Гіркий носівський цукор

Інформацію про зупинку і закриття цукрового заводу в Носівському районі оприлюднило чимало ЗМІ. Першою, хто хоч спропобував дати якийсь аналіз цій не рядовій події, була "Сіверщина", але в її версії ця новина подавалася як факт і не більше.

Висловлювались якісь здогадки, хоч самого підтвердження їм не було дано. У зупинці заводу звинувачувався лише уряд.

Отримавши нагоду побувати в м.Носівка, я спробував більш ретельно розібратися в цій знаковій для області події.

Для початку я спробував зустрітися з тією командою управлінців району, котра була з першого Ющенківського набору і відзначалася досить успішною роботою. Щоб отримати, можливо і в неповній мірі, об'єктивний, але болючий і відповідальний, погляд на цю проблему, адже офіційний - простий і зрозумілий: економічна криза, відсутність нормальної (?) ціни на цукор. Мені вдалося подискутувати з кількома колишніми і нинішніми посадовцями і отримати офіційні статистичні дані тих років, які наштовхують на думку, що закриття саме цього заводу (!) – добре спланована акція.

Вона має свій початок пізньої осені 2006 року, коли в Носівському районі був отриманий рекордний, як по урожайності (436 ц/га), так і по валу (213 тис.т), урожай. От лише прикро, що з екс-головою РДА зустрітися не вдалося, бо чоловік був у від'їзді, а, кажуть, він міг би розповісти багато цікавого.

Для початку давайте почнемо з ціни на пальне. Воно ніколи не було дешевим і завжди, як тільки розпочинався хліборобський сезон, стрімко виростало в ціні і трималося у вартості на приблизно схожому рівні останні роки. Щоб зменшити ціновий удар, "неуспішні" неБЮТівські уряди надавали позику, створювали резерв пального і т.д. І цим, як і дотаціями на кожен гектар посіву, виробники справно користувалися, і це здешевлювало продукцію, а, відтак, збільшувало прибутки.

Варто нагадати, що ціна 1 кг цукру на ринку була стабільно низькою і складала 2,3-2,5 грн. за кг, звичайно, за виключенням першої половини 2005 року, але то вже з інших причин, про які у бютівському середовищі воліють не згадувати.

Тепер давайте поглянемо на динаміку збільшення площ посіву цукрових буряків, рості урожайності та валового збору сировини у районі за ці роки:

• 2004 р. – 2457 га, 340 ц, 86409 тис. т;
• 2005 р. – 3050 га, 434 ц, 132654 тис. т;
• 2006 р. – 4000 га, 435 ц, 213000 тис. т.

Ситуація, як бачимо, цілком пристойна, а, головне - обнадійлива. А тепер те, що змушує задуматися: після рекордного врожаю 2006 року районом поповзли чутки, що через низьку рентабельність виробництва, в наступному, 2007 році, основні господарства району сіяти цукровий буряк відмовляються. І серед них, природньо, було ПП „Агропрогрес” І.І.Куровського.

Щоб якось врятувати ситуацію, мої співрозмовники тоді зробили чимало для цієї справи, а голова РДА особисто добивсь у депутата обіцянки не зменшувати площ під цукровий буряк. Проте, вийти на рівень посівних площ попередніх років не вдалося. Саме тоді у районі відбулося найгірше з можливого – роботу цукрового заводу і доцільність його існування у такому форматі, а, відповідно, власності поставили під сумнів. Адже мало хто вірить в існування благородних та безкорисливих філантропів у бізнесовому, а, особливо, такому жорстокому українському бізнесовому середовищі... Просто дату фіксації смерті підприємства було перенесено на рік вперед...

Сказати, що закриття заводу – трагедія для селища, значить не сказати нічого. На вулицю викинуті майже три сотні людей, для яких підприємство було усім: місцем роботи, школою життя, надією для існування.

Крім того, воно виступало у ролі майже єдиного наповнювача районного бюджету і сплачувало до нього 84% усіх надходжень, не беручи до уваги чималенькі суми пожертв місцевій школі та соцсфері району. До речі, на цьому бюджеті ситненько існувала районна рада, але через нерозуміння чи ще через щось, обрізала сама сук, на якому сиділа.

Районом вперто пливуть чутки, що так воно мало бути раніше, але дуже заважали ті хлопці з РДА. І це схоже на правду.

Відомо, що існує багато способів насильної зміни власника – від примітивного рейдерства до заплутаних схем проголошення підприємства банкрутом. Майже, як у нашому випадку. Кожен прожитий день працює на зниження принадності цукрозаводу і, врешті-решт, він буде придбаний як металобрухт. І ніхто не сумнівається, хто в такому разі стане його власником. Тим більше тут знають, яким чином під тепленьке крильце ПП „Агропрогресу” потрапила птахофабрика, яка доля готувалася молокозаводу, фермерському господарству „Вікторія”, ЗАТ ”Нива”.

Тут виразно проглядається бютівський фірмовий почерк. А чому б і ні, необхідно лише підгребти під себе ради, а тоді – хоч вовк траву їж! Пам'ятаєте заклики Ілліча: „Вся влада радам!” – вони якраз на часі. Багатіємо!!!