яму під фундамент і до вхідчин минуло вісім місяців. Ні проекту, ні малюнку не було: все, що робив – тримав у голові.

Бетонний млинець

– Що мені допомагали робити – це перекриття, підлога, де ми зараз сидимо. Тут залито 5 кубів бетону. Заліза – чотири бухти проволоки «шістки» по 500 метрів. А залити треба відразу, без зупинок і перекурів! На роботу дається три години. Інакше піде тріщина, і все це розійдеться. Допомагали 15 чоловіків. Залили перекриття за 2,5 години. Після цього, що називається, «поляна». Я теж трохи здуру випив і кажу: «За таку гарну роботу кожного нагороджу медаллю і дипломом». На тому й розійшлися. А тоді, у 1975 році, ніяких принтерів не було. Вже справа йде до вхідчин. А мене ж «на законних підставах» заклюють, бо обіцяв.

Слово – не горобець

Юрій Солдатов своє слово тримає. Хоча в сімдесяті роки виготовити власне кліше виявилося непросто. Однак прислів’я каже: «уговор дороже денег». Матрицю для друку диплому виготовили київські фахівці.

Виготовити форму для відливання медалей з різних причин не вдалося ні на двох заводах в Сумах, ні на заводі у Конотопі. Навіть за 100 крб. «Технічну неув’язочку» Юрій Солдатов вирішив по-своєму, тобто своїми руками. У райцентрі Бахмач на «Хіммаші» попросив вирізати два кола з дрібнозернистого чавуна.

– Вдома тиждень без відриву, з двома окулярами, міні-зубильцем з ножовки робив одну сторону. Потім ще тиждень – другу. Медалей я відлив 49 штук. А дипломів надрукував чимало і давав всім, хто хоч чимось допомагав. Ставив на кожен печатку, яку теж сам вирізав.

«Роздрай» насувається!

У багатьох з часів СРСР залишилися нікчемним папірцем ощадні книжки із записаними в них числами. Ех, не читали ми докладу товариша Рижкова – голови Ради Міністрів СРСР!

– Будинок почали зводити у 1987 році. Якось по обіді я, як звичайно, взяв газету. Розгортаю, а там – доповідь Рижкова. Їх зазвичай не читав ніхто, крім тих, хто складав. Там, у першому ж абзаці, говорилося, що, мовляв, слід відпустити ціни й переходити до ринкової економіки. Мені аж гикнулося! Як так можна? Адже полиці порожні, а в людей на книжках три річні бюджети лежить. Я скликаю дочок, дружину і кажу: «Ми йдемо до «роздраю», коли на наші 4800 карбованців ми зможемо придбати коробку сірників». Тоді я сказав: все, що з’являється у продажу – забираємо. Якщо привезли три велосипеди – беремо всі три. Аби лише грошей позбутися. Вирішили вкладати гроші і в будівництво. Дружина звільнилася з роботи, доньки теж допомагали.

«Дармова» цегла

– Я знаю, скільки треба сил, енергії, часу й грошей витратити, щоб привезти з заводу тисячу штук цегли. Виписати можна. Але потім день бігаєш по селу, шукаєш вантажівку. А водії відповідають: «Та ти що, голова колгоспу побачить – вижене!» Тому, перш ніж починати будівництво, я зробив трактор і причеп з гідравлікою. Він сам вивантажував цеглу, та так, що жодна не билася. У перший рік будівництва я привіз цегли 16 тисяч. Робив по 5-7 ходок на день по 300 штук. Щоправда, той тракторець повільний був. Пізніше я склав другий трактор, він міг йти 25 км/год. Мене запитували: «Ти машинобудівний інститут закінчував?»

Та «родовий замок» зростав не лише завдяки самовідданій сімейній праці. Матеріали і їх ціни не завжди звичні і звичайні:

– Одного разу приїжджаю на завод і бачу: перепалену цеглу бульдозер скидає у відвал. Я запропонував: сам заберу цей брак. То як викидати – вони знали, а от ціну для мене складали два тижні. Зрештою виписав 140 кубів по 1 карбованцю 60 копійок за куб. Перевозив і перебирав весь час будівництва – три роки. Все подвір’я було завалене. Потім цю цеглу вкладав цілою стороною до людей, а битою – всередину стіни.

Дерево для оздоблення кімнати, де ми вели бесіду, теж мало цікаву долю:

– У нас в Комунгоспі робили труни, для них дошки з обох боків обрізали навкіс. Бачу, прибиральниця цими трикутниками піч топить. Кажу: назбирай мені їх, а я тобі – пляшку. За два місяці зібрала 4 мішки. Ось ця стеля над нами викладена саме ними. А стіни – це «паркан». Бо придбати дошки не можна, а паркан в Комунгоспі замовити – будь-ласка. Плачу 183 крб., даю квитанцію і кажу хлопцям: паркан мені не робіть, краще на дошках зніміть фаску.

«Мої університети»

– Коли я все це збудував, мене чоловіки запитували: «Поясни нам: ти будівельний чи архітектурний інститут закінчував?» Але вони такі ж барани, як і я, бо це один і той же інститут, тільки факультети різні. Насправді ж у мене в атестаті є всього один рядок: «Прослухав курс сьомого класу. Виключений за хуліганство». Все! – сміється.

– Як же опалюється ваш будинок? Газу-то в селищі нема, а площа чимала.

– Я після 23 років на півночі знаю, що таке мороз і як з ним боротися. У стінах будинку цегла і «ракушка» – це вже 45 сантиметрів. Потім стоять обрізні стовбури, оббивка – зі шпальної зрізки. І ще проміжок 20 сантиметрів забитий скловатою. Дим від печі проходить всередині стін через обігрівачі, з яких на вулицю виходить вже холодний. Все тепло залишається в хаті!

*  *  *

У наші часи «розпродажів» різними інститутами та філіалами дипломів «в розстрочку» можна ще сказати: «Є Чоловіки в українських селищах!» Наступного разу, коли хтось з нас чи наших «обранців» буде готовий кинути слівце на зразок «криза», хай згадає цього Чоловіка і прикусить язика.

 

Довідка

Перепал цегли виникає через перевищення температури при його обробці. Визначити перепалену цеглу легко. Вона має чорний колір, втрачає форму. Зустрічається досить часто. Спільної думки щодо того, добра чи погана перепалена цегла – нема. Фахівці кажуть: якщо почорніла тільки серцевина, і цегла не втратила свою форму, то від цього стане тільки міцнішою.


Збільшити

10 серпня 1963 р.


Збільшити

10 серпня 1964 р.


Збільшити

7 вересня 1964 р.

Коментарі (4)

Олександр Супронюк | 2011-07-16 11:24

Справді. Людина своїми руками з будівельних відходів збудувала! Це вам не в Пущі-Водиці на вкрадених землях замки зводити...

Николай | 2011-07-15 11:31

Действительно, статья отличная. И на старуху бывает проруха.

М. Боюра | 2011-07-15 11:10

 Надзвичайно талановита і роботяща людина п.Юрій. Бував у його башті і навіть перекидалися в карти, а в будинку-замку, на жаль, не був. У 42-му з Бахмаччини потягами вивозили чернозем, а каміння залишали, мабуть, відчували, що прийде їх одноплеменник і буде ушляхетнювати цими залишками українську землю. Спасибі п. Юрієві і доброго здоров"я йому і його роботящій родині.

Правдоруб("Глибокий рів") | 2011-07-15 07:01

Так, так, тут не простая штука,
Пора вже висувати кудись Стука.
Тут явно видно Божий дар,
Щоб видати такий ось матер'ял.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Мертву жінку в килимі викинув колега-наркоман

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор